- •1.Предмет диференціальної психології.
- •2. Задачі диференціальної психології.
- •3.Структура диференціальної психології.
- •4.Індивідуальні, типологічні та групові відмінності
- •5.Донауковий, філософський, емпіричний етапи становлення диференціальної психології.
- •6.Перші наукові дослідження індивідуальних відмінностей (ф. Бессель, в. Вундт, ф. Гальтон).
- •7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
- •8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
- •9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
- •10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.
- •11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.
- •12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
- •13. Варіативність. Детермінізм.
- •14. Формальний підхід у вивченні індивідуальності.
- •15. Інтраіндивідуальні зв’язки як вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальих психічних властивостей.
- •16. Інтеріндивідуальні варіації властивостей .
- •17. Об*єкт-субєктна взаємодія
- •18. Функціональна специфічність великих півкуль.
- •19. Теорії походження функціональної асиметрії.
- •20. Функції лівої і правої півкулі.
- •21. Профілі функціональної асиметрії
- •22. Асиметрія мозку: моторна, сенсорна, психічна
- •23. Пренатальні ознаки функціональної асиметрії
- •24. Постнатальні ознаки латеральності.
- •25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
- •26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
- •27. Індивід – передумова особистості
- •28. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей
- •29. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом
- •31. Теорія спадкових чинників.
- •32. Соціогенетична теорія.
- •33. Теорія двох чинників.
- •34. Теорія впливу конституціональних і морфологічних ознак.
- •35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.
- •36. Теорія диференціації.
- •37. Класифікація методів диференціальної психології.
- •38. Загальнонаукові методи.
- •39. Психогенетичні методи.
- •40. Власне психологічні методи.
- •41. Прийоми і способи наукової класифікації.
- •42. Поняття «я-концепції».
- •43. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів.
- •44. Індивідуальні особливості пам'яті.
- •47. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
- •48. Індивідуальні відмінності в усній та письмовій мові.
- •49. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності.
- •50. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференціальній психології.
- •51. Загальні інтелектуальні здібності.
- •52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.
- •53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.
- •54. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
- •55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.
- •56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.
- •57. Соціальний інтелект.
- •58. Емоційний інтелект.
- •59. Стиль життя, як індивідуальна стратегія поведінки (адлер).
- •60. Стильові риси особистості (за олпортом).
- •61. Індивідуальні особливості у сфері пізнання.
- •62.Поняття когнітивного стилю. Види когнітивних стилів.
- •63. Стилі кодування інформації.
- •64. Стилі постановки та рішення проблем
- •65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
- •66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
- •67. Індивідуальний стиль діяльності (в. Мерлін, є. Клімов).
- •68.Стиль діяльності та її ефективність
- •69. Класифікації стилів діяльності: стилі виробничої, педагогічної, спортивної діяльності; стилі діяльності музикантів-виконавців; стилі навчальної діяльності.
- •1 Діяльність/ дія/ операція.
- •2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.
- •3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.
- •70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.
- •72. Історія вчення про темперамент – пошук біологічних основ темпераменту (Гіппократ – Гален, а. Галлер, г. Врісберг, п. Лесгафт, і. Генлє, а. Фульє, п. Блонський, б. Завадовський та ін).
- •73. Формальний опис класичної типології і. Кантом: темпераменти діяльності та темпераменти почуттів.
- •74. Енергетична теорія темпераменту в. Вундта.
- •75. Конституційні теорії темпераменту: к. Сіго, е. Кречмера, у. Шелдона. Типи будови тіла та темпераменту за е. Кречмером.
- •77. Спеціальна теорія індивідуальності в.М. Русалова.
- •78. Концепція «Темпераменту особистості» г. Айзенка.
- •79. Загальна характеристика диференційно-психофізіологічних досліджень. Темперамент і вища нервова діяльність за і. Павловим.
- •80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
- •81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.
- •82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.
