59

1. Філософія: поняття, умови з’яви і розвитку 2

2. Особливості філософських знань 3

3. Філософські методи мислення 4

4.Предмет і функції філософії 5

5. Давньоіндійська філософія: сутність та проблеми 5

6. Давньокитайська філософія (конфуціанство) 6

7. Основні етапи розвитку давньогрецької філософської думки 7

8. Атомістична концепція буття Демокріта 7

9.Підходи до розуміння сутності людини і специфіки її пізнання у давньогрецькій філософії (софісти, Сократ) 8

10. Вчення про душу і пізнання Платона 9

11. Вчення про душу і пізнання Арістотеля 9

12. Платон: погляди на суспільство та державу 10

13. Арістотель: погляди на суспільство та державу 10

14. Особливості, періоди розвитку та основні проблеми середньовічної філософії 11

15. Основні положення філософської концепції Аврелія Августина 12

16. Проблема співвідношення віри й знання у філософії Фоми Аквінського 12

17. Патристика (загальна характеристика) 13

18. Схоластика (загальна характеристика) 13

19. Головні проблеми філософської думки епохи Відродження. Гуманістичні ідеали. 14

20. Визначальні риси філософії Нового часу 15

21. Вчення Ф. Бекона про метод пізнання 16

22. Три шляхи наукового пізнання Ф. Бекона 17

23. Основні (чотири) правила дедуктивного методу Р. Декарта 18

24.Б. Спіноза про субстанцію 18

25. Договірна концепція походження держави Т. Гоббса 19

26. Емпіризм Д. Локка 19

27. Смисл теорії природи права і суспільного договору в філософії Просвітництва 20

28. Загальна характеристика німецької класичної філософії 20

29. Структура пізнавальних здібностей в філософії І. Канта 21

30 Новизна етичних уявлень І. Канта 21

31. Принципи побудови філософської системи Г. Гегеля 22

32. Основні етапи розвитку світового філософського процесу 22

33. Вихідні положення філософії марксизму 23

34. Головні категорії філософії життя (“життя” і “воля”) 24

35. Історичні форми позитивізму 24

36. Аналітична філософія: визначення та проблеми 25

37. Філософія прагматизму: представники та ідеї 26

38. Фрейдистська лінія філософування 26

39. Розробка поняття “екзистенції” в філософії XX ст. 27

40. Філософія “Києво–Могилянської” академії (загальна характеристика) 28

41. Філософія українського Відродження 28

42. Дохристиянські витоки української філософії 29

43. Особливості та основні етапи розвитку філософської думки в Україні 30

44. Філософія Княжої доби 31

45. Філософські погляди Г. Сковороди 31

46. Сутність концепції “філософії серця” П. Юркевича 32

47. Історичний розвиток уявлень про світ як Всесвіт 33

48. Філософський зміст відношення “людина–світ” 33

49. Категоріальне вираження буття 34

50. Рух як фундаментальна властивість світу 34

51. Філософське осягнення категорій “простір” і “час” 35

52. Діалектика та метафізика 36

53. Зміст основних категорій діалектики 36

54. Проблема субстанції в європейській філософії 37

55. Проблема свідомості в історії філософії 38

56. Основні ознаки й структура свідомості 38

57. Теорія пізнання, її предмет і метод 39

58. Чуттєвий рівень пізнання та його форми 40

59. Раціональний рівень пізнання та його форми 40

60. Поняття “істина” (абсолютність, відносність і конкретність істини) 41

61. Філософія і наука: спільне і відмінне 41

62. Проблема, гіпотеза, теорія як основні форми наукового пізнання 42

63. Методологія та основні групи методів наукового пізнання 42

64. Емпіричні методи пізнання 43

65. Методи пізнання сучасної науки 43

66. Глобальні проблеми сучасності як предмет філософського осмислення 44

67. Розкрити поняття “соціальна природа свідомості” 45

68. Суспільство та його складові 45

69. Онтологічні підвалини суспільного буття 46

70. Соціальні групи як різновиди соціальних спільностей 47

71. 71. Політика і мораль ( на прикладі філослфії Платона, Арістотеля і Макіавеллі) 47

72. Суспільство як предмет сучасної соціальної філософії 48

73. Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (К. Поппер, Д. Белл, О. Тоффлер) 48

