5.2. Мартін Лютер

Людство свято шанує пам'ять про мислителів, які зробили ве­личезний вклад у справу прогресу і розвитку світової культури не­залежно від того, в яких соціальних умовах формувався їхній сві­тогляд.

Яскравим прикладом розвитку прогресивних тенденцій в іс­торії політичної і правової думки є ідейна спадщина Мартіна Лютера (1483-1546 pp.) - засновника протестантизму і Реформа­ції.

Виступивши в 1517 р. у Віттенбурзі з 95 тезами проти продажу римсько-католицькою церквою індульгенції, він започаткував ре­форматорський рух, який охопив усі класи і стани та глибоко по­хитнув "Священну Римську імперію". У подальшому цей рух по­ширився далеко за межі боротьби проти римсько-католицької церкви як ідеологічного центру феолалізму і торкнувся основних питань суспільного життя. Саме Мартін Лютер почав прокладати шлях до великої духовної і політичної боротьби, яка стала істо­ричним виразом соціально-економічних процесів епохи розпаду феодалізму, зародження капіталістичних відносин і перших бур­жуазних революцій.

Соціальним походженням М. Лютер був пов'язаний із селянс­твом і бюргерством, що зароджувалось.

У 1501 p. М. Лютер вступив до Ерфуртського університету - одного з найбільших європейських наукових центрів. На форму­вання його політичного світогляду істотно вплинули ідеї англійсь­кого фідософа-сходастика Уїльяма Оккама (1285-1349 pp.).

У. Оккам чітко розмежовував віру і знання, розум і релігійне одкровення. Такі відправні моменти відкривали нові гносеологічні можливості для науки. Державно-правові погляди Оккама ґрунтувалися на концепції поділу церкви і держави та прийнятті світсь­кої влади. Він вважав, що жодний священик не повинен займати державну посаду, і Папа Римський має підпорядковуватися главі держави. Оккам стверджував: церква не може бути державою у державі, а духовна влада має обмежуватися питаннями "блага душі". Моральний і духовний диктат римської церкви, за Оккамою, суперечить змісту Біблії.

Розвиваючи ідеї Оккама, Мартін Лютер, будучи професором Віттенберзького університету (з 1512 p.), висунув цілісну систему морально-політичних ідей, засновану на запозиченій із Біблії тезі: "Сама віра робить людину справедливою".

Приблизно з 1516 р. у виступах Лютера з'являються критичні положення, спрямовані проти римсько-католицької церкви. Це був початок формування реформаторської ідеології. Він вимагав скоротити церковні свята, здійснити реформу церковного права, спростити релігійні обряди, обстоював аскетизм відправляння релігійного культу, заперечував дотримання посту. Головне, вва­жав він, богобоязно діяти, а саме - трудитися.

Висока оцінка Лютером ролі праці в розвитку особистості іс­тотно сприяла вивільненню людини з пут середньовічної схолас­тики. Критика Лютером церкви мала безпосереднє політичне значення, так як прокладала шлях до розвитку буржуазних сус­пільних відносин.

У травні 1518 р. Лютер розпочав нову атаку на Рим, висунувши вимогу реформи церкви, створення простої і "дешевої" церкви, без розкоші та блиску і незалежної від Папи Римського.

Лютер намагався духовно звільнити особу від обмежень, які на­кладала на неї феодальна система. Його ідея "рівності духу" по суті означала вимогу свободи індивідуумів і мала антикатолицьку і антифеодальну спрямованість.

У серпні 1520 р. Лютер розповсюдив свою працю "До христи­янського дворянства німецької нації", в якій у загальних рисах змалював власний ідеал - державу, що звільнилася від опіки Риму. У цій праці, що виражала інтереси буржуазії, яка прагнула влади, а також пригнічених феодалізмом прошарків трудового народу, Лютер закликав німецьку націю звільнитися від гніту цер­кви. Очолити антиримський рух, на його думку, повинен німець­кий імператор. Беззастережно заперечуючи права римської церк­ви втручатися у справи світської влади, Лютер намагався поставити все політичне життя на світську основу. Реформатор першим ви­магав секуляризації церковного багатства, усунення релігійних ор­ганів і ліквідації панування духовенства.

У грудні 1520 р. Лютер остаточно пориває з папською церквою. Він демонстративно спалив буллу папи Льва X, яка загрожувала йому церковним покаранням. Лютер відкрито закликає "скоріше напасти на цих шкідливих вчителів пагуби, на пап, кардиналів, єпископів і всю зграю римського содому, напасти на них зі всеможливою зброєю в руках і омити наші руки в їхній крові..."

