- •1.Предмет диференціальної психології.
- •2. Задачі диференціальної психології.
- •3.Структура диференціальної психології.
- •4.Індивідуальні, типологічні та групові відмінності
- •5.Донауковий, філософський, емпіричний етапи становлення диференціальної психології.
- •6.Перші наукові дослідження індивідуальних відмінностей (ф. Бессель, в. Вундт, ф. Гальтон).
- •7.Специфіка диференціальної психології, її зв’язок з іншими науками
- •8.Напрями диференційно-психологічних досліджень за в. Штерном
- •9. Диференціальна психофізіологія як галузь диференціальної психології.
- •10.Внесок експериментальної психології, біології у розвиток диференціальної психології.
- •11. Три світові традиції у розвитку диференціальної психології: європейська, американська, російська.
- •12. Загальні принципи диференціально-психологічного аналізу.
- •13. Варіативність. Детермінізм.
- •14. Формальний підхід у вивченні індивідуальності.
- •15. Інтраіндивідуальні зв’язки як вияв специфіки взаємозв’язку індивідуальих психічних властивостей.
- •16. Інтеріндивідуальні варіації властивостей .
- •17. Об*єкт-субєктна взаємодія
- •18. Функціональна специфічність великих півкуль.
- •19. Теорії походження функціональної асиметрії.
- •20. Функції лівої і правої півкулі.
- •21. Профілі функціональної асиметрії
- •22. Асиметрія мозку: моторна, сенсорна, психічна
- •23. Пренатальні ознаки функціональної асиметрії
- •24. Постнатальні ознаки латеральності.
- •25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
- •26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
- •27. Індивід – передумова особистості
- •28. Особистість – психологічний носій соціальних властивостей
- •29. Індивідуальність – інтегральна біопсихосоціальна характеристика людини
- •30. Людина як суб’єкт взаємодії зі світом
- •31. Теорія спадкових чинників.
- •32. Соціогенетична теорія.
- •33. Теорія двох чинників.
- •34. Теорія впливу конституціональних і морфологічних ознак.
- •35. Теорія психофізіологічних основ індивідуальних відмінностей.
- •36. Теорія диференціації.
- •37. Класифікація методів диференціальної психології.
- •38. Загальнонаукові методи.
- •39. Психогенетичні методи.
- •40. Власне психологічні методи.
- •41. Прийоми і способи наукової класифікації.
- •42. Поняття «я-концепції».
- •43. Індивідуальні особливості пізнавальних психічних процесів.
- •44. Індивідуальні особливості пам'яті.
- •47. Індивідуальні особливості мислення: самостійність, критичність, гнучкість, глибина, широта, послідовність, швидкість.
- •48. Індивідуальні відмінності в усній та письмовій мові.
- •49. Здібності та інтелект у структурі індивідуальності.
- •50. Проблема задатків, здібностей та інтелекту у диференціальній психології.
- •51. Загальні інтелектуальні здібності.
- •52. Характеристика тестологічних підходів до інтелекту.
- •53. Стійкість інтелектуальних вимірювань.
- •54. Інтелект у структурі індивідуальних властивостей
- •55. Спадковість і середовище у детермінації інтелектуальних відмінностей.
- •56. Критерії та ступені вираженості розумової відсталості.
- •57. Соціальний інтелект.
- •58. Емоційний інтелект.
- •59. Стиль життя, як індивідуальна стратегія поведінки (адлер).
- •60. Стильові риси особистості (за олпортом).
- •61. Індивідуальні особливості у сфері пізнання.
- •62.Поняття когнітивного стилю. Види когнітивних стилів.
- •63. Стилі кодування інформації.
- •64. Стилі постановки та рішення проблем
- •65. Стилі пізнавального відношення до світу (епістемологічні стилі).
- •66. Персональний пізнавальний стиль як результат інтеграції різних рівнів стильової поведінки.
- •67. Індивідуальний стиль діяльності (в. Мерлін, є. Клімов).
- •68.Стиль діяльності та її ефективність
- •69. Класифікації стилів діяльності: стилі виробничої, педагогічної, спортивної діяльності; стилі діяльності музикантів-виконавців; стилі навчальної діяльності.
- •1 Діяльність/ дія/ операція.
- •2 Психологічні властивості/ психічні стани/ психічні процеси.
- •3 Рівні адаптації s до вимог і умов діяльності: режими технології (технічні дії) тактики, стратегії.
