Розділ 15. Політико-правова ідеологія анархізму

15.1. Причини виникнення і сутність

Під анархією (від грец. anarchia - безвладдя) розуміється стан суспільства, в якому усунуто всі форми пригнічення людини, коли політична влада замінена соціальною, тобто такою, що відповідає справедливості і природі людини.

Анархізм - це суспільно-політичне вчення, що ставить за мету звільнення особи від тиску будь-яких авторитетів і будь-яких форм економічної, політичної і духовної влади.

Анархізм як тип політичної свідомості зародився ще в античні часи з виникненням державності й розвивався у вигляді ідей і рухів протягом усієї подальшої історії. Його ідеї брали на оз­броєння різні соціальні групи (найчастіше пригнічені й експлуа­товані), що були незадоволені існуючими офіційними порядками. Кожне повстання і революція народних мас відроджували на новій історичній основі ідеї бездержавного суспільства, втрачено­го "золотого віку", общинного ладу тощо.

Як суспільно-політичний напрям, анархізм склався в 40-70-х роках XIX ст. у Західній Європі. Теоретичне обґрунтування анар­хізму пов'язане з іменами Макса Штірнера (Німеччина), П'єра Жозефа Прудона (Франція), М. Бакуніна і П. Кропоткіна (Росія).

Найбільшого піднесення анархізм досяг у 70-ті роки XIX ст. Він поширився майже в усіх європейських державах і у США. Знач­ним його вплив був наприкінці XIX - на початку XX ст., коли з'явились анархістські революційні рухи.

У 1905-1907 pp. у Російській імперії тривало активне організа­ційне оформлення анархістського руху. Південь Росії (Україна) вкрився мережею "груп безначалія", бойових загонів, конспіра­тивних гуртків, підпільних складів зброї та лабораторій. У цей пе­ріод було створено автономні (15-20 осіб) групи анархо-терористів (експропріаторів, індивідуалістів, максималістів, общинників) у Полтаві, Чернігові, Шостці, Сумах, Ніжині, Севастополі, Одесі та інших містах. У повітових містах формувалися філії Південного союзу крайніх терористів. У кримських станицях бешкетували групи "Кривава рука'' і "Месник". У Львові діяла школа з навчан­ня виробництва бомб, заняття в якій вели викладачі місцевого політехнічного інституту.

Фінансове підживлення підпілля здійснювалося різними спо­собами, здебільшого збройними експропріаціями. У багатьох міс­тах України "безначальні" організовували нальоти на магазини, казенні крамниці, заводські контори, приватні квартири, кінотеат­ри, поштові поїзди. У Харкові, Києві та інших містах поширилася практика шантажу під загрозою смерті. Багатьом підприємцям надсилалися листи з вимогою грошей, завірені грізними печатка­ми бойових анархогруп "Чорна сотня", "Месники", "Кривава помста", "Чорний сокіл" та ін.

Ідея терору затьмарювала розум, породжувала мікросвіт пере­вернутої моралі, де єдиним моральним критерієм була револю­ційна доцільність. Формувалось ідеологічне поле, що безвідмовно діяло на певний соціальний тип особистості, на романтично на­лаштовану молодь. Небезпека для суспільства полягала і в тому, що рух стрімко криміналізувався. Дедалі частіше під прапором анархії діяли банди злочинців...

Однак усе це були об'єктивні реалії. Амністія Тимчасового уря­ду 2 березня 1917 р. розчинила ворота Бутирської тюрми перед в'язнем, який відсидів у кайданах вісім років - Нестором Іванови­чем Махно. Відкрилась нова сторінка історії анархізму в Україні - час громадянської війни. Теоретики анархізму суб'єктивно фана­тично вірили у свої ідеали й те, що саме вони розв'яжуть пробле­му соціальної справедливості.

Нині суспільний вплив анархізму незначний, але різні форми організації анархістів існують майже в усіх великих країнах світу.

У зв'язку з різними підходами до досягнення поставленої мети анархізм ніколи не існував як єдина ідеологія. Тому в науковій лі­тературі наводяться різні класифікації напрямів анархізму, зокре­ма індивідуалізм (М. Штірнер), мутуалізм (взаємодопомога, Ж. Прудон), колективізм (М. Бакунін) та анархо-комунізм (П. Кропоткін). Звичайно, ця класифікація до певної міри умовна. На думку авторів, найвдалішим видається визначення різновидів анархізму Є. Орача: анархо-індивідуалізм і колективний індивіду­алізм, або відповідно прудонізм та бакунізм. Ці напрями істотно відрізнялися, проте мали й багато спільного.

По суті, анархізм - ідеологія дрібної буржуазії. Інтенсивний розвиток капіталізму всередині XIX ст. зумовив швидку паупери­зацію дрібних товаровиробників. Великий капітал "проковтував" дрібних власників.

Усе це спонукало дрібну буржуазію до своєрідного протесту проти існуючого ладу. Належність до класу приватних власників не давала змоги дрібній буржуазії виступити проти основної при­чини її відчаю, проти головних засад капіталізму - буржуазної власності взагалі. Тому анархісти в різні способи обстоювали до­цільність дрібнотоварного виробництва, вважаючи основною при­чиною всіх негараздів трудящих власне факт існування держави і права, а звідси й заклики - негайно відмовитись від державної влади, перейти до "безвладдя" - анархії.

Світоглядними засадами анархізму буди доведені до крайнього вияву індивідуалізм і суб'єктивізм, коли абсолютно самодостатня особистість протиставляється державі, а проблема свободи особи розв'язується шляхом тотального заперечення всіх державних форм. Як це обґрунтовувалось, побачимо на прикладах окремих теоретиків анархізму.