Лютер був проголошений єретиком і, незважаючи на застосо­вані до нього церквою переслідування, тривалий час залишався вірним своєму вченню. Так, па рейхстазі у Вормсі в квітні 1512 р. він категорично відмовився відректися від своїх ідей, чого вимагав від нього Кайзер Карл V. І хоча Вормським едиктом Лютер був проголошений поза законом, а його вчення - єрессю, це була ве­лика моральна перемога. Зупинити Реформацію, що наближала ранні буржуазні революції, було вже неможливо.

Однак, коли класові суперечності спричинили розкол v русі Ре­формації, Лютер відрікся від селянсько-плебейських прошарків руху і повністю перейшов на бік бюргерів, дворянства і князів. Право на здійснення реформ він визнавав тільки за дворянством і міськими властями, а не за народом. Повстання народу Лютер за­перечував повністю, тому що воно спрямоване проти призначе­них Богом властей і, отже, проти Бога. За словами Ф. Енгельса, "реформатор не виявляв готовності йти так далеко, як ішов народ; незважаючи на всю мужність, яку він виявив у боротьбі з церков­ними властями, він не був вільний від політичних і соціальних за­бобонів свого часу; він так само твердо вірив у божественне право князів і політиків топтати народ, як вірив у Біблію".

Незважаючи на всі позитивні результати Реформації, станови­ще міської бідноти і селян поліпшилось неістотно. їхні вимоги знайшли відображення у революційній концепції Томаса Мюнцера Він виступав як проти феодальної ідеології, так і проти бюр­герської реформації. Мюнцер вимагав встановлення всезагального братства і рівності не тільки у сфері релігії, а й у соціально-полі­тичному житті.

Висунувши ідею встановлення тисячолітнього "царства Божого на землі", Мюнцер проповідував такий суспільно-політичний лад, при якому не буде приватної власності, класових відмінностей і чужої народу та незалежної від нього державної влади. Мету ре­формації він вбачав v поваленні влади князів, знищенні народом гнобителів. Мюнцер вважав за потрібне встановити владу, що за­хищала б інтереси народу, належала народу в особі демократич­них общин. Досягти цього можливо тільки в результаті рішучої революційної діяльності народних мас.

Лютер різко розкритикував політичну програму Мюнцера. На­передодні Селянської війни він зауважив, що світська влада для селян "священна" і тому незважаючи па її жорстокість вони по­винні їй підкорятись. Помітно замовкають і заклики реформатора до війни проти Риму. Бунтівні селяни продовжували пов'язувати свої надії з Лютером, тому що його авторитет як початківця руху був ще великий. Однак Лютер, перелицювавшись, вже твердо на­полягав на тому, щоб селяни: домагалися своїх вимог мирним шляхом і відмовились віл повстання, оскільки повстання, на його думку, - діяння диявола. Після того як його заклики залишилися без відповіді й повстання в Німеччині вибухнуло, Лютер створив трактат "Проти розбійних бунтівних мас селянства". У цьому трактаті він заявляв, що вбивство учасників повстання є богоугод­ним діянням і власті мають на це право.

"Убивайте їх як собак!" - проголошував Лютер. З приводу цього Ф. Енгельс зауважував, що "весь памфлет написаний з такою ненавистю, більше того, з такою фанатичною люттю до народу, що він назавжди залишиться плямою на імені Лютера... Почавши своє життєве поле діяльності як людина народу, він цілком пере­йшов потім на службу до його гнобителів" .

Таким чином, розповсюдження політичних та правових ідей Лютера сприяло зміцненню світської влади. Протестантським рух сприяв створенню і зміцненню в Європі сильних централізованих держав, створив сприятливі умови для розвитку капіталістичних відносин. Реформація висунула на перший план основні су­перечності феодального суспільства і вимагала їх вирішення, тому вона стала істинно європейським явищем.

Започаткований Лютером суспільний рух вийшов далеко за межі цілей, які він сам ставив. Однак, незважаючи на супереч­ливість його політичних поглядів, "Лютер залишився неперевершеним авторитетом порівняно з усіма протестантськими догма­тиками разом взятими".

500-літній ювілей від дня народження Мартіна Лютера широко відзначався в багатьох країнах світу в листопаді 1983 р. У цих свят­кових заходах ще чіткіше вималювались історичні заслуги рефор­матора перед людством. Його філософські, політико-правові ідеї сприяли поширенню світського мислення, були основою ранньо-буржуазної суспільної думки.