- •Передмова
- •Дефектологія як наука
- •1.1. Предмет, завдання, принципи і методи дефектології
- •1. Історія розвитку дефектології в Україні
- •2. Предмет дослідження дефектології, завдання
- •3. Компенсація та корекція аномального розвитку дитини
- •4. Реабілітація дітей з особливостями розвитку
- •1.2. Актуальні питання організації спеціальної освіти для аномальних дітей
- •1. Типи установ для аномальних дітей
- •Система спеціальних закладів для дітей з порушенням мовлення
- •Дитячі дошкільні заклади для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату
- •Дитячий психоневрологічний санаторій лікувально-оздоровчий заклад санаторного типу
- •2. Принципи комплектування спеціальних установ для аномальних дітей
- •Відбір дітей у дитячі садки ( групи) для дітей з порушенням мовлення
- •3. Склад і організація зональної і центральної психолого-медико-педагогічної консультацій
- •Рекомендації із зарахування дошкільників у спеціальні групи для дітей з порушеннями мовлення
- •Протипокази до зарахування:
- •Документи, які представляються на психолого-медико-педагогічну консультацію
- •Рекомендації до комплектування логопедичних пунктів
- •Рекомендації до обстеження дітей на пмпк
- •2. Загальна характеристика дітей з вадами розвитку
- •2.1. Основні категорії дітей з порушеннями розвитку
- •1. Визначення дефініції «аномальна дитина»
- •2. Особливості розвитку дітей з аномаліями
- •3. Чинники психічного розвитку дитини та параметри дизонтогенезу
- •Розвиток аномальної дитини, як і нормальної загалом визначається поєднанням біологічних та соціальних умов
- •2. Види розумової відсталості
- •3. Ступені розумової відсталості
- •4. Диференціація розумової відсталості та подібних станів
- •5. Психологічні особливості розвивально-корекційної роботи з розумово відсталими дітьми
- •4. Діти з порушеннями розвитку
- •4.1. Діти з порушенням слуху
- •1. Будова слухового аналізатора
- •2. Класифікація порушень слуху
- •3. Обстеження слуху у дітей
- •4. Компенсація порушень слухової функції
- •4.2. Діти з порушеннями зору
- •1. Будова зорового аналізатора
- •2. Сліпі, слабозорі діти
- •3. Шляхи компенсації при незрячості
- •4. Корекційна робота Особливості логопедичної роботи при порушеннях зору
- •5. Рельєфний шрифт
- •5. Діти з комбінованими порушеннями
- •5.1. Сліпоглухонімі діти
- •1. Причини сліпоглухонімоти
- •Сліпоглухонімі діти
- •2. Принципи системи навчання
- •Діти з порушенням мовлення
- •Логопедія, її предмет, завдання і методи
- •1. Предмет і задачі логопедії
- •2. Методи логопедії
- •3. Причини мовленнєвих порушень
- •4. Анатомо-фізіологічні основи вимови й сприймання звуків
- •6.2. Вікові норми розвитку дитини
- •1. Періоди розвитку дитини
- •2. Сенсомоторний розвиток дитини
- •Зорове сприймання та просторові уявлення
- •Слухове сприймання
- •Розвиток моторики і тактильної чутливості
- •3. Мисленнєвий розвиток
- •Рефлекси немовляти та час їхнього згасання
- •Показники поведінки немовляти
- •Стадії сенсомоторного інтелекту
- •Ознаки інтелектуального розвитку
- •4. Формування мовлення в процесі онтогенетичного розвитку дитини
- •Розвиток активного мовлення
- •Розуміння мовлення
- •5. Розвиток спілкування та гри
- •Характерні ознаки нормального розвитку дитини
- •6. Емоційно-соціальний розвиток
- •Соціальні зв'язки дитини у різні періоди її життя
- •Порівняльна характеристика стану розвитку дитини на
- •7. Основні форми і види мовленнєвих порушень
- •1. Дислексія – часткове специфічне порушення процесу читання.
- •2. Дисграфія – часткове специфічне порушення процесу письма.
