17.3. Сунь Ятсен

Сунь Ятсен (1866-1925 рр .) - видатний представник націо­нально-визвольного руху першої половини XX ст. Він відіграв важ­ливу роль у боротьбі за національну незалежність Китаю і зали­шив різноманітний спадок - книги, статті, звернення до народних мас Китаю, програмні та офіційні державні документи своєї країни.

Народився Сунь Ятсен (Сунь І-сян) у бідній сім'ї в провінції Гуандун на півдні Китаю. Завдяки допомозі старшого брата здобув початкову освіту в приватній англійській місіонерській школі, а потім з відзнакою закінчив Королівський медичний коледж в Гон­конзі. Отримавши кваліфікацію хірурга, займався лікарською практикою в Макао і Кантоні.

Проте вже через рік, по завершенні навчання, у 1893 р. Сунь Ятсен стає професійним політиком. Він створює першу китайську революційну організацію - Союзну Лігу, яка згодом реорганізу­валась у партію китайської національної буржуазії "Чжунхуа гамин дан" (Китайська революційна партія "Гоміндан") і стала на десятиліття ведучою політичною силою Китаю.

Уникаючи переслідувань за революційну діяльність. Сунь Ятсен неодноразово змушений був емігрувати з Китаю. У Японії, Ан­глії, США він продовжував політичну боротьбу і наполегливо нав­чався. Особливий інтерес він виявляв до конституційного права передових європейських країн та основ державного ладу західних демократій.

У жовтні 1911 р. організоване Сунь Ятсеном народне повстання в Учані завершилося перемогою. Маньчжурська династія впала, а разом з нею й імператорський лад Китаю. У грудні 1911 p., в пів­денній столиці Китаю Нанкіні, Сунь Ятсена було обрано тимчасо­вим президентом Китаю, а 1 січня 1912 р. було офіційно проголо­шено створення Китайської Республіки. У квітні 1912 р. Сунь Ятсен, під тиском великої буржуазії та мілітаристських кіл, наля­каних розмахом революційного руху трудящих мас, змушений був відмовитися від посади президента на користь лідера реакцій­них сил Юань Шикая. У 1917 р. Сунь Ятсен створив демократич­ний уряд в Кантоні, на півдні країни, який був опозиційним до ре­акційного режиму Пекіна. У союзі з Комуністичною партією Китаю, створеною в 1921 p., Гоміндан отримав перемогу в грома­дянській війні, але Сунь Ятсену не довелося бачити плоди цієї пе­ремоги. 12 березня 1925 р. він помер у Пекіні. Поховано його в На­ціональному мавзолеї у Нанкіні.

Політична діяльність Сунь Ятсена розпочалася наприкінці XIX ст. на зорі національно-визвольного і революційного руху в Китаї.

Його політичне вчення у кінцевому підсумку набуло характеру доктрини про "три великі народні принципи" (1906 p.). У Китаї під впливом першої російської революції відбулося піднесення національно-визвольного руху. В подальшому вчення про "три ве­ликі народні принципи" розвивалося відповідно до подій націо­нально-визвольної боротьби і нових етапів китайського револю­ційного руху. Важливу роль в еволюції політичних поглядів Сунь Ятсена відіграла Велика Жовтнева соціалістична революція, революціонізуюча діяльність лідерів молодої радянської держави, а також зростання ролі робітничого класу в революційно-визволь­ній боротьбі Китаю.

Нове тлумачення "трьох великих народних принципів" Сунь Ятсена остаточно сформувалося наприкінці 1923 р. й знайшло ві­дображення у Маніфесті, прийнятому І з'їздом (січень-лютий 1924 р.) Гоміндан. Ця масова політична партія становила блок усіх демократичних сил і включала Комуністичну партію Китаю.

Сунь Ятсен визнавав історичні заслуги СРСР, намагався вико­ристати його досвід. У передсмертному зверненні до ЦВК СРСР від 11 березня 1925 р. він зазначав, що Радянський Союз - справж­ній спадок пригнічених народів. "Спираючись на цей спадок, на­роди, що знемагають під гнітом імперіалізму, відстоять свою сво­боду і доб'ються звільнення від існуючого у світі ладу, з давніх-давен заснованого на рабстві, війнах, користолюбстві".

Сунь Ятсен був мало обізнаний з теорією марксизму-ленінізму і не сприймав її положень, він був далеким від розуміння загаль­них закономірностей історичного розвитку, роді і характеру внут­рішньої класової боротьби і класової сутності держави.

