2. Новелістика е.Т.А. Гофмана. Художні особливості збірки «Фантазії в манері Калло».

В історії західноєвропейської літератури Гофман став одним із зачинателів жанру новели. Він повернув цій малій епічній формі авторитет, який вона мала в епоху Відродження. Усі ранні новели письменника увійшли до збірки "Фантазії в манері Калло". Центральним твором стала новела "Золотий горнець". За жанром, як визначав сам автор, - це казка із нових часів. Казкові події відбувалися в знайомих і звичних автору місцях Дрездена. Поряд зі звичайним світом мешканців цього міста існував таємний світ магів і чаклунів.

Досить велика кількість мотивів голосно звучать у збірці «Фантазії в маневрі Калло», де зібрані твори Гофмана, написані з 1808 по 1814 рік. Центральною фігурою збірки є вже згадуваний капельмейстер Крайслер, який пізніше перейде в роман «Житейська філософія кота Мурра». Справжній гофманівський ентузіаст, безмежно відданий своєму мистецтву, музиці, Крайслер живе в реальній німецькій дійсності, світі, де безроздільно панують філістери. Йому немає місця в цьому світі, він приречений в ньому на самотність і страждання.

Романтизм був першим художнім напрямом, в якому визначилася й набула значного поширення тема мистецтва й митця в їхньому співвідношенні з суспільством і суспільним життям. При цьому у романтиків, насамперед і особливо у німецьких, трактування цієї теми набрало антитетичного характеру, осмислювалася вона в протиставленнях духу й життя, мистецтва й дійсності. Романтики гостро відчули матеріально-утилітарний характер та спрямованість нової цивілізації (в цьому, власне, суть гофманівського «філістерства») і палко виступили на захист духу й мистецтва. Дійсність поставала в їхніх творах не тільки чужою, а й глибоко ворожою мистецтву, а митець перетворювався на фігуру неприкаяну й трагічну. Таким і є гофманівський Крайслер, який ніде не може знайти надійного притулку і якого світ філістерів, вже в романі «Житейська філософія кота Мурра», доводить, зрештою, до божевілля.

У «Фантазіях в манері Калло» виразно проявилися деякі характерні риси поетики й стилю Гофмана. Пояснюючи у вступі до першого тому збірки, чим привабило його мистецтво Жака Калло, французького барокового живописця й графіка першої третини XVII ст., він характеризує й свій стиль, його оригінальні риси. Мистецтво Калло, зазначає Гофман, «йде далі правил живопису, його малюнки, скоріше, можна назвати відображенням всіх дивних фантастичних явищ, викликаних чарами його най-жвавішої фантазії». І навіть у малюнках, взятих із життя, «завжди відчувається його своєрідний, глибоко індивідуальний почерк, що надає його фігурам і групам щось дивно знайоме й водночас чуже». Відзначається також «іронія, що висміює людину», і «комізм, під покровом якого серйозний і вдумливий спостерігач відкриває таємничі натяки», тобто риси, органічно властиві самому Гофману.

3. Гофманівська трактовка «вічного образу» («Дон Жуан»).

Для Гофмана в трагедії Дон Жуана абсолютно нецікаві сама дія, сюжет, зовнішній хід подій. Зате безпосередній учасник подій - сам автор. Це дозволяє йому, автору, органічно увійти в розповідь зі своїми філософськими міркуваннями.

Гофман не дає зображення свого героя, немає ні портрета, ні вчинків, ні руху, ні деталей... Автор сам визначає сутність Дон Жуана в розлогому монолозі: «Дон Жуан - улюблене дітище природи, і вона наділила його всім тим, що ріднить людину з божественним початком, що підносить його над посередністю, над фабричними виробами... він народжений непереможним і володарем». Трагедія Дон Жуана, за Гофманом, - це трагедія особистості, трагедія подвійності людської душі.

У Дон Жуана зіткнулися дві сили: « У зіткненні божественного почала з сатанинським виникає поняття земного життя , з перемоги в цій суперечці - поняття життя небесної ».

«Дон Жуан з жаром вимагав від життя всього того, на що йому давало право його тілесна і душевна організація, а невтомна жага спонукала його невпинно і жадібно накидатися на всі спокуси тутешнього світу , марно сподіваючись знайти в них задоволення».

Однак у Гофмана Дон Жуан не просто «марнотратник» життя, не просто пристрасний коханець. Дон Жуан - знаряддя Сатани.

Він вирішив, «що через любов, через насолоду жінкою вже тут, на землі, може збутися те, що живе в нашій душі як передчуття неземного блаженства і породжує невідому пристрасну тугу, що сполучає нас з небесами... Насолоджуючись жінкою, він не тільки задовольняє своє бажання, а й нечестиво глумиться над природою і творцем».

Дон Жуан Гофмана - не художній втілення образу героя. Він скоріше - філософська схема, аналіз прагнень людської душі. У Гофмана є трагедія, але немає Дон Жуана як художнього героя. Герой у Гофмана - сам автор, фабула оповідання - доля актриси, і на цьому загальному тлі мистецького дійства тільки яскравіше висвічує авторський відступ з Дон Жуаном .

.4. Протистояння світу митців і філістерів в романі «Житійська філософія кота Мурра».

Художня манера і основні мотиви творчості Гофмана представлені в романі "Життєва філософія Кота Мурра". Це один із самих найвизначніших творів письменника.

Основна тема роману - конфлікт художника з дійсністю. Світ фантастики зовсім зник зі сторінок роману, за винятком деяких другорядних деталей, пов'язаних з образом майстра Абрагама, і вся увага автора зосереджена на реальному світі, на конфліктах, які відбувалися в сучасній йому Німеччині.

Головний герой кіт Мурр - антипод Крейслера, його пародійний двійник, пародія на романтичного героя. Драматичній долі справжнього художника, музиканта Крейслера протиставлено буття "освіченого" філістера Мурра.

Увесь кошачо-собачий світ у романі - сатирична пародія на німецьке суспільство: аристократію, чиновників, студентські угрупування, на поліцію тощо.

Мурр думав, що він визначна особистість, вчений, поет, філософ, а тому літопис свого життя вів "з повчанням кошачої молоді". Але в дійсності Мурр був уособленням "гармонійного нахаби", який такий ненависний романтикам

Гофман намагався уявити в романі ідеал гармонійного суспільного устрою, в основі якого лежало загальне поклоніння перед мистецтвом. Це Канцгеймське абатство, де шукав притулку Крейслер. Воно мало чим схоже на монастир і скоріше нагадувало Телемське абатство Рабле. Однак і сам Гофман усвідомлював нереальну утопічність цієї ідилії.

Герої у Гофмана жили у 2-х світах реально-побутовому та уявно-фантастичному.

З поділом світу на 2 сфери буття тісно пов'язаний у письменника поділ усіх персонажів на 2 половини - філістерів та ентузіастів. Філістери - бездуховні люди, які жили у реальній дійсності і цілком були задоволені всім, вони не мали ніякого уявлення про "вищі світи" і не відчували жодної потреби в них. За філістерами абсолютна більшість, з них, власне, й складалося суспільство. Це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій", які мали вигоду, достаток і твердо встановлені поняття і цінності.

Ентузіасти жили в іншій системі. Над ними не мали сили ті поняття й цінності, за якими проходило життя філістерів. Наявна дійсність викликала у них відразу, до її благ вони байдужі, жили за духовними інтересами й мистецтвом. У письменника

- це поети, художники, актори, музиканти. І чи не найтрагічніше у цьому те, що філістери витіснили ентузіастів з реального життя.