- •70. Стилі керівництва, зв'язок з особистісними якостями. Стилі спілкування, стилі самопрезентації та інші індивідуальні стилі поведінки.
- •72. Історія вчення про темперамент – пошук біологічних основ темпераменту (Гіппократ – Гален, а. Галлер, г. Врісберг, п. Лесгафт, і. Генлє, а. Фульє, п. Блонський, б. Завадовський та ін).
- •73. Формальний опис класичної типології і. Кантом: темпераменти діяльності та темпераменти почуттів.
- •74. Енергетична теорія темпераменту в. Вундта.
- •75. Конституційні теорії темпераменту: к. Сіго, е. Кречмера, у. Шелдона. Типи будови тіла та темпераменту за е. Кречмером.
- •77. Спеціальна теорія індивідуальності в.М. Русалова.
- •78. Концепція «Темпераменту особистості» г. Айзенка.
- •79. Загальна характеристика диференційно-психофізіологічних досліджень. Темперамент і вища нервова діяльність за і. Павловим.
- •80. Дослідження типів нервової системи у дітей а.Г. Івановим-Смоленським. Дослідження вищої нервової діяльності і темпераменту у дітей н.І. Красногорським.
- •81. Вивчення темпераменту у психофізіологічній школі б.М. Теплова та в.Д. Нєбиліцина.
- •82. Структура темпераментних властивостей та 12-мірна класифікація властивостей нервової системи за в.Д. Нєбиліциним. Первинні і вторинні властивості нервової системи.
- •83. Психофізіологічна школа в.С. Мерліна: біологічна основа, ознаки, властивості і типи темпераменту
- •84. Дослідження взаємозв’язку властивостей темпераменту з властивостями нервової системи (в. Мерлін, г. Айзенк, е. Ільїн, в. Нєбиліцин та інші).
- •85. Визначення поняття акцентуація.
- •86. Визначення понять акцентуації та психопатії.
- •87. Вчення п.Б. Ганнушкіна про конституційні психопатії
- •88. Поняття психопатії та нормального характеру.
- •89. Характеристика конституційних психопатій: циклоїдів, астеніків, шизоїдів, параноїків, епілептоїдів, істеричних, нестійких, антисоціальних, конституційно-нерозумних.
- •90. Класифікація психопатій та акцентуацій характеру підлітків за а.Є Лічко.
- •91.«Місце найменшого опору». «Підлітковий комплекс» у різних типів акцентованих підлітків: р-ції емансипації та групування з однолітками, р-ція захоплення, особливості сексуальної поведінки.
- •92.Типи акцентуації та особливості сприйняття себе (самооцінки).
- •93. Порушення поведінки у різних типів акцентуйованих підлітків: делінквентна поведінка, втеча з дому і бродяжництво, токсикоманічна поведінка (рання алкоголізація), суїцидальна поведінка.
- •94.Теорія акцентуйованих особистостей к.Леонгарда.
- •95 Статеві відмінності у прояві властивостей нс і темпераменту. Статеві відмінності в емоційні сфері.
- •96. Відмінності у здібностях чоловіків і жінок.
- •97. Особистісні відмінності чоловіків і жінок.
- •98. Гендерні особливості поведінки.
- •99.Основні поняття: раса, етнос, культура.
- •100.Етнокультурні відмінності сприймання і інтелекту.
- •101.Ментальність як інтегральна етнопсихологічна ознака.
- •102. Етнокультурні відмінності у спілкуванні.
- •103. Розуміння норми і патології в етнокультурному контексті.
- •104.Теорії, що пояснюють відмінності в характері і ментальності етносу.
25. Чинники походження асиметрії: середовищні (включаючи культурні), генетичні і патологічні
Походження (точніше, оформлення) ліворукості зв'язують з дією трьох груп чинників – соціальних (включаючи культурні), генетичних і патологічних.
1. Генетичні теорії. Одна з перших генетичних моделей спадковості рукості спиралася на закон Менделя і припускала, що ця якість визначається дією одного гена. Проте було виявлено, що майже половина дітей двох ліворуких батьків виявляються праворукими, що суперечить цій моделі.
Інша модель (М. Аннет) заснована на тому, що рукість є функцією двох генів, один з яких визначає локалізацію центрів мови (L – в лівій півкулі і домінує, l – в правій півкулі, рецесивний), а інший визначає, якою рукою управлятиме мовна півкуля – контрлатеральною або іпсілатеральною (відповідно С і с). Так, людина з генотипом LlСС буде правшею з центром мовлення в лівій півкулі. У індивіда з генотипом Llсс центри мовлення також будуть розташовані в лівій півкулі, однак він буде лівшею.
