13.4. Тарас Шевченко

Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 р. - 10 берез­ня 1861 р.) - основоположник революційно-демократичної дум­ки в Україні. Народився в селі Моринці на Київщині в сім'ї кріпа­ка. Був викуплений із кріпацької неволі тільки на 24-му році життя (1838 p.). У 1844 р. закінчив Петербурзьку Академію мистецтв (К. Брюллова), де був вільним слухачем. Сестра і брат залишилися в неволі до скасування кріпосного права в 1861 р.

У своїх творах Шевченко обстоював інтереси простого народу. Як зауважував Добролюбов, оцінюючи його творчість, "він ви­йшов з народу, жив з народом, і не тільки думкою, а й обставина­ми життя був з ним міцно і кровно пов'язаний". "Історія мого життя є частина історії моєї батьківщини", - зазначав поет.

Історичні умови формування світогляду Шевченка були в Ук­раїні переважно такі самі, як і в Росії - це криза феодально-кріпосницької системи, посилення класової боротьби селян проти поміщиків. Причому, в Україні, де виробництво хліба поміщика­ми для продажу мало особливе значення порівняно з менш родю­чими землями в Росії, особливо посилювалась експлуатація крі­посного селянства. Хронічний голод охопив у ті роки багато сіл України. Напередодні скасування кріпосного права інтенсивно розвивався буржуазний устрій.

Перший цукровий завод у Київській губернії було збудовано в 1822 p., до середини XIX ст. їх було вже 200. У 1825 р. в Україні налі­чувалося 649 підприємств, а в 1860 р. - 2147 (без винокурень). Частка найманих робітників у 1828 р. становила 25 % загальної чи­сельності робітників, а в 1860 р. - 75 %. Поряд із цим збільшува­лась кількість відкритих виступів трудового народу проти гноби­телів. Так, 1855 р. в Україні відзначився рухом "Київської козаччини", в якому взяло участь кілька десятків тисяч кріпаків, 1856 р. - рухом у Херсонській і Катеринославській губерніях, ві­домим під назвою "Похід до Перекопу" (переселення до Криму). Всі ці події, звичайно, були добре відомі Шевченку.

Щодо ідейно-теоретичних джерел творчості Шевченка, насам­перед потрібно назвати декабристів, яких він високо цінив і пова­жав, а також його друзів і соратників - російських революціонерів-демократів. Шевченко добре знав твори Герцена, був особисто знайомий з Чернишевським, Некрасовим та іншими революціонерами-демократами.

У розвитку революційного світогляду Шевченка вбачається два етапи: до 1843-1845 pp. і після, коли він виступив з прямим зак­ликом до революційної боротьби проти кріпосного ладу і цариз­му.

У 1840 р. Шевченко видав невелику збірку (8 творів) під назвою "Кобзар", куди входили: "Перебендя", поема "Катерина", балада "Тополя", думка "Навіщо мені чорні брови" та поезії на історичну тематику "До Основ'яненка", "Іван Підкова", "Тарасова ніч".

У цих перших поезіях ще не виявлявся викривальний і револю­ційний пафос, що з'явився пізніше. Це були лише глибоко пое­тичні, хвилюючі до сліз роздуми поета, який тільки-но вирвався з кріпацької неволі, роздуми над власною долею і долею батьківщи­ни, над долею мільйонів людей, які ще залишились у кріпацькому рабстві.

Проте навіть у цих перших творах Шевченка не було нічого релігійного. У творах на історичну тематику переважала не ідеалі­зація козацько-старшинського побуту, а романтичне зображення героїки визвольної боротьби українського народу проти та­тарсько-турецької навали, польсько-шляхетського і взагалі феодально-кріпосницького гноблення.

За філософськими поглядами Шевченко був матеріалістом. Щоправда, він не називав себе матеріалістом і навіть застосовував цей термін в іншому, іронічному значенні, щодо людини-егоїста, себелюбця. В багатьох його творах виявляються глибокі філо­софські думки (наприклад, вірш "Все йде, все минає"), і це свід­чить, що позиції матеріалізму Шевченко обстоював свідомо.

