Розділ 17. Політичні ідеї національно-визвольного руху V хіх-хх ст

17.1. Загальна характеристика політико-правової ідеології національно-визвольного руху

В останні десятиліття XIX ст., в епоху імперіалізму, коли світ був поділений між невеликою кількістю основних імперіалістич­них держав, різко загострились суперечності між цими держава­ми і народами країн, що перебували в колоніальному рабстві. Це зумовило значне поширення національно-визвольного, антико­лоніального руху. Великий вплив на революційний рух у ко­лоніальних і залежних країнах мала перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії. Ще раніше в колоніальних сус­пільствах створився прошарок місцевих чиновників та підприєм­ців, які стали суттєвою опорою визвольного руху і надали йому іс­тинно національного та сучасного характеру. Створювалися національні партії, що неухильно набирали силу і збільшували кількість прихильників. Можливості визвольного руху особливо збільшились з перетворенням СРСР після Другої світової війни на велику державу і створенням соціалістичного табору. З'явилась країна, яка була готова надавати і надавала реальну допомогу ко­лоніальним країнам. У результаті в 50-60-х роках XX ст., за слова­ми професора О. Мартишина, "колоніалізм у класичному варіан­ті, що передбачав позбавлення афро-азіатських народів політичної незалежності, був стертий з лиця землі".

Скинули ярмо імперіалізму і колоніального гноблення й стали на шлях нового життя народи Китаю, Індії, Індонезії, Кореї, В'єтнаму, Бірми, Єгипту, Судану, Марокко, Тунісу, Куби та інших країн. Однак це ще не означало завоювання повного суверенітету. Для багатьох колишніх колоніальних країн завдання подолання економічної залежності від колишніх метрополій і міжнародного фінансового капіталу залишається нерозв'язаним і нині.

Політична ідеологія національно-визвольного руху багатопла­нова. Звернення до досвіду СРСР не означало його механічного копіювання. Носіями і творцями цієї ідеології ставала молода ін­телігенція афро-азіатських країн, яка зазвичай здобувала освіту в західноєвропейських університетах і намагалася шукати синтез принципів східної (національної) і західної цивілізацій. Величезна своєрідність історичного розвитку Китаю, Індії та деяких інших країн потребувала пошуку власного національного шляху роз­витку.

Соціалістична ідеологія, що проникла у країни "третього сві­ту", стала для них надзвичайно привабливою. Насамперед силою її антиексплуататорського характеру, що забезпечило їй підтрим­ку трудящих мас. Крім того, у процесі історичного змагання з ка­піталізмом, соціалізм виявив вищі темпи розвитку. Тому ідеї со­ціалізму зажили популярності в слаборозвинених країнах навіть серед представників національної буржуазії. Усе це призвело до виникнення і великого поширення у країнах Африки і Азії так званих ідей африканського, індонезійського та інших видів "націо­нального" соціалізму.

У багатьох країнах Азії, а також Латинської Америки, націо­нально-визвольний рух сучасності здійснювався і здійснюється на ґрунті комуністичної ідеології в різних її варіантах. Особлива роль у забезпеченні прогресу у країнах, що звільнились від колоніаль­ної залежності, відводилась державі, її регулятивній плановій діяльності. У політичній і правовій сферах основне місце відводи­лось ідеям сильної державної влади, особливій ролі національно­го вождя, опіки над народом, перевазі соціальних обов'язків над правами людини та ін.

Оригінальність ідей національно-визвольної боротьби розгля­немо на прикладі окремих видатних мислителів.