Тема 4. Суб’єкти міжнародного права

План

1. Поняття та класифікація суб’єктів міжнародного права.

2. Держава як традиційний суб’єкт міжнародного права.

3. Субнаціональні територіальні одиниці (суб’єкти федерацій, автономії, адміністративно-територіальні одиниці).

4. Державоподібні утворення: Ватикан (Святий Престол), вільні міста та ін.

5. Міжнародна правосуб’єктність народів (націй).

6. Міжнародні міжурядові організації як міжнародні публічні юридичні особи.

7. Міжнародні неурядові організації.

8. Транснаціональна корпорація як сукупність юридичних осіб різної національності.

9. Людина у міжнародному праві.

1.Поняття та класифікація суб’єктів міжнародного права

Суб’єктом міжнародного права є такий учасник міжнародних відносин, поведінка якого безпосередньо регулюється нормами міжнародного права. Іншими словами, суб’єкт міжнародного права – це учасник міжнародних відносин, що володіє міжнародними правами та несе міжнародні обов’язки, або є носієм міжнародної правосуб’єктності.

При цьому слід розрізняти два розуміння міжнародної правосуб’єктності:

1. Нормативне – як інститут МП, тобто, як сукупність норм, які визначають порядок утворення, перетворення та припинення існування суб’єктів МП. В цьому контексті міжнародну правосуб’єктність поділяють на загальносистемну, галузеву та спеціальну, а також говорять про обсяг міжнародної правосуб’єктності, про обмежену, не повну та іншу правосуб’єктність.

2. Персонативне (від латинського персона – особа) – як правову якість, яка належить суб’єкту МП, тобто особі МП або міжнародно-правовій особі. В цьому контексті некоректно говорити про «обсяг» міжнародної правосуб’єктності. Суб’єкт права або існує, або ні. Правова особа або є, або її немає. Третього не дано. Неможливо бути «напівсуб’єктом» права. Тому завжди слід звертати увагу в якому розумінні – нормативному чи персонативному – застосовується термін «правосуб’єктність».

Цим двом підходам відповідають дві різні методології: 1) нормологічна методологія, яка в центр уваги ставить норму права, правовий статус та розглядає право як систему або сукупність норм; 2) персонологічна методологія, яка звертає увагу в першу чергу на правову особу, на суб’єкта права та розглядає право як систему або сукупність різноманітних суб’єктів права.

Ці дві юридичні методології не протистоять одна одній, а навпаки, взаємодоповнюють одна одну, дозволяють дослідити правову реальність під різними кутами зору, у різних площинах правового буття.

Міжнародну правосуб’єктність традиційно поділяють на міжнародну правоздатність, міжнародну дієздатність та міжнародну деліктоздатність.

Знову, слід розрізняти два розуміння цих категорій – нормативне та персонативне. Відповідно, правоздатність під різними кутами зору буде виступати або як правова нормоздатність, тобто здатність соціальної норми набути якості правової норми, або як правова персоноздатність, тобто здатність соціального актора (учасника суспільних відносин) виступити у якості правової особи (суб’єкта права). Таким чином, категорія правоздатність є широкою теоретичною категорією, яка означає здатність будь-якого соціального явища (норми, актора чи суспільних відносин) набути правової форми, стати частиною правової реальності.

Відповідно, міжнародно-правова персоноздатність – це така правова персонативна якість учасника міжнародних відносин, яка дозволяє йому виступати у якості міжнародно-правової особи, тобто суб’єкта МП, носія міжнародних прав та обов’язків.

Міжнародно-правова дієздатність – це персонативна правова якість, яка вказує на здатність учасника міжнародних відносин особисто (самостійно) здійснювати певні міжнародні права та нести міжнародні обов’язки. Наприклад, міжнародна договірна дієздатність.

Міжнародно-правова деліктоздатність – це персонативна правова якість, яка вказує на здатність учасника міжнародних відносин особисто скоїти міжнародне правопорушення та понести за це персональну міжнародно-правову відповідальність. Міжнародно-правову деліктоздатність доцільно розглядати як один з проявів міжнародно-правової дієздатності.

Таким чином, розглядаючи питання правосуб’єктності слід чітко розмежовувати нормативні та персонативні правові явища як за формою, так і за змістом.

Класифікація суб’єктів міжнародного права можлива за багатьма критеріями. Наприклад:

1. За учасниками міжнародних відносин: індивіди, неурядові організації, міжурядові організації, держави, субнаціональні територіальні одиниці, державоподібні утворення та ін. Тобто тут маються на увазі соціальні актори, які є носіями міжнародної правосуб’єктності.

2. За персонативною правовою формою: фізичні особи, юридичні особи та суверенні правові особи. Тут мається на увазі та зовнішня правова форма, у якій виступають соціальні актори, коли вони набувають якості суб’єктів права, стають частиною персонативної правової реальності.

3. За нормативною правовою формою: звичаєво-правові та договірні. Питання щодо можливості надання міжнародної правосуб’єктності згідно односторонніх міжнародно-правових актів держав та нормативних резолюцій ММУО потребує додаткового вивчення.

4. За масштабами діяльності: універсальні, регіональні та партикулярні (двосторонні).

5. За порядком утворення: первинні та похідні.

6. За системною належністю: оригінальні, тобто такі, які відразу набувають міжнародно-правової форми з моменту утворення, та комплементарні (додаткові, факультативні, неоригінальні), які утворюються та діють спочатку в рамках національно-правової системи як суб’єкти національного права і лише потім можуть набути, але не обов’язково, статусу суб’єктів МП.

7. За міжнародно-правовим статусом: загальносистемні, галузеві та спеціальні.

8. За галузевою належністю: суб’єкти права міжнародних договорів, права міжнародних організацій, права міжнародної безпеки, міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини, міжнародного екологічного права та ін.

Можливі інші критерії класифікації суб’єктів МП, головне, щоб при цьому не порушувалися принципи системності. Зокрема, щоб в один класифікаційний ряд не включалися різні класифікаційні елементи (наприклад, фізична особа, юридична особа, а потім, замість суверенної особи, вказують державу як учасника міжнародних відносин).

У доктрині досі залишається дискусійним питання щодо кола суб’єктів міжнародного права. До середини ХХ ст. переважала думка відносно держав як виключних суб’єктів міжнародного права. Тому визначення суб’єкта МП ототожнювалося з визначенням держави – наявність території, населення, суверенітету. Після Другої світової війни офіційно визнається міжнародна правосуб’єктність ООН та інших ММУО, а згодом – народів, що виборюють свою незалежність. Спірним залишається питання міжнародної правосуб’єктності людини, неурядових організацій, інших юридичних осіб. Перспективною є постановка питання щодо міжнародної правосуб’єктності людства в цілому, але це справа майбутніх поколінь.

Уявляється, що відкритий, загально демократичний та плюралістичний характер міжнародно-правової системи передбачає відповідну багатоманітність і щодо кола суб’єктів МП. У міжнародно-правовій системі відсутня заборона будь-якому учаснику міжнародних відносин набути якості суб’єкта МП.