Перший великий народний принцип Сунь Ятсена називався принципом нації або "націоналізмом". Сутність його полягала в тому, щоб ліквідувати у Китаї іноземне панування і створити влас­ну національну державу. Також була потреба у розв'язанні націо­нальних проблем всередині країни. На перших порах принцип нації означав боротьбу за повалення маньчжурського феодально­го гніту і проголошення національної незалежної Китайської рес­публіки. Однак з поваленням маньчжурської династії в 1911 р. різ­ко загострилася загарбницька політика західноєвропейських держав щодо Китаю. Сунь Ятсен спрямовує принцип "націоналіз­му" проти іноземних імперіалістів та їхньої агентури - компра­дорської буржуазії і феодально-мілітаристських кіл. Маніфест І з'їзду Гоміндану переконливо й всебічно роз'яснював "антиімпе­ріалістичну спрямованість принципу націоналізму". В ньому та­кож зазначалося, що іншою, внутрішньою, стороною цього принципу є "рівноправність всіх національностей на території Китаю".

"Гоміндан урочисто заявляє, - наголошувалося в Маніфесті, - що він визнає право на самовизначення всіх національностей на території Китаю і необхідність створення вільної і єдиної Китайсь­кої республіки як вільного союзу всіх національностей".

Другий великий народний принцип Сунь Ятсена - це прин­цип народовладдя, або "демократизму", який він вважав основою політичної революції. Разом з ліквідацією маньчжурської династії політик пропонував повністю викорінити всі риси феодальної політичної системи, встановити республіку, прийняти Конститу­цію, надати всім громадянам право обирати і бути обраними в представницькі органи влади.

Сунь Ятсен критично ставився до політичних порядків Європи, США, Англії. На його думку, парламент і представницька система цих країн не забезпечують реальної участі народу в управлінні державою, що вони супроводжуються підкупом і продажністю парламентарів, зловживанням владою, бюрократизмом і обманом народних мас. "В Америці, - писав Сунь Ятсен у 1906 p., - про­цвітає така політична корупція, якої не зустріти в жодній іншій країні".

Хоча Сунь Ятсен не розкривав у своїх працях зумовленості фор­мального характеру буржуазної демократії економічним ладом капіталізму, як це мало місце в багатьох революційних демократів інших країн, розуміння ілюзорності буржуазної демократії вело його до настійливих пошуків того, як забезпечити народові реаль­ну владу.

На першому етапі розвитку вчення про три народні принципи всі надії китайського мислителя покладалися на форму держави і правильну організацію влад. До трьох існуючих в західних країнах "традиційних влад" (законодавча, виконавча, судова) Сунь Ятсен пропонував додати ще дві "особливі влади" - екзаменаційну і контрольну, зі своїми спеціальними палатами, створеними не урядом, а представницьким виборним органом. Проведенням іс­питу для посадових осіб на їхню придатність до державної служби і спеціальним контролем за добросовісністю виконання чиновни­ками їхніх обов'язків, Сунь Ятсен розраховував усунути недоліки буржуазного демократизму і досягти реального "народовладдя".

Принцип "народовладдя", зазначалося в Маніфесті Гоміндану, "передбачає надання народові як побічних, так і прямих прав, а це означає, що народ буде користуватись не тільки виборчим пра­вом, а й правом законодавчої ініціативи, референдуму та зміщен­ня посадових осіб. Форми народовладдя визначаються конститу­цією, в основу якої покладено вчення Сунь Ятсена про роздільне функціонування п'яти влад: законодавчої, виконавчої, судової, екзаменаційної і контрольної. Це дає можливість не лише уникну­ти недоліків, які несе в собі парламентаризм, а й усунути вади ви­борчої системи. Нині так зване народовладдя в різних країнах не­рідко монополізується буржуазією й обертається в знаряддя пригнічення простого народу. Гомінданівський принцип наро­довладдя означає, що влада має належати всьому простому наро­дові, а не купці окремих людей".

Недоліки буржуазної демократії Сунь Ятсен мріяв подолати через удосконалення форм організації влади, зв'язок яких із кла­совою сутністю держави він залишав поза увагою. Саму державу Сунь Ятсен розглядав як надкласову організацію, а закони і конс­титуцію - як машину управління складними людськими відноси­нами, подібно до машини матеріального світу.

У праці "Здійснимо три народних принципи, побудуємо нову державу" (1922 р.) Сунь Ятсен уподібнював майбутню революцій­ну державу Китаю "єдиній сім'ї", "кораблю", що управляється на­родом як його командою. "Одностайність" і "однодумність" він розглядав як важливі риси нового ладу. "Республіка, - зазначав Сунь Ятсен, - це ніби акціонерне об'єднання, держателями акцій якого є його громадяни, а службовці - його чиновниками". Він протиставляв майбутню китайську державу не тільки самодер­жавству, а й "республікам старого типу", існуючим у Франції та Америці. Єдиною справжньою республікою "нового типу" була названа Радянська Росія.