- •83. Психофізіологічна школа в.С. Мерліна: біологічна основа, ознаки, властивості і типи темпераменту
- •84. Дослідження взаємозв’язку властивостей темпераменту з властивостями нервової системи (в. Мерлін, г. Айзенк, е. Ільїн, в. Нєбиліцин та інші).
- •85. Визначення поняття акцентуація.
- •86. Визначення понять акцентуації та психопатії.
- •87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії
- •88. Поняття психопатії та нормального характеру.
- •89. Характеристика конституційних психопатій: циклоїдів, астеніків, шизоїдів, параноїків, епілептоїдів, істеричних, нестійких, антисоціальних, конституційно-нерозумних.
- •90. Класифікація психопатій та акцентуацій характеру підлітків за а.Є Лічко.
- •91.«Місце найменшого опору». «Підлітковий комплекс» у різних типів акцентованих підлітків: р-ції емансипації та групування з однолітками, р-ція захоплення, особливості сексуальної поведінки.
- •92.Типи акцентуації та особливості сприйняття себе (самооцінки).
- •93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
- •94.Теорія акцентуйованих особистостей к.Леонгарда.
- •95 Статеві відмінності у прояві властивостей нс і темпераменту. Статеві відмінності в емоційні сфері.
- •96. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.
- •97. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.
- •98. Гендерні особливості поведінки.
- •99.Основні поняття: раса, етнос, культура.
- •100.Етнокультурні відмінності сприймання і інтелекту.
- •101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.
- •102. Етнокультурні відмінності у спілкуванні.
- •103. Розуміння норми і патології в етнокультурному контексті.
- •104.Теорії, що пояснюють відмінності в характері і ментальності етносу.
8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
Диференціальна психологія – галузь науки, що вивчає індивідуальні, типологічні та групові відмінності між людьми, а також природу, джерела і наслідки цих відмінностей. Це наука про закономірності психічного варіювання. ДП займається пошуком та виділенням найбільш суттєвих параметрів, характеристик, за якими різняться люди.
Нині об'єктом дослідження диференціальної психології постають окремі ознаки, наприклад тривожність, гострота сприйняття, професійна орієнтація, а іноді - індивідуальність загалом. За об'єктом і якістю дослідження В. Штерн виокремив чотири напрями у психології індивідуальних відмінностей, які продовжують розвиватися і збагачуватися (табл.).
Основні напрями досліджень у диференціальній психології
Об'єкт дослідження |
Якість дослідження |
||
1. Ознака |
Одна у кількох індивідів |
Варіаційне |
"Горизонтальне" (порівняльно-вікове) |
2. Ознака |
Дві і більше у кількох індивідів |
Кореляційне |
|
3.Індивідуальність |
Один індивід стосовно багатьох ознак |
Психографічне (історичне) |
"Вертикальне" (лонгітюдне) |
4.Індивідуальність |
Двоє і більше індивідів стосовно багатьох ознак |
Порівняльне |
|
Так, вивчаючи, наскільки варіативною буде наявна ознака, наскільки великий розмах її значень у вибірці, проводять варіаційне горизонтальне дослідження. Якщо потрібно з'ясувати"з якими ще якостями одночасно виявляється досліджувана ознака, - кореляційне (другого типу). При цьому ні в першому, ні в другому випадку не переймаються питаннями генезису і прогнозування цієї якості, обмежуючись одномоментним зрізом. У дослідженні індивідуальності як цілісного явища необхідно дотримуватися психографічного (історичного) підходу, відкривати причини й основні моменти розвитку якості, що є предметом дослідження. Історичний підхід використовують у тому разі, коли намагаються розкрити багаторівневість і багато-факторність індивідуальності, оскільки невідомо, у яких поєднаннях виявлятимуться особливості. Тому в дослідженнях другого і третього типів проводять не поперечні, а поздовжні (лонгітюдні) зрізи.