Історичний процес він уявляв як непримиренну боротьбу селян-кріпаків проти поміщиків і царя, як боротьбу революційну ("Кавказ", "І мертвим і живим", Холодний яр", "Заповіт"). Зви­чайно, матеріалізм Шевченка не такою мірою розроблений, як у Герцена, Бєлінського, Чернишевського, які спеціально піднімали у своїх творах філософські проблеми, але це також послідовний в основних питаннях філософії матеріалізм. Деякою мірою поет спробував застосувати його і до суспільного життя, показуючи частково, що в історії головну роль відіграють не окремі особи, а народні маси.

Велике значення в історії української суспільної думки мали політичні погляди Шевченка. Вони охоплюють майже таке саме коло проблем і питань, як і в розглянутих великих російських ре­волюційних демократів. Не всі проблеми за життя Шевченко ви­світлював детально. Однак про його позиції можна судити навіть з окремих висловів поета, проаналізувавши їх комплексно.

Так, за низкою висловів Шевченка у віршах "Саул", "Пророк" можна дійти беззаперечного висновку, що він добре розумів історично-перехідний характер держави. У вірші "Саул" (1860 р.) він змальовує розвиток суспільного ладу без держави.

В непробудимому Китаї,

В Єгипті темному, у нас

І понад Індом і Євфратом Свої ягнята і телята

На полі вольнім вольно пас

Чабан було в своєму раї.

Зокрема, на думку дослідника В. Сокуренка, у вирішенні пи­тання про походження держави "Шевченко приєднався до теорії зовнішнього насильства - завоювання одного племені іншим". Такого висновку він дійшов з таких рядків поета.

...Аж ось лихий царя несе

З законами, з мечем, з катами,

З князями, темними рабами.

Вночі підкрались, зайняли

Отари з поля; а пасущих,

І шатра їх, убогі кущі,

І все добро, дітей малих,

Сестру, жену і все взяли...

Важко це положення - "аж ось лихий цар несе" - тлумачити як теорію зовнішнього насильства. До того ж далі в цьому самому вірші Шевченко пише, що іудеям, наприклад, заздрісно стало, що в них немає хоч "невеличкого царя", і вони попросили його собі у пророка Самуїла, який помазав їм у парі Саула. З цього положен­ня з таким самим успіхом можна дійти висновку, що Шевченко був прибічником договірної теорії походження держави.

Безсумнівно, у цьому вірші Шевченко доволі виразно показав, що без царів була воля, народ працював на себе, а при царях він приречений на роботу-каторгу; царі багатіють і возвеличуються, тим самим виразивши ідею антинародного характеру царизму. І ще одна думка втілена тут. Царі блаженствують доти, доки мов­чить народ, поки німі раби їм підкоряються - це не що інше, як ідея народної революції.

На історичному характері держави Шевченко наголошував і у вірші "Пророк" (1848 p.), але з нього скоріше можна дійти виснов­ку, що виникнення держави і, зокрема, царської влади, є наслід­ком боротьби між людьми злими і лукавими, які за природою не розуміли необхідності взаємної любові.

...І праведно Господь великий

Мов на звірів тих лютих, диких,

Кайдани повелів кувать,

Глибокі тюрми покопать.

І роде лютий і жестокий!

Вомісто кроткого пророка...

Царя вам повелів надать!

Таким чином, зі сказаного можна дійти висновку, що Шевченко добре розумів історичний характер держави і об'єктивну неми­нучість зміни одного державного ладу іншим, прогресивнішим (порівняно з попереднім).

Основна заслуга Шевченка в розробці політичних проблем по­лягала в гострій, нещадній критиці царського самодержавства, феодально-кріпосницького ладу і невтомній пропаганді народної, селянської революції.

У вірші "Юродивий" Шевченко називає Миколу І "фельдфебелем-царем", "творцем зла" і "правди гонителем жестоким".

Царі у Шевченка - це "кровопивці", "людоїди", "криваві шин­карі" ("Молитва", 1860 p.). Він не вирізняв нікого з них. Відомо, якими словами Шевченко схарактеризував Петра І у поемі "Сон".

Це той Первий, що розпинав Нашу Україну,

А Вторая доконала Вдова сиротину.

