4.2. Діти з порушеннями зору

1. Будова зорового аналізатора.

2. Сліпі, слабозорі діти.

3. Шляхи компенсації при незрячості.

4. Корекційна робота.

5. Рельєфний шрифт.

1. Будова зорового аналізатора

Зір – це здатність отримувати і витягати інформацію про світ із енергії еклекторомагнітного випромінювання світлового діапазону; складний комплекс процесів у зоровій системі, які починаються з трансформації світлової енергії у фоторецепторах і закінчуються зоровими відчуттями та сприйняттями. Видимою ділянкою спектра електромагнітного випромінювання вважається смуга з довжинами хвиль приблизно в межах з 380 до 760 нм. Розвиток зору тісно пов’язано з удосконаленням функції ц. н. с. Як засіб пізнання зір досягає найбільшого розвитку у людини, де воно забезпечує надходження понад 90% усієї інформації про навколишній світ.

У зоровій системі людини розрізняють:

1) периферичний відділ – око (пара очей), з його оптичною системою, зовнішніми очними м’язами і рецепторним апаратом – сітчастою оболонкою (сітчатка, ретина);

2) аферентні шляхи (зорові нерви і тракти, сяйво Граціоле);

3) підкіркові центри (латеральні колінчасті тіла, верхні бугри четверохолмія тощо);

4) зорові центри кори великих півкуль мозку ( 17-ті, 18-і, 19-ті поля Бродмана).

До складу зорової системи належать еферентні зорові шляхи, які забезпечують рух очей. Зорова система перебуває під активуючим впливом ретикулярної формації мозку. Важливе значення має для зору оптична система очей (рогівка або рогова оболонка, зіниця, райдужна оболонка, хрусталик, склоподібне тіло), яка формує зображення об’єктів на сітчатці, а також допоміжні і захисні апарати очей: повіки, вії, орбіти, сльозовий апарат, система кровопостачання.

Зорові процеси виникають у результаті впливу видимого світла на фоторецептори сітчатки (палочки і колбочки). У людини сітчатка містить приблизно 120 млн. палочок і 7 млн. колбочок (приблизно 160 000 рецепторів на 1 мм²). У вільній від палочок фовеальній ділянці (фовеолі) міститься приблизно 25 000 колбочок. Фоторецептори були відкриті Тревіранусом (1835), але ідею 2 типів фоторецепторів обґрунтував Макс Шульце (1866), який висунув теорію подвійного зору. Згідно з цією теорією, палочки і колбочки мають різні функції: палочки є апаратом нічного ахроматичного зору, колбочки – денного кольорового зору. Для виникнення збудження в нейронах сітчатки необхідно, щоб енергія, яка потряпляє на сітчатку у вигляді квантів світла (фотонів), була поглинена зоровими пігментами фоторецепторів: паличковим пігментом родопсином, або, зоровим пурпуром, і колбочкививми пігментами (ідіопсином). Фотохімічні зміни у цих пігментах дають початок зоровому процесу, який на всіх рівнях зорової системи проявляється у вигляді електричних потенціалів.

Сітчатка – це складна облонка, в якій виділяють 10 шарів; основними її елементами є нервові клітини. Первинна переробка зорової інформації здійснюється у сітчатці. Крім рецепторів у сітчатці є декілька типів нейронів – це горизонтальні, біполярні, амакрінові (вони входять у 6-й шар, який називається «внутрішнім ядерним шаром») і гангліозні клітки (8-й шар). Аксони останніх у кількості приблизно 1 млн. оптичний зоровий нерв; те місце в сітчатці, де збираються і виходять з очей волокна оптичного нерва, називається оптичним диском, тут немає фоторецепторів, а в полі зору їй відповідає ділянка, яка називається сліпа пляма.

Основна зорова функція – світлова чутливість. Абсолютна світлова чутливість визначається як величина, зворотна величині абсолютного порогу, тобто найменшої величини світлового подразника, при якій виникають відчуття. Абсолютна світлова чутливість дуже висока: достатньо, щоб сітчатка абсорбувала всього декілька квантів світла для того, щоб виникло зорове відчуття; її вимірювання проводять у повній темноті, коли закінчується процес темнової адаптації.

Розрізняють три основних види зору: фотопічне, або денне; мезопічне або сутінкове і скотопічне або нічне.

Фотопічний зір здійснюється за допомогою колбочкового апарата, при повній світловій адаптації до яскравості фона, який переважає 10 нит. Його характеризує відносна видимість монохроматичних випромінювань для денного зору, прийнята МКО (1924).

Скотопічний зір здійснюється за допомогою паличкового апарата, при повній адаптації до темноти або яскравості фона, не перевищує 0,01 нит. Його характеризує відносна видимість монохроматичного випромінювання для нічного зору, прийнята МКО (1951).

Мезопічний зір – проміжний між денним і нічним, коли функціонують рецептори двох типів.

Для зору важливе правильне функціонування рухового апарата очей. Рухи здійснюються м’язами очей: зовнішніми і внутрішніми.