+ Напрями диф-псих досл: Що відрізняє людей один від одного (зміст); Як ці відмінності виявляються і формуються (психодинамічні прояви). --- формальний підхід (14 питання)
Основну проблему (предмет) диференціальної психології Штерн характеризував як триєдину:
1. Яка природа психологічного життя індивідів і груп, яка ступінь їх відмінностей?
2. Які фактори визначають ці відмінності чи впливають на них (спадковість, клімат, соціальний чи культурний рівень, утворення, адаптація)?
3. У чому виявляються відмінності? Чи можна їх зафіксувати у написанні слів, міміці?
9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
Поведінковий підхід у диф.психології пов'язаний з аналізом об'єктивно реєстрованих психофізіологічних форм індивідуальної поведінки - від біохімічних, вегетативних та електрофізіологічних до найскладніших моторних проявів. Він представлений у диференціальній психофізіології.
Диференціальна психофізіологія – дисципліна, яка вивчає роль усієї сукупності біологічних властивостей, а насамперед нервової системи, в детермінації стійких індивідуально-психологічних відмінностей між людьми; або розділ психофізіології, що вивчає біол. основи та передумови індивідуальних відмінностей психіки і поведінки людини. Об’єкт диф.психофізіол. – ознаки та індивідуальність в цілому.
Диференціальна психофізіологія вивчає психофізіологічні та біологічні основи виникнення стійких індивідуальних структур психіки. Вона покликана з'ясувати закономірності, взаємозв'язки і взаємовпливи біологічних і соціальних властивостей у конкретної людини. Диф.психофізіологія використовує методи об'єктивної реєстрації психофізіологічних проявів поведінки, щоб до індивідуально-психологічних відмінностей зарахувати лише ті, які мають стійкий поведінковий психофізіологічний прояв і не залежать (або залежать мінімально) від умов спостереження і ситуації.
Пізнання рівнів, структури біологічної організації людини, особливостей фізіологічних процесів, функцій і станів, закономірностей їх функціонування тощо - важлива ланка в розкритті механізмів розвитку індивідуально-психологічних властивостей людини. Отже, щоб пізнати індивідуально-психологічні особливості людини, необхідно виявити об'єктивні біологічні основи її індивідуальності.
Російський психолог В. Русалов у розвитку диференціальної психофізіології виокремлює чотири основні етапи: допавловський, павловський (з 1927), тепловсько-небилицинський (з 1956), сучасний (з 1972).
Розумінню причин і умов виникнення індивідуально-психологічних відмінностей сприяє вивчення їх нейрофізіологічних чинників, тобто основних властивостей нервової системи (темпераментальних властивостей), яке здійснюють нині в межах диференціальної психофізіології. Вона виникла завдяки науковим зусиллям психологів Бориса Теплова (1896-1965) і Володимира Небилицина (1930-1972) та їхніх співробітників, що розвивали концепцію Івана Павлова (1849-1936) про типи і властивості нервової системи.
Термін «диф. психофізіологія» уперше використав В. Небиліцин у 1963 р. для позначення мультидисциплінарної галузі психології, яка утворилася на перетині фізіології вищої нервової діяльності, нейрофізіології та диференціальної психології (психології індивідуальних відмінностей). Вона сфокусована на вивченні механізмів детермінації індивідуально-психологічних відмінностей, зокрема в темпераменті та здібностях, особливостях нейродинамічної організації індивідуальності. Представники цієї школи - Є. Клімов, Є. Голубєва, К. Гуревич та інші.
++ можна перед цим можна згадати про Гальтона і його дослідження здібностей, Павлова і його теорію. Павлов в кінці свого життя виділив три основні властивості НС.1) сила НС;2) баланс (врівноваженість); 3) рухливість нервових процесів.
Загалом, проблеми вивчення функціональної асиметрії, виділення типів нервових систем, вивчення гендерної психофізіології, розвитку індивідуума в онтогенезі – це проблеми диф.психофізіології.
