25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні

Походження (точніше, оформлення) ліворукості зв'язують з дією трьох груп чинників – соціальних (включаючи культурні), генетичних і патологічних.

1. Генетичні теорії. Одна з перших генетичних моделей спадковості рукості спиралася на закон Менделя і припускала, що ця якість визначається дією одного гена. Проте було виявлено, що майже половина дітей двох ліворуких батьків виявляються праворукими, що суперечить цій моделі.

Інша модель (М. Аннет) заснована на тому, що рукість є функцією двох генів, один з яких визначає локалізацію центрів мови (L – в лівій півкулі і домінує, l – в правій півкулі, рецесивний), а інший визначає, якою рукою управлятиме мовна півкуля – контрлатеральною або іпсілатеральною (відповідно С і с). Так, людина з генотипом LlСС буде правшею з центром мовлення в лівій півкулі. У індивіда з генотипом Llсс центри мовлення також будуть розташовані в лівій півкулі, однак він буде лівшею.

І, нарешті, третя модель (Дж. Леві і Т. Нагілакі) заснована на гіпотезі про існування окремого гена «правостороннього зсуву» і його рецесивного алеля. Наявність цього гена забезпечує первинну схильність людини до того, щоб у неї домінувала права рука, а центр мови розташовувався в лівій півкулі. Таким чином, цей ген визначає не лише рукість, але і церебральне домінування. Остання модель найбільшою мірою охоплює факти, накопичені в області вивчення асиметрії.

2. Культурні теорії. Альтернативними «генетичним» видаються гіпотези виникнення міжпівкульної асиметрії, що базуються на визнанні головної ролі культурних умов. Прибічники цієї концепції розглядають «лівість» і «правість» як результат соціального виховання, досвіду, умов життя.

3. Патологічні теорії. Разом з представленими вище теоріями, широко поширені уявлення пропатологічне походження лівшості. Серед прибічників цієї точки зору можна виявити уявлення про те, що будь-який прояв ліворукості є наслідок і родової травми, вродженої енцефалопатії тощо.

Виникнення асиметрії спричинене 5 факторами (Полюхов):

1.Латералізуючий фактор негенетичної природи (ліва пол. тіла розв швидше у 2-х із 3)

2.Генетичні механізми, які формулюють білатеральні ознаки, через які реалізуються вплив латералізуючого фактора.

3.Пренатальні впливи середовища, що спричин виникнення ати пічної міжпівкульної організації, зокрема, ліворукості. (Стрес, інсулін)

4.Систематичні впливи середовища, що сприяють формуванню церебральної організації й функціональної спеціалізації півкуль. Це фактор істотно збільшує частоту праворукості.

5.Стохастичні впливи середовища, які збільшуються з віком і при віковій церебральній патології й проявляються дестабілізацією міжпівкульних відношень.

Чинники походження асиметрії:

1. «Рідкість» успадковується і спричиняється дією певного гена (Зак. Менделя)

2. (М. Аннет) «Рукість» функція 2-х генів, один з яких визнач локалізацію центру мови

3. (Дж. Леві і Т. Нагілакі) модель заснована на гіпотезі про існування окремого гена «правостороннього зсуву» і його рецесивного алеля.

26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.

У біологічному сенсі людина є живою тілесною істотою. Найближчим до цього визначення є поняття "організм", яке охоплює анатомо-морфологічну структуру, фізіологічні і нервові процеси, нарешті, нервову діяльність разом із механізмами роботи органів чуття. У сучасній диференціальній психофізіології та психології особистості поняття "організм" тісно пов'язане з такими ознаками як специфіка тілесної організації, біохімічні індивідуальні особливості, нейрофізіологічні основи індивідуальності.

Поняття "організмічний детермінант" часто вживають на позначення причинних чинників, які, за припущеннями, виникають всередині організму. У західній персонології (диспозиційний напрям) також послуговуються поняттям "організмічна змінна", під яким розуміють змінну всередині організму; процес або дію, які виникають всередині, але здатні детермінувати зовнішні реакції.

У психології терміном "організм" найчастіше називають тварин, особливо тих, яких використовують в експерименті або іншому науковому дослідженні.

Терміном "організмічний" позначають теоретичні підходи, де організм розглядають як біологічну єдність, узгоджене функціонування безлічі взаємопов'язаних процесів. Організмічні підходи моністичні, вони відкидають дуалізм свідомості й тіла, мають тенденцію зосереджуватися на великому, молярному дослідженні за відносного нехтування редукціоністськими дослідженнями, які пояснюють сутність одного явища через інше (наприклад, сутність видів пам'яті через види відчуттів). Усі ці теорії називаються організмічними психологіями.

Коли йдеться про людину з властивими її психіці вищими формами регуляції, які дають змогу за допомогою образів, уявлень або слів впливати на процеси, що відбуваються в організмі, стає очевидною недостатність суто біологічної інтерпретації людської тілесності. Ще І. Кант намагався створити антропологію, у якій тілесність розумної істоти набувала б нового, людського виміру.

Отже, організмічна координата позначає перехід від дослідження відмінностей між феноменами допсихічних рівнів до аналізу власне психічних процесів.