Розділ 11. Політичні та правові вчення в Росії у XVII-XIX ст

11.1. Коротка характеристика періоду

У другій половині XVII ст. у розвитку російської державності почали переважати абсолютистські тенденції, які стимулювалися завданнями, що стояли перед нею. Російська промисловість і тор­гівля погребували протекціонізму з боку сильної верховної влади для свого подальшого перспективного зростання.

Реформи Петра І, що спрямовувалися на розвиток промисло­вості, здійснювалися па засадах подальшого зміцнення кріпосного права в його найгрубіших формах.

Економічний розвиток Росії потягнув за собою і зміни в ме­ханізмі феодальної монархії та зміцнення абсолютизму. Всі пере­творення в державі спрямувалися на створення сильної національ­ної армії, могутнього військового і торговельного флоту, розвиток вітчизняної промисловості і науки, ремесел і мистецтв, підготовку військових спеціалістів, інтересів будівельників, адміністраторів і суддів для дворянської імперії.

У створенні сильної абсолютистської держави на чолі з монар­хом, наділеним необмеженою владою, були зацікавлені як феода­ли, які спиралися в боротьбі проти селян па регулярну армію і чи­новників, так і буржуазія, що народжувалася.

Експлуатація селян посилювалась, і цьому сприяло законодавс­тво. Загальний підйом науки і культури в Росії, що супроводжував час державних перетворень у XVII ст., торкнувся і науки права. З'явилися університети з юридичними факультетами, наприклад Московський, який було відкрито в 1755 р.

Прогресивні мислителі того часу намагалися обґрунтувати ідею "просвітницького" абсолютизму як доводами богослов'я, гак і аргументами школи природного права.

Петро І і члени його "вченої дружини" добре розумілися на політичних теоріях захисників абсолютизму Заходу (Гоббса, Пуфендорфа та ін.), у яких вони запозичали певною мірою аргумен­ти на захист абсолютної монархії. (Непослух волі монарха вважав­ся найбільшим злочином і скривдженням правди.) Народ - це темна неосвічена маса, яка повинна сліпо (беззаперечно) підкоря­тися закону, який нібито має на меті "загальне благо".

Політична ідеологія найпередовіших дворян, які входили у "вчену дружину" Петра І, спрямовувалася на захист абсолютизму, непорушність кріпосницьких відносин і знищення всього старого.

У другій половині XVIII ст. Росія була вже могутньою держа­вою, кордони якої простягалися від Балтійського моря до Чорно­го. Військовий талант полководців Рум'янцева і Суворова, ад­міралів Спіридова і Ушакова надав Росії військової слави.

Створений видатним вченим Ломоносовим Московський уні­верситет стає центром науки і передової суспільно-політичної думки. Друга половина XVIII ст. - це час найвищого розвитку кріпацтва в Росії, але водночас і початок занепаду феодальної еко­номіки та зародження в надрах старого ладу нового капіталістич­ного укладу.

Розвиток капіталізму в Росії мав специфічний характер. Крі­пацтво гальмувало розвиток промисловості. Тому поряд з крі­пацькими мануфактурами виникають і розвиваються мануфакту­ри селянські та купецькі, засновані на праці найманих робітників (оброчних селян). За характером це вже були капіталістичні під­приємства.

Феодально-кріпосницька держава вживала всіх заходів для за­хисту феодального базису і тому ставала реакційною силою, яка діяла на противагу інтересам економічного розвитку Росії. Кріпос­ні відносини помітно розширились. (Кількість кріпаків зростала. Так, у 1762-1766 pp. їх налічувалося 7,6 млн, або 44,5 % загальної кількості населення, а в 1794-1796 pp. - 9,9 млн, або 55,5 % загаль­ної кількості населення).

Значно посилилась експлуатація закріпачених селян поміщи­ками, що намагалися пристосуватись до умов товарного обігу і саме за рахунок посилення експлуатації кріпаків збільшити ви­робництво хліба та сільськогосподарської сировини для збуту на внутрішньому й зовнішньому ринках.

Посилення феодальної експлуатації спричинило поширення селянського руху в Росії. Боротьба селян поєднувалась з виступа­ми так званих робітних людей, що також страждали від кріпосно­го гноблення.

На початку 60-х років революційними виступами було охопле­но близько 250 тис. селян. У 1773-1775 pp. спалахнуло масове повс­тання селян під проводом Омеляна Пугачова, яке, за словами Пушкіна, приголомшило феодальну Росію від Сибіру до Москви і від Кубані до Муромських лісів.

Революційні виступи пригніченого народу хоча й були завідомо приречені, проте підривали підвалини самодержавно-кріпос­ного ладу Росії і відігравали велику роль у формуванні політичної ідеології різних класів російського суспільства.

Кріпосницька політика Катерини II і її сатрапів спрямовувала­ся на виправдання і захист феодального ладу. Буржуазія цього пе­ріоду в Росії ще не була революційною, а селянство в більшості ще не усвідомлювало своїх потреб. Вони боролися за "доброго царя". Селянські революційні виступи були одним із чинників, що виз­начав загальмований процес становлення абсолютизму в Росії.

З огляду на зазначене основним суспільним питанням у Росії цього періоду було питання про кріпосне селянство і загалом фео­дальний лад.

Розпад феодального ладу в Росії розпочався в другій половині ХVIII ст. У першій половині XIX ст. він посилився, а до середини XVIII ст. - феодально-кріпосницький лад Росії був повністю охоп­лений кризою.

Не тільки сила економічного розвитку штовхала Росію на шлях ослаблення кріпосного гноблення і наполегливо вимагала скасу­вання кріпосного права, а й зовнішні обставини (широкий розмах капіталістичних відносин, буржуазні революції і відміна кріпосно­го права у країнах Західної Європи). Створювалась реальна загро­за послаблення військової могутності Російської держави, тому навіть монархічний уряд усвідомлював необхідність прийняття за­побіжних заходів для інтенсивнішого розвитку буржуазних відно­син в Росії.

Ведьможі-кріпосники створювали навіть законодавчі проекти проведення відповідних реформ, однак з умовою збереження крі­посництва і самодержавства.

Цар Олександр І - "властитель слабий і лукавий" (як називав його О. Пушкін) - видав укази "Про надання права купівлі насе­леної землі особам не дворянського звання" (1801 р.) і "Про віль­них хліборобів (1803 p.). Ці укази дозволяли поміщикам відпуска­ти кріпосних селян на волю, але за ціну, яку самі поміщики й призначали.

Після війни 1812 р. Олександр І закріпив у Росії відомий в іс­торії аракчеєвський режим (військові поселення). Таке положення в країні відобразилося і на ідеології:

• одним із головних напрямів політичної думки була ідеоло­гія панівного класу, а саме реакційного дворянства, яка ві­добразилась в "Історії держави Російської" Карамзіна, а та­кож в його "Записці про Древню і Нову Росію";

• другий напрям був представлений ідеологією буржуазного лібералізму в проектах помірних реформ Сперанського ("Записка про основні закони"). Слід зауважити, що на по­чатку XIX ст. ідеї лібералізму були прогресивні, але до сере­дини століття, напередодні відміни кріпосного права, дво­ряни і ліберали становили єдиний табір, який протистояв демократам;

• третій напрям - це політичні вчення дворянських лібералів (відомий рух декабристів);

• четвертий напрям - це революційний демократизм. Названі етапи розвитку Російської держави і відповідні напря­ми політичної ідеології відобразились у вченнях мислителів, що розглядатимуться далі.