2.2. Геракліт

Політична ідеологія родової знаті відображена в поглядах відо­мого грецького мислителя VI-V ст. до н. е.Геракліта (530-470 pp. до н. е.).

Згідно з Гераклітом в основу всього сущого покладено вогонь: "Світ, єдиний з усього, ніким із богів не створений і ніким із лю­дей, а був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно загоряєть­ся і закономірно згасає..."

Геракліт вчив, що у світі все минає, все поступово змінюється. Йому належать відомі вислови: "Не можна двічі увійти в одну й ту саму річку", і "Не можна двічі торкнутись одного й того самого тіла". У поглядах Геракліта відбився стихійний потяг давніх греків до матеріалізму. Водночас мислитель розробив вчення про діалек­тичну єдність протилежностей. Боротьба - зіткнення протилеж­ностей - є рухомий початок із множини, гармонія - із зіткнення протилежних зачатків та їх боротьби.

Філософське вчення Геракліта прогресивне, його політичні по­гляди реакційні. Він визнає розвиток людського суспільства, але в людських стосунках, на його думку, панує факт боротьби проти­лежностей, що неминуче спричинює війни між народами. Захи­щаючи рабовласницький лад, Геракліт стверджує, що війна - батько всього і цар усього. Для одних війна означає бути багатими, для інших - бідними, одним - бути вільними, іншим - у раб­стві. Відносини експлуатації він пояснює пануванням сили, відно­сини в суспільстві він розуміє як природні відносини фізичної сили. Спроба викорінити горе людське і розбрат зі світу богів і людей призвела б, на його думку, дише до загибелі світу. Геракліт був прибічником аристократії: "Для мене один коштує десяти ти­сяч, якщо він кращий".

Побоюючись виступів проти рабовласницького ладу, Геракліт наголошував на значенні законів v державі. Закони держави він назвав наслідком вічних законів світового ладу, яких треба суворо дотримуватись. Геракліт нагадував, що "законом називається та­кож слідування волі одного". Саме цьому закону, що встановле­ний одним або небагатьма, - закону нерівності - філософ закли­кає підпорядковуватись.

Таким чином, Геракліт поряд із прогресивними положення­ми у філософських питаннях обстоював реакційні пропозиції політичного життя і захищав рабовласницьку аристократичну державу.

2.3. Демокріт

Демокріт (460-370 р. до н. е.) - політичний мислитель другої половини V ст. до н. е. Його твори не збереглися. Тому майже всі знання про нього відомі з інших джерел.

Демокріт на відміну від Геракліта захищав рабовласницьку де­мократію, був ідеологом торгових і промислових кіл рабовлас­ницького класу. Він був не лише мислителем-філософом, а й вченим-математиком. Демокріт - один з найвизначніших пред­ставників філософського матеріалізму. Увесь філософський ма­теріалізм Давньої Греції вважається лінією Демокріта, Всесвіт, вчив філософ, складається з атомів - непомітних маленьких час­тинок, що рухаються в просторі. Ґрунтуючись на матеріалістич­них засадах, Демокріт розробив вчення про розвиток світу, виник­нення всесвіту і землі, походження тваринного світу і людини, створення суспільства й держави.

Як матеріаліст Демокріт відкинув релігійні уявлення про по­ходження держави. На його думку, спочатку люди вели стадний спосіб життя, потім з'явилися вогонь, землеробство, ремесло і дер­жавний порядок. "Справді, власне нужда послужила людям вчи­телем в усьому". Демокріт робив важливу спробу розширити пізнання явищ суспільного життя, але врешті-решт його вчення далеке від матеріалістичного розуміння суспільного розвитку і ви­ливається у захист рабства. Він вважав рабство необхідним і поді­ляв погляди на раба як просту річ його володаря. Захищаючи приватну власність, Демокріт проповідує "середній" статок: "Якщо ти не бажаєш надто багато, то й мало здаватиметься тобі багато, тому що бажання мати небагато прирівнює бідність до ба­гатства". Щоб загладити гостроту суперечностей рабовласницько­го суспільства, Демокріт вчить, що щастя залежить від гарного на­строю. Тому й бідний може бути щасливий.

Демокріт заперечував безмірне збільшення багатства і пропо­нував багатим підтримувати бідних, наївно сподіваючись на це. "Навіть малі послуги, надані своєчасно, є великим благодіянням для тих, хто їх отримує".

Демокріт виступав проти революційних рухів бідноти. На його думку, громадянська війна однаковою мірою біда для обох сторін. Держава - це гарант проти міжусобиць у суспільстві. Поки вона ціла - усе ціле, коли вона гине - гине все. Велике значення Демокріт надавав законам. Не розкриваючи справжньої сутності за­конів рабовласницької держави як засобу пригнічення рабів і віль­ної бідноти, Демокріт зауважує, що вони призначені для того, щоб приборкати заздрість і взаємну ворожнечу людей. "Закони не заважали б кожному жити як йому хочеться, коли б один не шкодив іншому. Проте оскільки взаємини людей переповнені во­рожнечею, то закони необхідні, і їх потрібно охороняти з нещад­ною суворістю".

Таким чином, Демокріт був прибічником рабовласницької де­мократії. Бідність у демократії, заявляв він, такою мірою перева­жає удаваний добробут громадян при царях, якою мірою воля краща від рабства.