І, нарешті, третя модель (Дж. Леві і Т. Нагілакі) заснована на гіпотезі про існування окремого гена «правостороннього зсуву» і його рецесивного алеля. Наявність цього гена забезпечує первинну схильність людини до того, щоб у неї домінувала права рука, а центр мови розташовувався в лівій півкулі. Таким чином, цей ген визначає не лише рукість, але і церебральне домінування. Остання модель найбільшою мірою охоплює факти, накопичені в області вивчення асиметрії.
2. Культурні теорії. Альтернативними «генетичним» видаються гіпотези виникнення міжпівкульної асиметрії, що базуються на визнанні головної ролі культурних умов. Прибічники цієї концепції розглядають «лівість» і «правість» як результат соціального виховання, досвіду, умов життя.
3. Патологічні теорії. Разом з представленими вище теоріями, широко поширені уявлення пропатологічне походження лівшості. Серед прибічників цієї точки зору можна виявити уявлення про те, що будь-який прояв ліворукості є наслідок і родової травми, вродженої енцефалопатії тощо.
Виникнення асиметрії спричинене 5 факторами (Полюхов):
1.Латералізуючий фактор негенетичної природи (ліва пол. тіла розв швидше у 2-х із 3)
2.Генетичні механізми, які формулюють білатеральні ознаки, через які реалізуються вплив латералізуючого фактора.
3.Пренатальні впливи середовища, що спричин виникнення ати пічної міжпівкульної організації, зокрема, ліворукості. (Стрес, інсулін)
4.Систематичні впливи середовища, що сприяють формуванню церебральної організації й функціональної спеціалізації півкуль. Це фактор істотно збільшує частоту праворукості.
5.Стохастичні впливи середовища, які збільшуються з віком і при віковій церебральній патології й проявляються дестабілізацією міжпівкульних відношень.
Чинники походження асиметрії:
1. «Рідкість» успадковується і спричиняється дією певного гена (Зак. Менделя)
2. (М. Аннет) «Рукість» функція 2-х генів, один з яких визнач локалізацію центру мови
3. (Дж. Леві і Т. Нагілакі) модель заснована на гіпотезі про існування окремого гена «правостороннього зсуву» і його рецесивного алеля.
26. Організм – тілесний фактор індивідуальності.
У біологічному сенсі людина є живою тілесною істотою. Найближчим до цього визначення є поняття "організм", яке охоплює анатомо-морфологічну структуру, фізіологічні і нервові процеси, нарешті, нервову діяльність разом із механізмами роботи органів чуття. У сучасній диференціальній психофізіології та психології особистості поняття "організм" тісно пов'язане з такими ознаками як специфіка тілесної організації, біохімічні індивідуальні особливості, нейрофізіологічні основи індивідуальності.
Поняття "організмічний детермінант" часто вживають на позначення причинних чинників, які, за припущеннями, виникають всередині організму. У західній персонології (диспозиційний напрям) також послуговуються поняттям "організмічна змінна", під яким розуміють змінну всередині організму; процес або дію, які виникають всередині, але здатні детермінувати зовнішні реакції.
У психології терміном "організм" найчастіше називають тварин, особливо тих, яких використовують в експерименті або іншому науковому дослідженні.
Терміном "організмічний" позначають теоретичні підходи, де організм розглядають як біологічну єдність, узгоджене функціонування безлічі взаємопов'язаних процесів. Організмічні підходи моністичні, вони відкидають дуалізм свідомості й тіла, мають тенденцію зосереджуватися на великому, молярному дослідженні за відносного нехтування редукціоністськими дослідженнями, які пояснюють сутність одного явища через інше (наприклад, сутність видів пам'яті через види відчуттів). Усі ці теорії називаються організмічними психологіями.
Коли йдеться про людину з властивими її психіці вищими формами регуляції, які дають змогу за допомогою образів, уявлень або слів впливати на процеси, що відбуваються в організмі, стає очевидною недостатність суто біологічної інтерпретації людської тілесності. Ще І. Кант намагався створити антропологію, у якій тілесність розумної істоти набувала б нового, людського виміру.
Отже, організмічна координата позначає перехід від дослідження відмінностей між феноменами допсихічних рівнів до аналізу власне психічних процесів.
