- •1. Філософія: поняття, умови з’яви і розвитку
- •2. Особливості філософських знань
- •3. Філософські методи мислення
- •4.Предмет і функції філософії
- •5. Давньоіндійська філософія: сутність та проблеми
- •6. Давньокитайська філософія (конфуціанство)
- •7. Основні етапи розвитку давньогрецької філософської думки
- •8. Атомістична концепція буття Демокріта
- •9.Підходи до розуміння сутності людини і специфіки її пізнання у давньогрецькій філософії (софісти, Сократ)
- •10. Вчення про душу і пізнання Платона
- •11. Вчення про душу і пізнання Арістотеля
- •12. Платон: погляди на суспільство та державу
- •13. Арістотель: погляди на суспільство та державу
- •14. Особливості, періоди розвитку та основні проблеми середньовічної філософії
- •15. Основні положення філософської концепції Аврелія Августина
- •16. Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського
- •17. Патристика (загальна характеристика)
- •18. Схоластика (загальна характеристика)
- •19. Головні проблеми філософської думки епохи Відродження. Гуманістичні ідеали.
- •20. Визначальні риси філософії Нового часу
- •21. Вчення ф. Бекона про метод пізнання
- •22. Три шляхи наукового пізнання ф. Бекона
- •23. Основні (чотири) правила дедуктивного методу р. Декарта
- •24.Б. Спіноза про субстанцію
- •25. Договірна концепція походження держави т. Гоббса
- •26. Емпіризм д. Локка
- •27. Смисл теорії природи права і суспільного договору в філософії Просвітництва
- •28. Загальна характеристика німецької класичної філософії
- •29. Структура пізнавальних здібностей в філософії і. Канта
- •30 Новизна етичних уявлень і. Канта
- •31. Принципи побудови філософської системи г. Гегеля
- •32. Основні етапи розвитку світового філософського процесу
- •33. Вихідні положення філософії марксизму
- •34. Головні категорії філософії життя (“життя” і “воля”)
- •35. Історичні форми позитивізму
- •36. Аналітична філософія: визначення та проблеми
- •37. Філософія прагматизму: представники та ідеї
- •38. Фрейдистська лінія філософування
- •39. Розробка поняття “екзистенції” в філософії XX ст.
- •40. Філософія “Києво–Могилянської” академії (загальна характеристика)
- •41. Філософія українського Відродження
- •42. Дохристиянські витоки української філософії
- •43. Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні
- •44. Філософія Княжої доби
- •45. Філософські погляди г. Сковороди
- •46. Сутність концепції “філософії серця” п. Юркевича
- •47. Історичний розвиток уявлень про світ як Всесвіт
- •48. Філософський зміст відношення “людина–світ”
- •49. Категоріальне вираження буття
- •50. Рух як фундаментальна властивість світу
- •51. Філософське осягнення категорій “простір” і “час”
- •52. Діалектика та метафізика
- •53. Зміст основних категорій діалектики
- •54. Проблема субстанції в європейській філософії
- •55. Проблема свідомості в історії філософії
- •56. Основні ознаки й структура свідомості
- •57. Теорія пізнання, її предмет і метод
- •58. Чуттєвий рівень пізнання та його форми
- •59. Раціональний рівень пізнання та його форми
- •60. Поняття “істина” (абсолютність, відносність і конкретність істини)
- •61. Філософія і наука: спільне і відмінне
- •62. Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання
- •63. Методологія та основні групи методів наукового пізнання
- •64. Емпіричні методи пізнання
- •65. Методи пізнання сучасної науки
- •66. Глобальні проблеми сучасності як предмет філософського осмислення
- •67. Розкрити поняття “соціальна природа свідомості”
- •68. Суспільство та його складові
- •69. Онтологічні підвалини суспільного буття
- •70. Соціальні групи як різновиди соціальних спільностей
- •71. 71. Політика і мораль ( на прикладі філослфії Платона, Арістотеля і Макіавеллі)
- •72. Суспільство як предмет сучасної соціальної філософії
- •73. Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к. Поппер, д. Белл, о. Тоффлер)
- •74. Індивід і соціум. Поняття про особу.
- •75. Основні етапи розвитку соціальної філософії
- •76. Особливості становлення і розвитку української нації
- •77. Релігійно – міфологічна антропософія
- •78. Натуралістична антропософія
- •79. Відмінність людського способу буття від тваринного
- •80. Філософські аспекти проблеми походження людини
- •81. Соціальні групи як основні суб’єкти суспільного розвитку
- •82. Бiологiчне I соціальне в людинi
- •83. Поняття культури. Історичні моделі культури.
