53. Зміст основних категорій діалектики

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Найпершими категоріями, що виникли історично, були категорії “буття”, “матерія”, “рух”, “зміна”, “простір”, “час” і т.д. Оскільки ці категорії були найпершими в історії, то вони є першими і в діалектиці. Категорії діалектики — це немовби сходинки, щаблі, з допомогою яких людство піднімається до все нових знань. Тому категоріям діалектики притаманна така особливість, як історичність.

Основними категоріями діалектики є: буття, матерія, рух, розвиток, простір, час, суперечність, антагонізм, кількість, якість, міра, стрибок, заперечення, становлення, одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, частина і ціле, система, структура, елемент і т.п.

Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю.

Загальне — це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності. Одиничне і загальне є єдністю протилежностей. Одиничне існує як таке, окремо. Загальне ж не існує як таке, окремо. Його не можна побачити, покуштувати, торкнутися рукою. Воно існує через одиничне як його момент.

Розвиток – це незворотна, спрямована, необхідна зміна матеріальних та ідеальних об’єктів. У результаті розвитку виникає нова якість, що є наслідком руху суперечностей, їх розв’язання. Розвиток – загальна властивість матерії, її найважливіша ознака.

Рух — це найважливіший атрибут матерії, спосіб її існування. Рух включає в себе всі процеси у природі і суспільстві. У загальному випадку рух — це будь-яка зміна, будь-яка взаємодія матеріальних об’єктів, зміна їх станів.

Простір — форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їхньою взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним.

Час — теж форма існування матерії. Категорія «час» відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їхньої зміни. Так само, як і простір, час, без матеріальних об’єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.

Поняття «буття» дає змогу позначити і описати все, що є, все що існує — все. Буття як реальність багатогранна, надзвичайно складна по структурі. Залежно від підстав виділяють різні сфери, рівні і градації буття. Матерія — мати всього сущого, філософська категорія для позначення (об’єктивної) дійсності (реальності), яку люди здатні пізнати через відчуття і яка проте існує (об’єктивно) незалежно від них.

54. Проблема субстанції в європейській філософії

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Категорія субстанції була провідною в онтології Нового часу. В загальних рисах субстанцію мислили як основу світу, абсолютне буття, яке існує безвідносно. Це буття є причиною самого себе, воно не породжується і не визначається чимось іншим. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів — Бог. Так розуміли субстанцію раціоналісти Нового часу (Декарт, Спіноза, Вольф).

Крім основного значення, поняття «субстанція» мало й більш конкретні:

— незмінна основа мінливих явищ. В цьому значенні субстанцією можна вважати атоми Демокріта, монади Лейбніца, речовину (матерію) матеріалістів XVII—XVIII ст.;

— субстрат як носій певних властивостей, те, що зв’язує властивості в щось єдине. У даному разі під субстанцією розуміється тіло, річ, речовина.

Найбільшого поширення поняття субстанції набуло в раціоналістичній філософії Нового часу. Емпіризм заперечував це поняття, оскільки в досвіді не представлені ні першопричина, ні незмінна основа явищ, ні субстрат властивостей. І. Кант розумів під субстанцією апріорну форму, яка так упорядковує досвід, що в мінливому завжди є щось незмінне. Завдяки ідеї субстанції як чомусь незмінному, на думку Канта, можлива наука. Гегель осмислює субстанцію як суб’єкт (ідея, Бог), який сам себе розвиває через творення світу і його пізнання. Завдяки цьому він усю різноманітність буття розглядає як ступені розвитку одного і того ж.

У сучасній філософії поняття «субстанція» в традиційному значенні вживається хіба що в марксизмі та неотомізмі. Марксизм субстанцію ототожнює з матерією і цим ставить під сумнів доцільність його вживання як окремого поняття. Неопозитивізм, продовжуючи емпіричну лінію, стверджує, що поняття субстанції, як і більшість філософських понять, не верифікується, воно, отже, позбавлене сенсу.