Кати! кати! людоїди!

Наїлись обоє...

Шевченку іноді докоряли (у публіцистичній літературі), що він не зрозумів історично-прогресивної ролі Петра І. Та справа, ма­буть, у тому, що він і не торкався цього питання, а те, за що він гнівно закдеймив Петра ї, як і всякого іншого царя, було справед­ливо.

О царю поганий.

Царю проклятті, лукавий,

Аспіде неситий!

Що ти зробив з козаками?

Болота засипав Благородними костями;

Поставив столицю На їх трупах катованих!

Саме тому, що Мазепа виступив проти Петра І, Шевченко вис­ловив йому співчуття. Водночас і на цьому важливо наголосити, він і Мазепу не щадив. У поемі "Чернець" він прославляє козаць­кого полковника Семена Палія, який опирався зрадницькій полі­тиці Мазепи і називає Мазепу "сивою совою".

Шевченко не аналізував спеціально сутність сучасного йому права царської Росії, одначе і в цьому питанні, як засвідчують його окремі зауваження і слова, він розглядав не тільки кріпосне право, а й всі царські закони як вираз волі панівного класу.

"Закони катами писані за вас", - так звертається Шевченко до селян у поемі "Марина" (1848 p.). Боротьба проти царського само­державства і кріпосного ладу у Шевченка Є боротьбою проти будь-якого гноблення і експлуатації.

Шевченко піднімав у своїх творах також питання про держав­ний і суспільний лад у західноєвропейських країнах.

У своєму щоденнику поет написав, наприклад, про Наполеона III, який здійснив державний переворот, як про розбійника. Це, звичайно, не так багато, але ніде і ніколи в нього немає похва­ли буржуазному ладові. Навпаки, у повісті "Художник" він заува­жував, що в Голландії, Італії та інших країнах Західної Європи на­віть у їх "золотий час" великі художники помирали з голоду. Те саме відбувається і в XIX ст. Таким чином, якщо у Шевченка й не­має широкої картини вад капіталізму, розгорнутої критики бур­жуазної держави і права, то в усякому разі безсумнівно, що він був проти них як експлуататорських за своєю сутністю.

І ще одне положення, яке характеризує ставлення Шевченка до капіталізму. В щоденнику під час повернення із заслання на па­роплаві (1857 р.) Шевченко записав, що пароплав у нічному спо­кою показався йому якимось чудовиськом і далі зазначив: "Вели­кий Фултон! Великий Уатт! Ваше молоде, не по годинах ростуче дитя у скорому часі зіжре батоги, престоли і корони, а диплома­тами і поміщиками тільки закусить, побавиться, як школяр льо­дяниками. Те, що розпочали у Франції енциклопедисти, те завер­шить на всій нашій планеті ваше колосальне, геніальне дитя. Моє пророцтво безсумнівно".

Звичайно, з цього можна дійти висновку, що поет здогадувався про неминучість ліквідації експлуататорського ладу через розви­ток виробничих сил, прогрес промисловості й навіть тлумачити ці слова як здогад про роль пролетаріату.

Думка Шевченка є не політико-юридичною формулою, але ідея про роль техніки і прогрес промисловості тут виявляються. Добре також вказано на значення діяльності революційних мис­лителів Франції XVIII ст. (енциклопедистів).

Глибока і всебічна критика царського самодержавства, кріпос­ного ладу і всякої експлуатації доводила Шевченка до революцій­но-демократичних висновків, до пропагування ідей народної, се­лянської революції.

Від початку формування світогляду Шевченко був поетом-революціонером. Він далекий від так названого просвітництва, а надто реформізму. Проте особливо послідовний характер його революційний демократизм виявив з 1843 p., коди він виступив не просто як прибічник революції, а як відвертий пропагандист і агі­татор ідеї народного повстання.

ідея народної революції, розгром царизму, ліквідація поміщи­ків і звільнення трудящих від ярма експлуатації - пронизує всю творчість Шевченка.

У поемі "Неофіти" поет наголошував, що коли-небудь люди розігнуть спини і

...Окують цареи неситих В залізнії пута,

І їх, славних, оковами Ручними вкрутять,

І осудять неправедних Судом своїм правим...

