17.4. Махатма Ганді

Махандас Карамганд Ганді (1869-1948 pp.) народився в Порбандарі (штат Гунджарат). За своїм походженням і вихованням, світоглядом і характером політичної діяльності був тісно пов'язаний з індійською буржуазною інтелігенцією, яка відіграла важливу роль у керівництві патріотичним рухом за незалежність Індії від англійського імперіалізму. В Англії Ганді здобув спеціаль­ну юридичну освіту. Після нетривалої адвокатської практики в Бомбеї, він понад двадцять років (1893-1914 pp.) працював у Пів­денній Африці як представник фірми порбандарських купців. В Африці Ганді очолив рух співвітчизників-емігрантів проти ре­жиму національно-расової дискримінації, що був запроваджений проти них європейськими колонізаторами. Вже тоді принцип "ненасилля" став головним у його життєвій філософії. Він розро­бив способи ненасильницького опору ("сатьяграха"), завдяки яко­му 20-річна боротьба закінчилася компромісом.

Південноафриканська сатьяграха зробила Ганді знаменитим і на батьківщині. Повернувшись до Індії, Ганді в 1915-1918 pp. неза­лежно від Індійського національного конгресу (ІНК), заснованого в 1885 р. поміркованою партією патріотично налаштованої індійсь­кої буржуазії та інтелігенції, провів чотири місцеві акції ненасиль­ницького опору проти окремих найкричущих виявів несправед­ливості з боку плантаторів, капіталістів, митної влади. Ці кампанії продемонстрували не лише його вміння працювати в масах (поді­ляти їхні біди і жертвувати собою), а й принесли йому широку популярність, титул ''Махатма"(велика душа) і поставили Ганді в центр індійського політичного життя.

На національному рівні політик зумів втілити в життя ідеї про те, що не просити треба колоніальну владу про самоуправління, а боротися за нього і робити це мають не багатії і чиновники, а на­родні маси: селяни, робітники, міська біднота.

Ставши незаперечним (хоч і неофіційним) лідером ІНК, Ганді упродовж ЗО років керував індійським національним визвольним рухом і привів його до перемоги. Як і інші лідери Індійського на­ціонального конгресу, його неодноразово заарештовували і пере­слідувала англійська колоніальна влада. Тяжко переживаючи роз­кол Індії, що визрів в останні роки колоніального панування і привів до виокремлення з її складу мусульманської держави Па­кистан (1947 p.), Ганді докладав значних зусиль до примирення індусо-мусульманської ворожнечі: 30 січня 1948 p., на віллі промис­ловця Білми в Делі, під час публічної вечірньої молитви, Ганді було застрелено релігійним фанатиком.

Головним завданням своєї політичної діяльності Ганді вважав об'єднання народів Індії і створення незалежної індійської держа­ви. Він закликав до невтомного морального самовдосконалення особи, аскетизму, відмови від матеріальних благ заради досягнен­ня правди і справедливості. Насиллю і кривавому терору європей­ських колонізаторів, "англійській сталі" Ганді закликав протиста­вити моральне самовдосконалення індійського народу, презирство до страждань і смерті. Він засуджував застосування революційно­го насильства: "Насильство натовпу недопустиме навіть у відповідь на грубу провокацію". Краща відповідь на збройне насильство ан­глійців - моральна перевага індійського народу.

Ганді проголошував "ненасильство" вищою цінністю, що виті­кає з релігійно-етичних переконань. Цей принцип набував у нього абсолютного характеру і не підлягав перегляду ні за яких обста­вин. Водночас вірність ненасильству, згідно з Ганді, означала готов­ність до компромісу і переходу від боротьби до переговорів з влас­тями.

Головним чинником, що має забезпечити майбутній справед­ливий суспільній лад, є встановлення миру на Землі. Ненасиль­ство, стверджував Ганді, передбачає пацифізм, повне заперечення війни, а також збройного опору агресії. На його думку, людство стоїть перед вибором: взаємне знищення або недопущення війни. Наявність атомної зброї доводить абсурдність насильства і особли­во - безглуздість війни. Боротьба за мир, так само як і за незалеж­ність, має здійснюватися тільки ненасильницькими засобами. Сатьяграха, зазначав Ганді, основана на переконанні в божественному характер; душі, що є єдиною в усіх людей, і неминуче відгукується на любов. Закон любові, втілений у ненасильство, - єдиний за­кон, що визначає життя людини в суспільстві, "ключ до всіх со­ціальних проблем". "Доктрина сили", в тому числі теорія класової боротьби, на думку Ганді, антигуманна і протиприродна.