Однак, оперуючи надкласовими категоріями державності. Сунь Ятсен, найзагальнішою причиною, що визначає той чи інший державний лад, помилково називав політичні погляди. "З чого потрібно починати будівництво держави і що таке держа­ва? -- писав він. - У державі живуть люди, і основою держави є погляди народу. Чому нині більшість держав світу за своїм уст­роєм є республіками, а раніше були імперіями? Тому що політич­ні погляди народів у різні періоди різні".

У процесі практичної державної діяльності у Сунь Ятсена пос­тупово народжувалося розуміння того, що і майбутня держава не може бути організацією влади всіх прошарків і класів сучасного йому китайського суспільства. У сфері його теоретичних держав­но-правових ідей це не знайшло відображення. Однак завдання ліквідувати панування будь-яких антинародних політичних сил і усунути від влади всі реакційні кола висувалося й захищалося ве­ликим китайським революціонером-демократом усе послідовні­ше. Врешті-решт розвиток вчення Сунь Ятсена і принцип "наро­довладдя" набули нового антиімперіалістичного характеру, а його революційно-демократичний зміст поглибився.

Останнім у доктрині Сунь Ятсена був принцип "народного бла­годенства", або "соціалізм". На першому етапі мислитель тлума­чив його в дусі утопічних планів запобігти появі в Китаї майнової нерівності та інших вад капіталізму, а також вимог націоналізації землі та урівняння прав па землю. У подальшому було розробле­но плани індустріалізації Китаю, в яких, після певних пошуків і коливань, було взято курс на розвиток національного державного сектора промисловості. Монополістичні та великі підприємства, що належали іноземним або китайським громадянам, а також банки, залізниці, повітряне сполучення та інше, мали бути пере­дані у власність держави. Сунь Ятсен назвав цю програму "обме­ження капіталізму".

Загальну постановку питання про зрівнювання прав на землю було замінено програмою державної допомоги селянству, наді­лення безземельних орендаторів землею і врешті-решт гаслом "Кожному хліборобові своє поле".

"Обмеження капіталу" і "справедливе вирішення земельного питання", які Сунь Ятсен розглядав як соціалізм, насправді вира­жали лише його суб'єктивні намагання до соціалізму. Вони мали, як і два перших народних принципи, антифеодальний, антиімпе­ріалістичний зміст. Хоча на останньому етапі принцип народного благоденства значно більшою мірою відповідав інтересам трудя­щих мас Китаю, загалом ця програма виражала ідеологію дрібної китайської буржуазії.

Командні висоти в економіці, на думку Сунь Ятсена, мали бути в руках держави. Приватний капітал передбачалося зберегти, го­ловним чином, у сфері дрібного та середнього виробництва, без його наступного витіснення.

"Необхідність принципу народного благоденства, - зауважу­вав Сунь Ятсен, - продиктована нерівністю, що є між багатими і бідними, а мета його - досягнути рівності між ними". Таким чи­ном, не ліквідація класів, а тільки "рівність" між ними були полі­тичним прапором Сунь Ятсена. Він надіявся, що запропоноване ним "обмеження капіталу" дасть змогу усунути і суперечності між робітниками та капіталістами. В одному з його виступів стверджу­валося, що китайська національна буржуазія не експлуатує робіт­ників, а, навпаки, китайські робітники "гноблять" національних капіталістів.

Навіть гасло "Кожному хліборобові своє поле" не передбачало невідкладної конфіскації поміщицьких земель на користь селян. Водночас, наголошував Сунь Ятсен, революція може вважатися за­вершеною тільки тоді, коли селяни не будуть піддаватись експлуа­тації з боку поміщиків, коли вони отримають можливість самим користуватися плодами своєї праці.

В останні роки своєї діяльності Сунь Ятсен особливо визначав і наголошував на провідній роді трудящих мас - селян і робітників у революції, закликаючи забезпечити захист їхніх вимог. Він про­понував для цього в майбутньому розвивати й удосконалювати прийняту політичну програму.

У працях Сунь Ятсена було викладено й низку інших політич­них ідей з проблем революції, міжнародних відносин, ролі армії, значення політичної просвіти народних мас. Він виступав за рів­ноправність націй і держав на міжнародній арені, хоча іноді в його творах звучали й мотиви націоналістичного возвеличення Китаю. Революційну армію, якій він надавав великого значення, закликав наслідували революційну партію, керуючись не культом сили, а революційними ідеалами та інтересами держави і народу.

Політичне вчення Сунь Ятсена має велике історичне значення. Воно є складовою національно-китайського і загальносвітового процесу розвитку політичної ідеології національно-визвольних рухів, є яскравим прикладом своєрідності і прогресивності рево­люційно-демократичних ідей сучасності.