У першому ж написаному після заслання вірші "Я не незду­жаю нівроку" Шевченко заявляв:

Добра не жди,

Не жди сподіваної волі -

Вона заснула: цар Микола її приспав.

А щоб збудить Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить;

Та добре вигострить сокиру -

Та и заходиться вже будить.

А то проспить собі небога

До суду Божого страшного'.

Символічним закликом до революції є останні рядки відомого "Заповіту":

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

Яким же уявляв собі Шевченко майбутній суспільний і держав­ний лад після революції? Як і російські революціонери-демократи, Шевченко був прибічником соціалізму. Звичайно, його со­ціалізм був за характером ще утопічний і не цілком визначеним. Проте ніякий інший лад для нього не був ідеалом.

Соціалістичний світогляд Шевченка склався вже після 1843 р. Майбутній суспільний лад він уявляв як царство вільної праці, як суспільство братерської дружби людей "великої сім'ї", "сім'ї воль­ної, нової", де всі люди будуть рівні, тому що вони рівні за приро­дою.

Якихось конкретних проектів Шевченко не пропонував. Він просто вірив у світле, щасливе майбутнє трудового народу.

...І спочинуть невольничі Утомлені руки,

1 коліна одпочинуть.

Кайданами окуті!

...Оживуть степи, озера,

І не верстовії,

А вольнії, широкії Скрізь шляхи святії Простеляться...

Окремий інтерес становить примітка Шевченка в щоденнику про боцмана пароплава (1857 p.), який, розповідаючи про Степа­на Разіна, стверджував, що він не був розбійником, а збираючи да­нину з купців, роздавав бідноті. Шевченко відмічає собі "комуніст, виходить".

Один із дослідників творчості Шевченка, М. Новиков у праці «Громадсько-політичні та філософські погляди Шевченка» дійшов висновку, що Шевченко був прибічником зрівнялівки, обстоював "дрібнобуржуазний соціалізм". Такий висновок не можна вважа­ти обґрунтованим. Важливішими видаються свідчення І. Назарен­ка про те, що Шевченко знав Маніфест Комуністичної партії, тому на цій основі він і міг застосувати термін "комуніст". Просто йому були, мабуть, відомі комуністичні ідеї.

Щодо майбутнього державного ладу у Шевченка не виникало жодних непорозумінь. Він був прибічником демократичної рес­публіки і "правди нового закону" ("Юродивий"). Рішуче виступа­ючи проти реакційного панславізму, представники якого заклика­ли до об'єднання всіх слов'ян під владою "білого" (російського) царя, Шевченко закликав слов'янські народи до єднання в бороть­бі проти як німецько-турецької експансії, так і російського само­державства. Він мріяв про федерацію слов'ян як республіку рівно­правних народів.

І зрештою, державно-правові погляди Шевченка сповнені пре­красними ідеями дружби народів, загальної боротьби українсько­го, російського та інших народів проти гнобителів.

Шевченко був нестерпний до націоналізму, шовінізму і космо­політизму. Особливо яскравою щодо цього є поема "Кавказ". У ній Шевченко виявляє глибоке розуміння того, що положення всіх гноблених народів Росії однаково нестерпне. Про Шевченка слушно зауважив Чернишевський: "Шевченко не бачив ніякої різ­ниці між поміщиками різних націй, як і між селянами". Ідея дружби трудящих різних національностей пронизує всю творчість Шевченка. Він закликав поєднувати вивчення досягнень науки сво­го народу з усіма цінними досягненнями в культурі інших народів. Шевченко не був прихильником національної обмеженості й вод­ночас як ніхто з його сучасників любив українську культуру, ук­раїнську мову і український народ.

Царизм і панівні кола царської Росії побоювалися Шевченка, бо за кожним його віршем вбачали гнів пригнобленого народу і готовність до помсти. З огляду на це заборонялося друкувати його твори. А коли вже не сила була забороняти, тоді їх фальсифікува­ли.

Як національного поета його першою визнала Україна; як пое­та народного і революційного відчула вся Росія, а згодом усі слов'янські народи. Нині Шевченка знає, шанує та пам'ятає все прогресивне людство.