- •8. Основні періоди нормального мовленнєвого розвитку дитини
- •2. Організація роботи у групах для дітей з ффн
- •6.4. Загальне недорозвинення мовлення
- •1. Поняття про загальне недорозвинення мовлення
- •2. Причини та механізми загального недорозвинення мовлення
- •3. Психолінгвістичні аспекти загального недорозвинення мовлення
- •4. Періодизація загального недорозвинення мовлення
- •5. Психолого-педагогічна характеристика дошкільників із загальним недорозвиненням мовлення
- •6. Диференціальна діагностика загального недорозвинення мовлення
- •7. Диференціальна діагностика безмовленнєвих дітей
- •8. Комплексне обстеження дітей із загальним недорозвиненням мовлення
- •9. Методика корекційно-педагогічної роботи при загальному недорозвиненні мовлення
- •7. Діти з порушенням опорно-рухового апарату
- •1. Причини порушення у дітей опорно-рухового апарату
- •2. Причини порушення у дітей опорно-рухового апарату
- •2. Корекційна робота з дітьми дцп
- •8. Діти з аутичними формами поведінки
- •1. Історичний аспект проблеми аутизму
- •2. Класифікація аутизму
- •3. Концепції аутизму: соціокультурна, психологічна, біологічна
- •4. Медичні проблеми дітей із загальними розладами розвитку Розумова відсталість
- •Епілепсія
- •Порушення зору – порушення руху очей
- •Порушення слуху
- •Специфічні порушення мовлення
- •Захворювання шкіри
- •Порушення в суглобах і кістках
- •Дисфункція скроневих часток мозку
- •Дисфункція стовбура головного мозку
- •Дисфункції мозочка
- •Нанесення собі ушкоджень
- •5. Проблеми розмежування аутизму та інших порушень розвитку
- •6. Проблеми поведінки
- •Термінологічний словник
- •Предметний покажчик
- •Іменний покажчик
- •Література
7. Диференціальна діагностика безмовленнєвих дітей
Значними труднощями є диференціальна діагностика безмовленнєвих дітей, особливо до п'яти років (Т.Ахутіна, Б.Гріншпун, Є.Кириллова, Р.Лєвіна, Є.Соботович, О.Усанова, С.І. Паховська та інші).
Той рівень мовлення, який є у цих дітей, – вокалізації, звуконаслідування і звукокомплекси, емоційні оклики, навіть деякі нечітко вимовлені побутові слова – не можуть слугувати для повноцінного спілкування. Їхнє мовлення не є регулятором поведінки, оскільки вироблення умовних зв'язків на слова значно утруднене.
Група безмовленнєвих дітей неоднорідна. Вона охоплює такі категорії дітей: з сенсорними та моторними алаліями, з анартріями, з тяжкими дизартріями, з РДА, з розумовою відсталістю, з тяжкими порушеннями слуху. Спільним для них усіх є відсутність мотивації до спілкування, невміння орієнтуватися в ситуації, розлади поведінки, негнучкість у контактах, підвищене емоційне виснаження. Це заважає повноцінному спілкуванню дитини з людьми, що оточують.
У безмовленнєвих дітей часто відзначається неврологічна симптоматика – мінімальна мозкова дисфункція, синдроми гіпо- і гіперзбудливості, гіпертензійно-гідроцефальний і церебрастенічний синдром. Крім цього, для них характерне зниження психічної активності, уваги, пам'яті, наявна недостатність цілеспрямованої діяльності. Симптоми ураження можуть мати регредієнтний характер. Спостерігаються періодичні кризи, які проявляються у нападах плачу, рефлексів зригування, неспокійній поведінці тощо.
Під час психолого-педагогічного обстеження безмовленнєвих дітей необхідно дотримуватися принципів, які виявляють можливі причини, механізм і симптоматику розладів. Це допоможе постановці правильного мовленнєвого діагнозу. При обстеженні враховують такі принципи:
– комплексного підходу, що важливо для прогнозування комунікативного і мовленнєвого, вербального розвитку;
– системного структурно-динамічного вивчення психічного розвитку, що допоможе підвищити ефективність психолого-педагогічного вивчення загалом;
– якісного аналізу структури дефекту, який дає матеріал для оцінки діяльності;
– цілісного аналізу психічного розвитку дитини, який дає змогу визначити співвідношення між первинним і вторинним дефектом.
Обстеження безмовленнєвих дітей необхідно будувати як сукупність взаємопов'язаних прийомів, завдань, використання яких дає підстави виявити їхні індивідуальні особливості.
Аналіз мовленнєвого дефекту і прогнозування його наслідків здійснюється з позицій розвитку, з урахуванням зони найближчого розвитку (за Л.Виготським).
