Старовинний український театр

1. Елементи театральності в українській народній культурі

Джерела українського театру беруть свій початок з двох окремих культурних потоків, насичених театральністю: фольклорно-світського та християнсько-православного.

До фольклорно-світського відносяться ігрові традиції українських календарних та сімейних звичаїв, обрядів.

Театральність календарної обрядовості була весняного, літнього та різдвяно-новорічного циклів.

Елементи дії з таких звичаїв в супроводі пояснюючих дію співів або й діалогу знаходимо в «Козі», яку водять парубки на різдвяні свята і яка лишилася спогадом про колишню козу, що її приносили в жертву в так званому «засіванню» на Новий рік.

У весняній грі «Ляля» дівчата вибирали з-поміж себе найкращу дівчину, квітчали її квітками і вінками, обставляли усякою стравою і ласощами, співали пісні, а «Ляля» обдаровувала потім усіх присутніх ласощами і квітами. Це були хороводні ігри.

«Ворон» теж хороводна гра, в якій часто грали малі діти.

Серед релігійно-світських звичаїв драматичних елементів особливо багато знаходимо у весіллі. В ньому є чимало окремих сценок, цілком самостійних і закінчених: продаж молодої її братом, коли виконуються всі деталі базарного чи ярмарочного торгу; розплітання коси молодої дружками – лірична сцена зі співами; звичай «циганити» з імітацією ярмарочних сцен – крадіжок та одурювання тощо. Ці побутові сценки дуже давнього походження, але вони існують і до наших днів; з них могла б відтворитися ціла велика побутова п’єса.

Самобутній Театр у нас міг би постати з християнської церковної служби (християнсько-православний потік). В православному обряді на Україні були деякі драматичні моменти, як наприклад – читання євангелії про страсті Христові та особливо «омовеніє ніг» у четвер на страсному тижні, коли в дії показується сцена омивання Христом ніг своїм учням на тайній вечері. Але з церковної служби у нас не розвилась ширша драматична дія через вороже ставлення православної церкви до театру, що йшло ще з часів первісного християнства.

2. Мистецтво скоморохів у Київській Русі

Скоморохи – перші професійні актори Київської Русі. Перші літописні згадки про вистави скоморохів дійшли до нас з 1068 р. Назва «скоморохи» певне походить від латинського слова “mascara” – мошкара, «веселі люди», що іноді цілими юрбами ходили «с гуслями, сопелями и всякими играми и деяси неподобными».

Скоморохи були придворні (жили при дворах, розважали царів, князів тощо) та вуличні (ділилися на осілих, які жили в одному місці, могли працювати на землі, вести хазяйство і одночасно займатися виставами та мандруючих, які переходили з міста в місто, показуючи свої вистави.

Скоморохи були музикантами, піснярами, танцівниками, розповідачами казок, добре володіли цирковими жанрами.

Діяльність скоморохів особливо активізувалась в момент загострення класової боротьби. В творчості скоморохів відображувався настрій та надії народу, який боровся за свою свободу.

З скоморохами весь час боролося церква, але даремно. В 1648 р. вийшла заборона російського царя Олексія Михайловича, яка була направлена на знищення вистав скоморохів. В разі непокори був наказ бити скоморохів батогами та відправляти в заслання. Але і це не знищило творчості скоморохів.