7.Міжнародні неурядові організації

Міжнародна неурядова організація (МНУО) – це об’єднання на постійній основі суб’єктів національного права декількох країн, що має комплементарну правореалізуючу (функціональну) міжнародну правосуб’єктність, не ставить за мету одержання прибутку та діє згідно з нормами міжнародного права.

На відміну від міжурядових організацій, членами МНУО є не суверенні особи, а фізичні та юридичні особи і дуже рідко окремі державні установи (музеї, науково-дослідні установи та ін.). Якщо ММУО утворюються відразу як міжнародні публічні юридичні особи, тобто як оригінальні суб’єкти МП, то МНУО утворюються спочатку як національні юридичні особи і вже потім мають можливість набути міжнародної правосуб’єктності. У разі ліквідації МНУО як національної юридичної особи зникає і носій міжнародної правосуб’єктності. Саме тому МНУО слід розглядати як факультативний (додатковий, комплементарний, неоригінальний) суб’єкт МП.

На відміну від ТНК, основною метою яких виступає прибуток, МНУО переслідують неприбуткові цілі. На відміну від злочинних міжнародних угруповань, МНУО діють у відповідності з національним та МП.

Серед джерел міжнародного права, що регулюють діяльність МНУО, можливо виокремити міжнародно-правові звичаї, міжнародні договори, обов’язкові резолюції міжнародних міжурядових організацій. Так, у своїй діяльності Міжнародний комітет Червоного Хреста безпосередньо керується звичаями міжнародного гуманітарного права. Значною мірою міжнародне звичаєве право на свободу асоціацій є основою для утворення міжнародних неурядових організацій взагалі.

Міжнародні договори щодо МНУО поділяються на такі, що стосуються свободи асоціацій, та такі, що безпосередньо регулюють міжнародну діяльність цих організацій. Зокрема, право на свободу асоціацій на універсальному рівні закріплено у ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ст. 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., ст. 7 Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18 грудня 1979 р., ст. 15 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 р., у конвенціях Міжнародної Організації Праці щодо права на асоціацію № 11 від 25 жовтня 1921 р., №87 від 9 липня 1948 р., № 97 від 1 липня 1949 р. (ст. 6, ч. 1, п. А), № 98 від 1 липня 1949 р., № 141 від 23 червня 1975 р. та ін.

На регіональному рівні свобода асоціацій підтверджена ст. 11 Європейської конвенції про права людини і основоположні свободи від 4 листопада 1950 р., ст.ст. 7, 8 та 17, ч. 2 Рамкової угоди Ради Європи про захист національних меншин 1994 р., ст. 44, п.п. С, G Cтатуту Організації Американських Держав, ст. 16 Міжамериканської конвенції про права людини від 22 листопада 1969 р., ст. 12 Конвенції Співдружності Незалежних Держав про права людини і основоположні свободи від 26 травня 1995 р. та ін.

Серед міжнародних договорів, що безпосередньо регулюють міжнародну діяльність неурядових організацій, слід назвати чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р., Додаткові Протоколи І та ІІ до них від 8 липня 1977 р. та інші договори у сфері міжнародного гуманітарного права щодо діяльності Міжнародного комітету Червоного Хреста; Конвенція про безпеку персоналу ООН та пов’язаного з нею персоналу від 15 грудня 1994 р. щодо осіб, направлених гуманітарними неурядовими організаціями відповідно до угоди з Генеральним секретарем ООН для участі у операціях ООН; Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини від 23 листопада 1972 р. щодо Римського центру, Міжнародної ради з охорони пам’ятників та історичних місць і Міжнародного союзу охорони природи та природних багатств (ст.ст. 8, 13, 14); Міжнародна конвенція проти апартеїду в спорті від 10 грудня 1985 р. (ст.ст. 8, 9, 10, ч. 3) та ін.

Особливе місце серед міжнародних договорів займають статути міжнародних міжурядових організацій щодо співробітництва з міжнародними неурядовими організаціями у рамках так званого консультативного статусу. Зокрема, ст. 71 Статуту ООН, ст. 71 Статуту ВООЗ, ст. 11 Статуту ЮНЕСКО, ст. 12 Статуту МОП, ст. 13 Статуту ФАО, ст. 41 Статуту Інтерполу та ін.

Серед регіональних угод необхідно відзначити Європейську конвенцію про визнання правосуб’єктності міжнародних неурядових організацій від 24 квітня 1986 р., Європейську Хартію місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 р. (ст. 10) та ін. На двосторонньому рівні держави укладають угоди, в яких можуть передбачатись зобов’язання сприяти співробітництву неурядових організацій. Крім того, відомі двосторонні угоди Міжнародного комітету Червоного Хреста з державою перебування про статус представництва, який прирівнюється до статусу представництва міжурядової організації (із Швейцарією від 19 березня 1993 р. та ін.).