Обстеження безмовленнєвих дітей (Є. Кириллова)
Пред'явлення матеріалу повинне бути організоване так, щоб кожна безмовленнєва дитина могла реагувати на тому рівні і тими засобами, які їй доступні. Форми спілкування фахівця, який обстежує, і дитини повинні враховувати її мінімальні реакції: посмішку, жест, знак заперечення, фіксація погляду на предметі тощо.
Під час знайомства з медико-педагогічною документацією і бесід з батьками необхідно з'ясувати такі питання: які індивідуально-типологічні особливості дитини; коли з'явилася реакція на близьких і чужих людей; наскільки дитина виявляє ініціативу і прагне до спілкування; які відзначаються особливості поведінки; які саме ситуації впливають на зміни у поведінці дитини.
До даних анамнезу зазвичай потрібно ставитись дещо скептично, оскільки батьки не завжди можуть адекватно відповісти на питання про ранній моторний розвиток дітей, дати інформацію про час появи комплексу оживлення, гукання і белькоту, про емоційні аспекти комунікації і невербальних засобів спілкування. Вони або занижують, або (частіше) перевищують можливості самої дитини.
При обстеженні необхідно:
звертати увагу на міміку і емоційні прояви, вираженість соціальних емоцій (звернення за допомогою, реакцію на оцінку, або чуттєвість до оцінки дорослого), їхню адекватність, відзначати особливості спілкування з людьми, що оточують, особливості адаптації до умов закладу. Необхідно враховувати, чи може дитина самостійно кусати, жувати, ковтати, пити з чашки. Спостереження за реакціями дитини дають інформацію про стан її сенсорного апарату;
в організованій дорослим діяльності потрібно фіксувати можливість залучення дитини до індивідуальної і сумісної з дорослим ігрову чи іншу діяльність (побутову, пізнавальну тощо), наявність інтересу до запропонованих ігор і занять, вибір іграшок, адекватність їхнього використання, володіння знаково-символічними функціями, прояви ініціативи з боку дитини, здібність до співпраці, емоційні реакції на оцінку дорослим її успіхів, наявність звуконаслідувальних реакцій, модульованого лепету, що супроводжує діяльність;
завдання для обстеження повинні бути емоційно забарвлені і сплановані так, що реакція на них має бути мінімальною. Використовують не тільки дидактичний матеріал, а й різні аксесуари (намисто, шляпки, браслети, каблучки тощо), театральні ляльки бі-ба-бо, ялинкова мішура, ліхтарик тощо. Замість муляжів ліпше використовувати натуральні предмети, овочі, фрукти тощо;
необхідно звертати увагу на те, як дитина вступає в контакт, чи є в неї негативні реакції загального і мовленнєвого характеру. У дітей, які виявляють негативізм, потрібно уточнити характер ігрової діяльності: чи може дитина розгорнути гру, включитися у наслідувальні ігрові дії і продовжити їх.
Спостереження за дітьми у різноманітній діяльності – грі, режимних моментах, прогулянці, спілкуванні з мамою також може надати вагомий матеріал для діагностики.
Диференціальна діагностика безмовленнєвих дітей
Діти з моторною алалією |
Діти з сенсорною алалією |
Діти з РДА |
Діти з порушенням слуху |
Діти з інтелек-туальною недостатністю |
Діти з анартрією на фоні ДЦП |
1. Пошук правильної артикуляції, невміння виконати комплекс послідовних рухів. 2. Парези артикуляційної мускулатури відсутні; тональний слух задовільний. 3. Імпресивний словник і розуміння ситуації достатнє, але відзначаються труднощі у розумінні граматичних форм і розгорнутого тексту. 4. Характерною ознакою є нес- формованість ритмічної структури: неможливість відтворенням ритмічного малюнку відплескуванням при хорошому розумінні зверненого мовлення. 5. Широко використовуються паралінгвистичні засоби: жест, міміка, пантоміма. 6. У багатьох дітей відзначається ліворукість, або амбідекстрія 7. Як реакція на мовленнєву недостатність спостерігається негативізм, підвищена дратівливість, образливість. |