74. Індивід і соціум. Поняття про особу. 49

75. Основні етапи розвитку соціальної філософії 50

76. Особливості становлення і розвитку української нації 50

78. Натуралістична антропософія 51

79. Відмінність людського способу буття від тваринного 52

80. Філософські аспекти проблеми походження людини 53

81. Соціальні групи як основні суб’єкти суспільного розвитку 53

82. Бiологiчне i соціальне в людинi 54

83. Поняття культури. Історичні моделі культури. 54

84. Нація: як об’єкт філософського аналізу 55

85. Філософське осмислення процсу антропогенезу 56

86. Атрибутивні ознаки культури 56

87.Сутнiсть і проблемна сфера фiлософiї економiки 57

89. Великі соціальні грипи як основні суб’єкти сіспільного розвитку 58

90. Сім”я як мікросоціум 59

1. Філософія: поняття, умови з’яви і розвитку

Термін «філософія» має давньогрецьке коріння. Він походить від двох грецьких слів: «філео» — любов і «софія» — мудрість і означає любов до глибоких теоретичних міркувань, а в дослівному перекладі — «любов до мудрості». Українські філософи XVIII—XIX ст., і передусім Г. Сковорода, позначали філософію словом «любомудріє». Вперше термін «філософія» з’явився у вжитку відомого давньогрецького мислителя Піфагора, який вважав, що «мудрість» — це якість, притаманна лише богам, а люди здатні тільки до неї прагнути, поважати, любити її. А як назву специфічної галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький філософ Платон. Спочатку філософія охоплювала увесь комплекс людських знань про світ, оскільки ці знання на той час не мали дисциплінарної диференціації. Знання були синкретичними, тобто єдиними, такими, що концентрували в собі всю інформацію про світ, його будову і сутність, про людину та її місце в світі, про щастя, сенс людського буття тощо. Філософія — теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Як універсальний спосіб самоусвідомлення людиною самої себе, сутності світу і свого призначення в ньому філософія започатковується у VII—VI ст. до н. е. в таких осередках людської цивілізації, як Давні Індія та Китай, Досягнувши своєї класичної форми у Давній Греції. На відміну від міфології та релігії, які, будучи духовними засобами соціального контролю з необхідністю породжуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Уже Арістотель зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною працею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною, але недостатньою умовою. Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії припадає на епохи панування демократії (Давня Греція, епоха Нового часу). Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично, як зазначалося, філософії передувала міфологія. Вона, як пізніше і релігія, була загальним культурним тлом, на якому складалась філософія. Справді, міфологія та релігія є первинними культуротворчими чинниками, серцевиною культури. На становлення філософії, особливо в її європейському варіанті, відчутно вплинули зародки наукового знання. Не випадково перший етап давньогрецької філософії прийнято називати натурфілософією, філософією природи.

2. Особливості філософських знань

Філософію і науку споріднює націленість на пізнання світу, на істину. Обидві вони засновані на розумі, тобто передбачають аргументи і сумніви. Наука також є теоретичним, загальним знанням. Більше того, історично деякий час філософія і наука існували як єдина система знання. Отже, і філософське, і наукове знання є теоретичним, тобто побудованим на узагальненнях, правилах логіки, що дає підстави розглядати філософію як науку.Однак між філософським і науковим знанням існує і принципова відмінність. Філософія має справу з найбільш загальними поняттями, які, по-перше, застосовуються у всіх науках, а часто і за межами наук (поняття простору і часу функціонують не лише в науці, а й у мистецтві, техніці, юриспруденції); по-друге, зміст цих понять, хоч вони і використовуються в науках, не є предметом їх спеціального дослідження; по-третє, ці загальні поняття не можна звести до емпіричного досвіду (фактів) чи зв’язати математичною формулою, що властиво науковим поняттям. Поняття «причина», «матерія», «ідеал» не мають фактичних відповідників.

І по-четверте, цей надзагальний характер філософських понять надає їм ще одну особливість: в їх інтерпретації може виражатись і виражається ціннісне відношення людини до світу. Скажімо, в розумінні причини можна стверджувати, що у світі все запрограмовано і від людини нічого не залежить, а можна доводити, що світ — це різні можливості, реалізація яких залежить від людини. Іншими словами, наукове знання є об’єктивним, воно не залежить від переконань та ідеалів вченого, а філософське — пройняте суб’єктивністю. Воно, будучи світоглядним, охоплює оцінювальне і практичне ставлення людини до світу. Це є знання певного суспільства і певної особи, яка сповідує певні цінності.

Філософське знання неоднорідне. Вчення про простір і час, про закони і правила мислення максимально наближене до наукового, а такі поняття, як «свобода», «ідеал», «Бог», «добро» і «зло», виходять за межі науки. Це дає підстави стверджувати, що філософія не відповідає всім вимогам науковості, вона принаймні відхиляється від того зразка науки, яким є, наприклад, природознавство. Філософію можна вважати наукою, якщо її розглядати як засноване на розумі знання.