Діяльність МНУО регулюється також резолюціями міжурядових організацій, які поділяються на юридично обов’язкові та рекомендаційні. До обов’язкових відносяться, наприклад, резолюції Ради Безпеки ООН, якими передбачені санкції щодо держав-порушниць міжнародного права. МНУО також мають виконувати такі рішення Ради Безпеки ООН.

Другим прикладом обов’язкових резолюцій слугують міжнародні акти щодо механізму співробітництва у рамках консультативного статусу. Наприклад, Правила процедури Економічної і Соціальної Ради ООН (глава 13), Правила процедури функціональних комісій Економічної і Соціальної Ради ООН (глава 13), Правила процедури ЮНЕСКО (ст.68), Правила процедури ЮНКТАД (глава 14), Правила процедури Ради ЮНКТАД (глава 15), Правила процедури сесії Асамблеї ВООЗ (ст. 22) та її виконавчого комітету (ст. 4, ч. 2) та ін. До цієї ж групи відносяться спеціальні резолюції, що детально регламентують відносини міжурядових та неурядових організацій. Наприклад, резолюція Економічної і соціальної ради ООН 1996/31 від 25 липня 1996 р. «Консультативні відносини між ООН та неурядовими організаціями», резолюція Комітету Міністрів Ради Європи (93) 38 від 18 жовтня 1993 р. «Відносини між Радою Європи та міжнародними неурядовими організаціями» та (2003) 8 «Статус учасника для міжнародних неурядових організацій в Раді Європи» від 19 листопада 2003 р. та ін.

Особливе місце серед резолюцій міжурядових організацій посідають документи, які можливо розглядати як офіційне тлумачення тих чи інших положень міжнародних договорів або як віддзеркалення міжнародно-правового звичаю, що формується або вже сформувався. Наприклад, Загальна Декларація прав людини (ст. 20, ст. 23, ч. 4) від 10 грудня 1948 р., Основні принципи незалежності судових органів (ст.ст. 8, 9) від 6 вересня 1985 р., Декларація про права та обов’язки окремих осіб, груп та органів суспільства заохочувати та захищати загальновизнані права людини і основоположні свободи (ст. 5) від 9 грудня 1998 р. та ін. На регіональному рівні Комітет Міністрів Ради Європи прийняв рекомендацію CM/REC (2007) 14 щодо статусу неурядових організацій в Європі, що слугує політико-правовим орієнтиром при реформуванні національного законодавства про громадські організації в Україні. Наразі кількість резолюцій-рекомендацій нараховує тисячі політичних документів.

Для визначення міжнародно-правового процесуального статусу МНУО все більшу вагу набирає діяльність міжнародних судових та арбітражних органів. Так, ст.ст. 15 (2), 44 (4) Статуту Міжнародного Кримінального Суду; ст. 17 (1) Статуту Міжнародного Трибуналу по Руанді та ін. та правила процедури міжнародних судових органів передбачають можливість участі неурядових організацій у якості «друзів суду» (amicus curiae) щодо надання інформації по справі, виступати у якості свідків та ін. Міжнародний арбітраж між «Грінпіс» та Францією був першим випадком в історії міжнародного права, коли неурядова організація була стороною міжнародного арбітражного процесу на рівні з державою, отримавши компенсацію у розмірі 8,159 млн. дол. США (Арбітражне рішення від 2 жовтня 1987 р.). Міжнародні неурядові організації мають право безпосередньо подавати скарги до ЄСПЛ та Суду ЄС.

МНУО є виразниками світової громадської думки, які впливають на механізм міжнародно-правового регулювання. Так, Міжнародний комітет Червоного Хреста був розробником проектів Конвенцій про захист жертв збройних конфліктів; «Міжнародна амністія» взяла участь у прийнятті міжнародних договорів у сфері захисту прав людини (про скасування смертної кари, заборону тортур).

Для розвитку юридичної науки особливе значення має діяльність МНУО правознавців – Асоціації міжнародного права, Інституту міжнародного права, Міжнародного інституту космічного права, Міжнародної асоціації кримінального права та інших організацій, праці яких широко використовуються у діяльності Комісії міжнародного права ООН. Важливе місце посідають МНУО у здійсненні громадського контролю за виконанням державами своїх міжнародно-правових зобов’язань щодо захисту прав людини, охорони навколишнього середовища, культури та ін. Значна роль МНУО у наданні гуманітарної допомоги, соціально-економічній сфері, спортивній діяльності, науковому співробітництві, розповсюдженні міжнародно-правових знань серед юридичної громадськості та широких верств населення.