3. Шкільний театр на Україні в XVI-XVIII ст.

Початок театру припадає у нас на часи культурно-національного руху кінця XVI – початку XVII ст., що виник на Україні після сполучення її з Польщею 1569 р. В наших школах почалися шкільні, переважно релігійні вистави. Найранніші згадки про театр на Україні сягають ще кінця XVI ст. Від першої половини XVII ст. ми маємо вже цілком певні відомості про українські вистави.

Від тридцятих років XVII ст. є вже звістки й про вистави у Києві в щойнозаснованій братством і реформованій Петром Могилою Києво-Могилянській колегії (пізніше академії). Ця школа зробилася в XVII і XVIIІ ст. осередком нашого старого театру. В 60-х роках (поміж 1761-1768 р.р.) ректор академії Самуїл Миславський заборонив шкільні вистави, але це було лише офіційним визнанням загибелі старого театру.

В шкільній драмі звертались, крім релігійних, і до історичних, національно-патріотичних тем. Яскравим свідченням цього є зразки шкільної драми «Володимир» Феофана Прокоповича.

Феофан Прокопович (1681-1736) – був видатним оратором, поетом, знавцем античної літератури та філософії. Отримав освіту в Києво-Могилянській академії та в навчальних закладах Західної Європи. Став видним державним діячем при Петрі І.

Основу сюжету пєси «Володимир» складає боротьба київського князя з язичницькими жрецями, які заважають хрещенню Русі.

В драмі «Милость Божія» невідомого автора, викладаються найвизначніші події початку визвольної війни в Україні 1648-1654 років. Б. Хмельницький у довгому монолозі розповідає про тяжку долю України, страждання народних мас. Прибувши на Запоріжжя, Б. Хмельницький розказує козакам про нестерпні муки, які терпить народ від ляхів, і закликає запорожців виступити військами проти польських загарбників. Тріумфальна перемога. Образ Б. Хмельницького уособлює прагнення українського народу до волі, до єдності в боротьбі проти іноземних загарбників.

4. Українська інтермедія

Цілком відмінною від попередніх серйозних п’єс була друга галузь шкільної драми, яка стояла значно ближче до життя і відображала в собі і побут, і типи, і характерні сцени з життя старої України. Це інтермедії, або інтерлюдії ( від латинського inter – поміж і ludus – гра). Значення інтермедії було власне службове: ці коротенькі веселі сценки відігравали поміж діями головної пєси, щоб дати змогу глядачам відпочити і освіжити свою увагу.

Є два типи інтермедії: одні були невід’ємними від головної п’єси і ніби складали якусь її частину, а інші являли собою окремі, не зв’язані між собою сценки. Манера викладу інтермедій хоч іноді грубувата, але реалістична.

В інтермедії формувалися перші ознаки української комедії, які в українській вертепній драмі стали вже традиційними.

«Оскільки головним призначенням інтермедії було розважати глядачів під час антрактів шкільної драми, то героями їх повинні були бути люди протого стану, теми – анекдотичні, побутові чи суспільні, мова народна. Авторами інтермедій в основному мабуть були студенти, які добре знали життя, народ, фольклор» (М.С. Грицай Українська драматургія XVII і XVIIІ ст. – К.: 1947 р.)

Якуб Ґаватович (1598-1679) – український письменник вірменського походження, священик, педагог, культурно-освітній діяч. Походив з бідної родини львівських міщан; вчився у львівських школах і Краківській академії.

Автор перших українських інтермедій «Продав кота в мішку» та «Найкращий сон» (1619 р.). Ці перші драматичні твори живою українською мовою були надруковані латинкою як додаток до твору «Трагедія, або Образ смерті пресвятого Івана Хрестителя, посланця Божого». Питання про належність цих інтермедій перу Ґаватовича залишаєть­ся дискусійним, ймовірно, він записав їх уже го­товими з мандрівного драматичного репертуару.