- •84. Нація: як об’єкт філософського аналізу
- •85. Філософське осмислення процсу антропогенезу
- •86. Атрибутивні ознаки культури
- •87.Сутнiсть і проблемна сфера фiлософiї економiки
- •89. Великі соціальні грипи як основні суб’єкти сіспільного розвитку
- •90. Сім”я як мікросоціум
29. Структура пізнавальних здібностей в філософії і. Канта
Опублікував Адміністратор | 11.10.2012
Кант, за його словами, здійснив коперниканський переворот у філософії, довівши, що потрібно не знання (розум) узгоджувати з предметами, як це робили попередні філософи, а предмет зі знанням (розумом). Тобто, джерело всезагальності й необхідності знання він пропонує шукати не в об’єкті, а в суб’єкті. Світ наукового пізнання не є світом самим по собі (догматизм), але він не є також лише відчуттям людини (скептицизм). Світ науки є витвором розуму, який сконструював його за певними правилами на основі чуттєвого матеріалу, отриманого від речей у собі. Ці речі в собі (ноумени) людині принципово не дані. Вони можуть бути дані тільки через суб’єктивні форми споглядання і мислення, тобто як явища (феномени). Світ наукового пізнання (сфера феноменів) є результатом синтезу (поєднання) суб’єктивних апріорних (незалежних від досвіду) форм і чуттєвого хаотичного матеріалу, джерелом якого є речі в собі. Апріорні форми Канта — це не «вроджені ідеї» Декарта. Вони позбавлені змістовності, а постають як певна здатність, певні правила (схеми) формування матеріалу.
Завдяки такому підходу Кант подолав розбіжність емпіриків і раціоналістів. Він погоджувався з емпіриками в тому, що все знання можливе лише на основі досвіду, але не приймав їх твердження, що розум є чистою дошкою. Водночас він приймав концепцію розуму раціоналістів, але цей розум, на його думку, містить не «вроджені ідеї», а апріорні форми, які без досвіду не здатні породжувати знання. Людина має справу лише з уконституйованим свідомістю світом. А світ сам по собі їй невідомий.
30 Новизна етичних уявлень і. Канта
Опублікував Адміністратор | 11.10.2012
Крім теоретичного, Кант визнавав у людині й практичний розум, дослідженню якого присвячена «Критика практичного розуму». Практичний розум є розумною волею, спрямованою на оволодіння реальністю. Якщо теоретичний розум має справу з явищами (з конституйованим ним світом), то практичний стосується сфери ноуменів (речей у собі, Бога і душі). Заслуга Канта полягає в тому, що він поставив практичний розум вище теоретичного. Знання, на його думку, має цінність тоді, коли воно служить вищій цінності — благу людини. Само по собі воно не є благом. У цьому Кант відходив від просвітників, які були схильні в розумі (знанні як такому) вбачати моральну цінність.
Практичний розум у Канта керує всіма практичними вчинками людини, в тому числі й моральними. Він виходив з того, що людська воля автономна, тобто вона сама собі задає закони своєї діяльності. Воля в своїй дії не залежна ні від зовнішніх чинників, ні від внутрішніх імпульсів людини. На цьому розумінні свободи волі Кант вибудував свою концепцію моралі. Таке розуміння засад моралі було новим для філософії. Тільки Кант стверджував принципову самостійність і самоцінність моральних принципів, які ґрунтуються на свободі волі. Воля у своїй діяльності керується певними імперативами — закликами, веліннями, настановами на зразок «дій так…». В основі ж морального вчинку, який у принципі не повинен переслідувати корисливої мети, лежить категоричний імператив, тобто всезагальне веління. Співмірюй принцип свого морального вчинку зі всезагальним благом, вчиняй так, як ти хочеш, щоб вчиняли щодо тебе.
Кант усвідомлював, що служіння обов’язку не обов’язково принесе щастя людині. Часто, навпаки, щасливі ті, хто не дотримується моральних норм. Для того щоб утвердити справедливість, не дати змоги руйнувати мораль, він постулює безсмертну душу і буття Бога. Для теоретичного розуму їх буття проблематичне, для практичного — необхідне. Бог, безсмертна душа і відплата в потойбічному світі необхідні, щоб людина була моральною істотою.