Розділ 16. Політичні та правові вчення у країнах Європи і сша в хіх-хх ст

16.1. Загальна характеристика політико-правової думки на рубежі хіх-хх ст

Щоб краще зрозуміти еволюцію сучасних теорій про державу і право, варто зробити невеликий екскурс в історію.

У період, коли буржуазія руйнувала підвалини феодалізму і сама закріплювалася при владі, вона сміливо піднімала на своїх знаменах гасло суворого дотримання законності.

Монтеск'є, вчення якого справило значний вплив на формуван­ня буржуазної ідеології, зазначав, що рішення судді мають бути "не більше, ніж точним виконанням закону. Якби в них виража­лась лише приватна думка судді, то людям довелося б жити в сус­пільстві не маючи певного уявлення про обов'язки, що накладає на них це суспільство... судді народу... не більше ніж уста, що про­голошують слова закону, нежиттєві істоти, що не можуть ні змен­шити його силу, ні пом'якшити його суворість".

Тому закон виступав як вищий вираз вічних начал Розуму й Справедливості, що не підлягають ніякому тлумаченню. Ніхто і ніщо не може бути розумнішим і справедливішим за закон, що виходить від найавторитетніших і найкомпетентніших законодав­чих інстанцій.

Це була епоха так званого юридичного позитивізму, що прого­лошував культ закону, його "логічну завершеність" і "безпрогальність". Вона знайшла своє відображення у французькому укладен­ні Code civil, у ст. 4 якого прямо зазначалося, що "суддя, який відмовиться судити під приводом мовчання, темноти або недо­статності закону, може підлягати переслідуванню за звинувачен­ням у відмові в правосудді".

Згодом під впливом соціально-економічних зрушень, харак­терних для епохи імперіалізму, в буржуазному суспільстві починається поворот від демократичних до реакційних тенденцій. Нова фаза в розвитку капіталізму ознаменувалась великим підйо­мом господарського життя, що призвело до відповідних усклад­нень у сфері їх юридичного регулювання. Цивільний оборот, що весь час ускладнювався, значною мірою випереджав норми пози­тивного закону. Тому юридичний позитивізм, як панівний напрям юриспруденції у період лібералізму, що відображав "впевненість буржуазії в міцності й непорушності створеної нею системи пра­ва, похитнувся". Своєю формально-догматичною методологією позитивізм уже не задовольняв ідеологічні і практичні запити мо­нополістичної буржуазії. Виникла потреба в теоріях, які не сліпо трималися б за позитивне право, а могли "вказати, як можна че­рез кодекс вийти геть із нього".

У цьому зв'язку наприкінці XIX - на початку XX ст. у захід­ноєвропейській буржуазній юриспруденції виникло багато на­прямів, які теоретично обґрунтовували відхід від законності, стихійно об'єднавшись під загальною назвою Freirechtsbewegung - рух за вільне право.

Один із представників цього напряму Егеншвілер висловлю­вався так: "Треба визнати, що верховні постулати старої філософії права - а саме регулювання відносин законом наперед, знищення свавілля і принцип писаного права - виявились чистою утопією. Тиранія мертвих текстів для сучасних культурних народів є, оче­видно, тяжчою, ніж те, чого раніше найбільше боялися, тобто сва­волі окремих властителів. Нехай краще маленькі помилки і не­справедливості суддів, які відчувають і думають, ніж примхи цих паперових тиранів".

Нова тенденція відобразилась у ст. 1 Швейцарського цивільно­го укладення (1907 p.), в якій чітко задекларовано, що в разі прога­лин у законі суддя "має вирішувати справу на основі звичаєвого права, а за відсутності такого, за правилом, яке він встановив би як законодавець". Таким чином, офіційно було виправдано відхід від законності та свободу суддівського розсуду, що й відповідало пот­ребам того часу.

Перед тим як перейти до характеристики окремих теорій пра­ва, доречним буде навести глибокі за змістом слова Л. Толстого: "Для чого люди, які називають себе вченими, присвячують усе життя на створення теорій, які доводили б, що насилля, здійсню­ване владою над народом, не є насиллям, а якимось особливим правом?"