4. Посилення соціального, релігійного та національного гноблення. Козацько-селянські повстання кінця хv – першої пол.. Хvі ст.

Після утворення Речі Посполитої українські землі перейшли під владу Польщі. Населення зазнавало постійних утисків: селян закріпачували, збільшували податки і повинності, поширювалася фільваркова система, переслідувалася православна церква, обмежувались привілеї козаків. Це викликало посилення антикріпосницької боротьби, яка мала антифеодальний та національно-визвольний характер.

На кінець XVI ст. активізувалися походи козаків проти Туреччини, що помітно погіршило її стосунки з Польщею. У відповідь польський уряд категорично заборонив походи і стратив деяких організаторів. Але це не зупинило козаків. Поступово їхні виступи проти польських панів набували дедалі більш організованих форм. У 1591 р. починається повстання реєстрових козаків на чолі з К.Косинським. Приводом стала особиста образа К.Косинського на князя Я.Острозького, який відібрав у нього маєток Рокитне. Проте незабаром повстання, підтримали місцеві селяни і воно охопило Київщину, Брацлавщину, Поділля и Волинь. У лютому 1593 р. князь К.Острозький розбиває військо Косинського на р. П’ятці. Козаки укладають угоду, згідно з якою Косинський позбавляється гетьманства, козаки втрачають право нападати на сусідні країни, а селяни-втікачі повертаються до своїх поміщиків. Косинський з вірними козаками тікає на Січ і звідти у травні 1593 р. наступає на Черкаси, де зазнав поразки від Черкаського і Канівського старости Є.Вишневецького та загинув. Військо відступило на Запоріжжя.

У 1594-1596 рр. розгортається нове повстання під проводом С.Наливайка, який, був сотником князя К.Острозького та брав участь у придушенні повстання К.Косинського. Але після битви на р. П’ятці він кинув службу та організував загін нереєстрових козаків для походів на татар. Захопивши багато здобичі, Наливайко послав ганців на Січ із закликом розгорнути антипольську боротьбу. Запорожці, очолювані Г.Лободою, виступили на підтримку, і вже до кінця І596 р. повстання охопило Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля. Не останню роль у такому стрімкому успіхові відіграло те, що основні польські сили у цей час перебували у Молдавії, де підтримували польського ставленика на молдавський трон. Але, побачивши реальні загрози з боку козаків, польський уряд вирішив направити проти них військо. У березні 1596 р. повстанці С.Наливайка об’єдналися із загонами Г.Лободи і біля с. Трипілля дали бій полякам, після чого, відступили за Дніпро. Біля м. Лубни в урочищі Солониця стали табором, але були оточені. Складне становище козаків погіршувалося загостренням суперечностей серед старшини. Лободу вбили за підозрою в зраді, а Наливайка видали полякам. Опір було зламано. Наливайка ж у квітні 1597 р. стратили у Варшаві. Селянсько-козацькі повстання кінця XVI ст. зазнали поразки через неорганізованість та відсутність єдності, але продемонстрували вплив козацтва у спілці з селянством, дрібною шляхтою та міщанами.

У 1625 р. після повстання на чолі з М.Жмайлом польський уряд змушений був підписати Куруківську угоду, згідно з якою козацький реєстр стає вже 6 тис. у складі шести полків – Київського, Корсунського, Канівського, Черкаського, Білоцерківського, Переяславського, але козакам було заборонено здійснювати самостійні військові походи.

Приводом для наступних заворушень стали суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками. У 1630 р. запорожці під керівництвом Т.Федоровича (Трясила) виступили з Січі. Незабаром повстання охопило Лівобережжя й частину Правобережжя. 30-тисячний загін повсталих розгромив військо під Переяславом і змусив Річ Посполиту шукати компромісу. Нова угода в Переяславі збільшувала реєстр до 8 тис. осіб, зберігаючи привілеї козацької старшини. І хоча Федорович з частиною козаків повернулися на Запоріжжя, селяни, міщани та нереєстрові козаки ще якийсь час продовжували боротьбу. Широкий суспільний рух змусив короля Владислава 1632 р. затвердити на сеймі «Статті для заспокоєння руського народу», які легалізували існування православної церкви та повернули їй частину майна. Вже 1634 р., після закінчення польсько-московської війни, в якій на боці Польщі воювали й козаки, уряд Речі Посполитої знову урізав права та вольності українців. Щоб нейтралізувати Січ, польський уряд збудував 1635 р. на Дніпрі фортецю Кодак, але того ж року козаки під командуванням І.Сулими розгромили Кодацьку залогу та зруйнували фортецю.

У 1637-1638 рр. вибухнули нові повстання під керівництвом П.Бута (Павлюка), Д.Гуні та Я.Острянина, які знову показали суперечності між реєстровим та нереєстровим козацтвом, що й стало однією з причин поразки 1638 р. Це дало можливість Польщі того ж року нав’язати козацтву «Ординацію Війська Запорізького реєстрового». Відповідно до її положень реєстр скорочувався до 6 тисяч. На чолі козаків затверджувався польський комісар, заборонялася виборність, відновлювалася фортеця Кодак, Січ мала бути ліквідована.

Козацько-селянські повстання кінця XVI – першої половини XVII ст. були погано організовані, не мали чіткої програми дій, не мали програми подальших дій після перемоги, не мали досвіду боротьби. Придушивши повстання, Польща вжила жорстоких заходів проти козаків. На українських землях наступило «десятиліття золотого спокою». Повстання, хоч і зазнали поразки, але сприяли зростанню національної свідомості українців та накопиченню ними досвіду для майбутньої боротьби та розгортання у майбутнього широкого національно-визвольного руху.