1. Діти чують, але не розуміють звернене мовлення, відзначається несформова-ність акустико-гностичних процесів, зниження здібності до сприймання мовленнєвих звуків, порушення довільної слухової уваги. 2. У дітей вибірково утруднене утворення умовних зв’язків на звукові подразники достатньої голосності. 3. Непостійність слухової функції залежить від підвищеної збудливості або загальмування, від соматичного стану, умов обстеження. 4. Діти виявляють неспокій, підвищену чутливість до звуків, які не викликають занепокоєння у людей, що оточують: шурхіт паперу, скрип, брязкання тощо (гіперакузія). 5. Імпресивний словник нестійкий, впізнавання предметів – вибіркове, при зміні форм і порядку слів утруднене розуміння граматичних конструкцій. 6. Відзначаються труднощі включення і переключення уваги. 7. Для спілкування часто використовую ться міміка і жести, ігрові дії можуть супроводжуватися модульованим лепетом. 8. Критичність цих дітей знижена, поведінка – хаотична, дії – імпульсивні. |
1. Часто реагує на тихий голос під час звучання знайомої музики, уникає зорового контакту, не дивиться на міміку і губи того, хто говорить. 2. Виявляє повну байдужість до того, що відбувається, у моторних діях відсутня цілеспрямованість. 3. У довільній діяльності спостерігається пластичність рухів. 4. Не користується центральним зором, нічого не розглядає спеціально. 5. Не використову-ють міміку, жести, зображувальні дії. 6. Розуміння зверненого мовлення ситуативне, відсутні фіксовані форми навіть примітивних моторних стереотипів. Міміка напружена, обличчя часто спотворене гримасою страху. 7. Відзначається тенденція до заміщення реального світу аутостимуляторними утвореннями, часто відсутня навіть примітивна гра. 8. Характерним є пасивний дрейф від одного об’єкту до іншого без фіксації погляду на будь-чому.
|
1. Розуміння зверненого мовлення поліпшує збільшення його голосності. 2. Відзначаються особливості поведінки у вигляді підвищеної психічної виснаженості, емоційної збудливості, рухової розгальмованості. 3. Функція активної уваги знижена, імпресивний словник недостатній. 4. Активно користуються невербальними засобами комунікації. 5. Мімка і пластичність під час реакції на враження змінюється, відзначається реакція на знакові стимули. 6. Розвиток психіки часто відбувається з відхиленнями, а всі компоненти мовної системи порушені. |
1. Мотивація і потреба у комунікативному спілкуванні знижені, у ділову співпрацю з дорослим не вступають. 2. Характерними поведінковими реакціями є підвищене відвернення уваги, нездібність до психічної напруги, швидка виснаженість. 3. Етична дистанція «дитина – дорослий» відсутня. 4. Порушення контактів із середовищем менш виражені, ніж при аутизмі, а страхіття, біль адекватні. 5. Деякі діти реагують на жест і інтонацію, їхні дії мають наслідувальний характер. 6. Відзначається недостатність слухового сприймання. 7. Відсутність мовлення може компенсуватися нечленоподільними звуками. |
1. Довільне мовлення відсутнє, відзначають виражені координаційні розлади. 2. Підвищення м’язового тонусу обмежує рухи артикуляційного апарату. Діти не можуть за наслідува-нням відтворити артикуляційні уклади, відзначається гіперсалівація. 3. Виявляються рефлекси орального автоматизму у вигляді смоктального, хоботового, пошукового рефлексів. Дітям важко жувати, кусати тверду їжу, ковтати, пити з чашки, деякі попирхуються під час їжі. 4. У всіх дітей відзначається параліч (парез) верхніх і нижніх кінцівок та параліч мовленнєворухових м’язів. 5. Порушення загальної і дрібної моторики, неузгодженість у роботі м’язів. 6. Спостерігаються порушення дихання: судомні вдихи, укорочений активний видих, слабкий повітряний струм. 7. Розуміння мовлення у межах побутової ситуації. 8. В процесі цілеспрямова-ної діяльності діти швидко стомлюються, стають млявими. 9. Характерні оптико-просторові порушення. |
Найбільш інформативними є труднощі плавного переключення з однієї артикуляції до іншої та не сформованість ритмічної структури. |
Найбільш інформативним є те, що дитина чує, але не розуміє зверненого мовлення. |
Найбільш інформативним є афективне виділення сигнальних вражень і відповідь на них поведінковою реакцією захисту, або задоволення потреби. |
Найбільш інформативним є те, що діти намагаються вдивлятися в обличчя того, хто говорить. Потребують обстеження отоларинголога та сурдолога. |
Найбільш інформативним є повільне вироблення нових зв’язків у всіх аналізаторах, наявність стигм дизембріогенезу. |
Найбільш інформативними є паралічі м’язів язика, порушення їхнього м’язового тонусу, нерухливість м’якого піднебіння (піднебінно-глоткових і піднебінно-язичних м’язів). |