Під насильством Ганді розуміє не лише позбавлення життя, фі­зичний примус, а й різні форми експлуатації, грубість, образу, не­доброзичливість, пригнічення слабких і позбавлення їх почуття власної гідності. Ненасильство має виявлятися в думках і діях. Учасники руху ненасилля роблять виклик несправедливості, вису­вають вимоги і захищають їх не завдаючи противнику фізичних або матеріальних збитків. їх карають за всією суворістю закону, проте цю кару вони сприймають покірно. Споглядаючи страж­дання прибічників сатьяграхи, серце противника м'якшає, він ус­відомлює свою неправоту і йде на поступки. Сатьяграха затверд­жується успіхом, коди супротивник розкаявся і змінив свої переконання. Заради нього, стверджує Ганді, варто піти на будь-які жертви, навіть пожертвувати життям.

Будучи послідовним пацифістом, Ганді задумувався над тим, чи можна буде протистояти можливому японському вторгненню до Індії в роки Другої світової війни, а саме: беззбройне населення мало встати на шляху японської армії, не чинячи фізичного опо­ру, загинути в разі потреби під танками і кулями, але не підкори­тися завойовникам. Такі самі засоби Ганді рекомендував і народам Європи в боротьбі проти гітлерівських полчищ. Він був наївно пе­реконаний, що готовність померти не завдаючи шкоди, роззброїть і зупинить будь-якого агресора.

Ідеалом Ганді, за словами професора О. Мартишина, є "один із варіантів утопічного соціалізму з домішками ненасильницького анархізму". Шлях індустріалізації Ганді вважає помилковим. Для Індії, стверджує він, цей шлях не підходить, оскільки був нав'язаний англійцями. Ганді відкидає "європейську цивілізацію" з її прагненням до матеріальних благ на збиток духовному росту, до технічного прогресу, до панування над природою. Ця ''цивілі­зація" підірвала патріархальну чистоті-' звичаїв, зробила людину рабом власних пристрастей, у багато разів збільшивши її здатність коїти збитки і руйнування. Така цивілізація заснована на насиль­стві, що, у свою чергу, породжує експлуатацію людини людиною, капіталізм, колоніалізм та імперіалізм. Саме ці чинники позбави­ли Індію свободи, порушили гармонію спілкування з природою і згоду в суспільстві.

Гандистська картина "загального благоденства" (сарводайя) - це ідилія простого сільського життя. Індустрія має бути зведена до мінімуму. Кожен працює фізично, щоб прохарчуватися і ко­ристується рівними правами з усіма. Передбачений та забезпече­ний справедливий розподіл благ. Без будь-якого насильства лікві­дується експлуатація. Поміщики і капіталісти управляють своїми володіннями як опікуни в інтересах трудящих. Усі потреби задо­вольняються насамперед за рахунок місцевих ресурсів. Кожне село намагається забезпечити себе всім необхідним.

У політичному сенсі сарводайя - це федерація самоуправлінських общин, що відповідає всім вимогам анархізму. В ідеалі суб'єктом об'єднання є навіть не община або село, а особа. В такій федерації не потрібні ні армія, ні поліція. Ганді називає подібну політичну систему "ненасильницькою державою", а звичайну дер­жаву розглядає як апарат примусу, бездушну машину, що при­гнічує людину. Усвідомлюючи нереальність швидкого здійснення  такого ідеалу, він передбачає, що перехідною формою має бути "переважно ненасильницька держава", в якій зберігаються зброй­ні сили. Оскільки застосування принципу опіки ще не сповна усу­нуло соціальну нерівність і експлуатацію, то держава має регулю­вати винагороду опікунам, вирішувати питання про їхніх наступників. Конфіскує майно поміщиків і капіталістів в разі не­виконання ними чесно опікунських обов'язків. Держава заохочує також кустарну промисловість, управляє націоналізованими під­приємствами. контролює використання лісів, копалин, джерел енергії, засобів зв'язку тощо. Відступаючи від анархістського ідеа­лу, Ганді допускає певною мірою законодавчу і примусову діяль­ність держави заради перетворення суспільства. Згодом демокра­тичні процедури, а за необхідності ненасильницький опір, забезпечать поступову трансформацію в сарводайю.

