83. Поняття культури. Історичні моделі культури.

Однозначно сформулювати сутнiсть культури непросто. Однi мислителi тлумачать культуру як цiнностi духовного життя, iншi — зводять це поняття лише до явищ лiтератури, мистецтва, кiно тощо. Не менш вiдчутним е спроби трактувати культуру лише як певну iдеологiю, покликану бути тлом для господарювання, чи якiсну характеристику людської поведiнки. Термiн «культура» походить вiд латинського, що означае «обробiток», «догляд» Грунту, ефективну сiльськогосподарську дiяльнiсть. Тобто у змiстi цього термiна чiтко простежуеться еднiсть культури людини та її дiяльностi. Культура-надприродний результат життедiяльностi людини, механiзм трансформацi й тваринного буття в соцiальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак. Тотеми, табу, заповiдi, традицй, моральнi норми, право 1 закон е специфiчними культурними формами регуляцй пристрастей, бажань 1 поведiнки людей у суспiльствi. Культура е людською дiяльнiстю щодо змiни природи аж до й перетворення на «свое iнше», штучне. Культура iснуе всупереч i завдяки природi. Сутнiсть культури можна осягнути тiльки через дiяльнiсть людини. Поза людиною, й дiялытiстю, що здiйснюеться вiдповiдно до закономiрностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура вiдсутня. Вона породжена тим, що людина, забезпечуючи умови свого iснуваяня, змушена постiйко звертатися до навколишньоi реальностi в пошуках необхiднЫ енергй, iлформацй, прагке вiднайти сенс власного життя, вдосконалюючи при цьому себе i навколишнiй свiт. Культура е надбанням людського буття. Культурогенез у контекстi антропогенезу здебiльшого розглядаеться як зародження матерiалыної культури (знаряддя працi, предмети гтобуту), духовної культури (мислення, воля, мова) i культури людських вiдносин (сустхiльна воля, норми поведiнки, табу). Культуру як явище можна розглядати у .цвох аспектах: — як те, що виокреьмлюе людину з природи, що е формою адаптацiї людини до природи. За таких умов культура постас ак система здатностей людини, завдяки яким нона налагоджуе своу стосунки з природою; — ак узагальнюючу характеристику людини, певний щабель її саморозвитку, зовнiшнiй вияв духовно сутностi людини. В цьому сенсi культура постае ак людиновимiрнисть. Отже, поняттям «культура» позначають як смислову вiдмiннiсть буття людини вiд буття природи, так i власнi смисловi ресурси людського буття.

84. Нація: як об’єкт філософського аналізу

До великих соціальних груп, які відіграють надзвичайно важливу роль у суспільному житті, належить і нація. Нація є "природний орган людства" (Й.Г.Гердер), тобто його об'єктивне надбання. Дослідникам важко виявити ознаки, які б повністю виражали природу нації і уможливлювали її уніфіковану дефініцію. Так, французький націолог Е.Ренан сутність нації шукав тільки в духовній сфері, пояснюючи, що "нація — це душа, духовна засада. Дві речі, які, правду кажучи, є по суті те саме, творять цю душу, цей духовний принцип. Одна — це спільне визначення багатої спадщини спогадів. Друга — це теперішня згода і бажання жити разом, вияв волі продовжувати та відновлювати цю неподільну спадщину минулого...". Е.Дюркгейм: "Нація — це людська спільнота, члени якої з етнічних або історичних причин хочуть жити під спільними законами, створивши єдину державу". О.Бауер пов'язує націю із спільністю характеру людей та єдністю їх історичної долі, а відомий американський соціолог Г.Кон — з інтегративною особливістю ідей. Дещо іншої точки зору дотримувався відомий італійський націолог С.Манчіні, який дав світові чи не найдосконалішу систематизацію об'єктивних ознак нації. Серед основних зовнішніх ознак нації Манчіні виділив: 1) спільна територія; 2) спільне походження (razza); спільна мова; 4) спільні звичаї і побут; 5) спільні переживання і спільна історична минувшина; 6) спільне законодавств та спільна релігія. Єдність енергетичних потоків зумовлює, на переконання Гумільова, своєрідну цілісність (емоційну, психологічну, дійову), що позначається на особливостях специфічного фізичного стану людей, який детермінує їхнє об'єднання в соціальну групу, яка згодом підкоряє інші етноси, близькі за ритмом, нав'язуючи їм свій ритм і, таким чином, формуючись у суперетнос — націю. Нації визначають як духовно-біосоціальну даність людства, як така, вона формується завдяки єдності таких факторів: географічного: антропологічно-етнічного культурного історичного: морально-психологічного: економічного. Спільність економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей консолідують людей, надають їх життю конструктивного динамізму, сприяють формуванню ціннісних настанов щодо трудової діяльності. Націю можна визначити як духовно-біосоціальний різновид стійкої людської спільності, що склалась історично на певній території і яка характеризується глибоким внутрішнім відчуттям, самоусвідомленням власної приналежності до певної етнічної групи та спільністю: мови, культури, побуту й звичаїв, історичних переживань, психічного складу, антропологічних особливостей, економічних інтересів у творенні матеріальних цінностей, території ("життєвого простору ")