41. Філософія українського Відродження

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Особлива роль у цьому процесі належала гуртку київських книжників, зусиллями яких у другій половині XV ст. в українське культурне оточення, вперше були зараховані твори «філософського змісту», із «суто філософічними інтересами». Це передусім енциклопедична праця «Арістотелеві врата», або «Тайная Тайних», яка національною мовою несла інформацію не лише з філософії (онтології, гносеології), етики, а й медицини, фізики тощо. Вперше українською мовою подані думки видатних мудреців арабського світу Ібн-Сіни, Ібн-Рошда, античних авторів — Арістотеля, Гіппократа тощо.

Глибоке усвідомлення своєї національної належності характеризувало всіх найвизначніших представників гуманістичної культури України XV—XVI ст.: П. Русина, С. Оріховського-Роксолана,  Г. Чуй-Русина та інших, які збагачували національну культуру західними ренесансно-гуманістичними ідеями, формували основу культури українського козацького бароко.

Розвиток гуманістичних ідей на українському ґрунті вплинув на організацію і розгортання освітньої справи в Україні. З’явилася мережа культурно-освітніх центрів, найвпливовішим серед яких був Острозький, заснований 1576 р. на Волині князем К. Острозьким. У своїй структурі центр мав академію, друкарню і літературний гурток, члени якого готували до видання навчальні посібники, інші книги, що їх друкував Іван Федоров. Це «Азбука» і «Буквар», «Біблія», «Ключ царства небесного» Герасима Смотрицького (1587) та ін.

У розвиток української філософської культури вагомий внесок зробили також братства, що виникли в Україні в останній чверті XVI — на початку XVII ст. Створюючи розгалужену систему шкіл, вони сприяли широкому розвитку освіти, її демократизації, що сприяло становленню професійної філософії в Україні.

Одним із перших і найавторитетніших з-поміж братств було Львівське Успенське братство.

Завдяки всебічній підтримці гетьмана реєстрового козацтва П. Конашевича-Сагайдачного значного авторитету і впливу набуло Київське братство, при якому було відкрито школу. З її діяльністю пов’язані імена І. Борецького, М. Смотрицького, Ф. Ієвлевича  і особливо Касіяна Саковича, роль якого в розвитку гуманістичних традицій і загального піднесення філософської думки в Україні досить помітна. Він вивчає співвідношення внутрішнього і зовнішнього в людині на основі кореляції його з об’єктивним світом, в чому простежується рефлекторне тлумачення психічного. Багато працював К. Сакович над збагаченням категоріального апарату української філософії, поповнюючи його термінами і поняттями, виробленими тогочасною світовою філософією.

42. Дохристиянські витоки української філософії

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Філософські надбання дохристиянських часів не є випадковими. Особливо якщо взяти до уваги тісні зв’язки тогочасної праукраїнської людності з основоположниками європейської філософії — еллінами, які, починаючи із VII ст. до н. е., упродовж одного-двох століть не лише заснували на Чорномор’ї десятки міст-держав (Синоп, Ольвія, Аполонія, Гераклея, Херсонес), не лише створювали у різних куточках краю торговельні факторії (контори, філії), а й поширювали свою релігію та свою культуру. Пантеон еллінів та їх релігія помітно вплинули на корінне населення. Дотепер збереглися сліди еллінів у мові, обрядах і, звичайно, філософії. Це яскраво засвідчує творчість знаменитого мудреця Анахарсиса Скіфського, чиї філософські надбання належать до культурної спадщини українства, знаного не лише у Скіфії, а й в еллінській духовній культурі. Елліни навіть вважали його одним із легендарних «семи мудреців».

У роздумах Анахарсиса дослідники вбачають зародки теорії судження, правил силогістики та атрибутивних відношень, які пізніше будуть розроблені Арістотелем; уявлень елеатів про суперечливість між даними чуттєвого спостереження та їх раціональним аналізом тощо.

У контексті філософської думки докиєво-руського періоду дослідники звертають увагу і на імена Скіфа Боспоренина, Дифіла, Стратоніка.

Могутнім підґрунтям духовної культури українського народу, золотим віком гармонії у світосприйманні наших пращурів була язичеська минувшина, яку репрезентує геніальна пам’ятка —  «Велесова книга» — літературний твір VIII—IX ст.

«Велесова книга» є живим свідченням язичеських уявлень праукраїнців, втілених у багатоманітних формах фольклору, системним виявом їх світосприймання і світорозуміння, прологом фіксованої історіософії українського народу. Визначальними реаліями тогочасного мислення були природа, закони Всесвіту і звичаєве право (Ява, Нава і Права). Книга засвідчує велич духу русичів, їх вірність поглядам та діянням предків