"Я буду боротись за таку Індію, - наголошував Ганді, - в якій найбідніші люди будуть відчувати, що це справді їхня країна, в будівництві якої вони матимуть вирішальний голос, за Індію, де не буде вищого і нижчого класу людей, де всі общини житимуть у повній злагоді..."

Із теорії "ненасидля" Ганді доходить висновку про мирну гар­монію і мирну співпрацю всіх класів і каст індійців, незалежно від національних і релігійних відмінностей на ниві спільної боротьби за моральне самовдосконалення, за єдину й незалежну Індію. Ган­ді був переконаним прибічником мирного і дружнього співробіт­ництва індійського народу з усіма народами світу. Він закликав звільнитись від ненависті й насилля в міжнародних відносинах.

Заперечуючи шлях революційної боротьби індійського народу проти англійських колонізаторів як шлях насильства, Ганді пропо­нував єдино правильний, на його думку, метод мирного, пасивно­го опору. Посилаючись на успішний досвід очолюваного ним руху індійського населення Південної Африки проти расової дискримі­нації, Ганді висував такі форми пасивного опору:

1)                 економічний бойкот у вигляді відмови від купівлі англійсь­ких товарів;

2)                 політичний бойкот, або громадянське "неспівробітпицтво" і "непокора", а саме: відмова від участі в законодавчих, судо­вих та адміністративних органах, що контролювались анг­лійцями;

3)                 бойкот англійських навчальних закладів, відмова від оплати податків тощо.

Ці положення Ганді були офіційно прийняті сесією Індійсько­го національного конгресу в Нагапурі наприкінці 1920 р. Конгрес прийняв також рішення розпочати в інтересах здійснення Індією права на національне самовизначення ("сварадж") кампанію "гро­мадянської непокори". Конгрес закликав індійців відмовлятися від англійських почесних титулів і звань, від державної служби і занять у навчальних закладах, підконтрольних колоніальній ад­міністрації, утриматися від сплати податків та купівлі англійських товарів. У 1927 р. на з'їзді ІНК в Мадрасі було сформульовано мету визвольного руху як вимогу "повної незалежності" ("пурна сва­радж"), що знайшло широку підтримку в народних масах. Кам­панії "громадянської непокори" мали місце і на наступних етапах підйому національно-визвольного руху (1929-1933 і 1940 pp.) аж до проголошення колоніальної незалежності Республіки Індії в 1947 р.

Не дивлячись на певну обмеженість пасивного опору, висунуті Ганді і прийняті ІНК тактичні гасла політичної боротьби за неза­лежність Індії відіграли об'єктивно прогресивну роль, сприяли пробудженню і розвитку суспільної активності самих широких політично відсталих народних мас Індії, їхньому залученню до на­ціонально-визвольної боротьби незалежно від кастового поход­ження, національних та віросповідальних відмінностей.

Безумовно, в ході кампанії "громадської непокори" народні маси не обмежувалися суто пасивним опором, наміченим вчен­ням Ганді, а переходили до активних дій і збройних зіткнень з анг­лійською колоніальною адміністрацією. Тому ці чинники, а також зростаюча політична активність і свідомість робітничого класу, се­лянства та інтелігенції сприяли досягненню Індією незалежності.

Насамкінець слід зауважити, що свого часу гандистські методи здійснили великий вплив на ненасильницький рух в усьому світі.

У сучасній політико-правовій літературі ідеям Ганді даються неоднозначні оцінки. Широкого розповсюдження набуло тлума­чення гандизму тільки як етичного вчення, що концентрується на індивідуальному самовдосконаленні і не може бути застосованим як засіб соціальних перетворень, особливо у сфері політики та економіки. Проте навряд чи доцільно ігнорувати ідеї, що заклика­ють до миру, добра і справедливості. "Світ існує тому, що ним ру­хає любов..., - стверджує Ганді, - лише людська вигадка поділи­ла світ на групи ворогів і друзів". Врешті-решт саме сила любові діє навіть у іущі зіткнень і утримує світ. Основний принцип, на якому ґрунтується практика "ненасилля", прогодошує: "Що при­носить добро тобі, те приносить добро Всесвітові. Усі люди за своєю сутністю однакові..."