Частина IV. Політичні та правові вчення у європі і сша другої половини XIX - XX ст Розділ 13. Політичні та правові вчення революційних демократів Росії і України

13.1. Загальна характеристика політико-правової ідеології революційного демократизму

Ведучи боротьбу з місцевими і російськими експлуататорами, колоніальним гнобленням царизму, народи Росії розуміли необ­хідність якнайтіснішого союзу трудящих усіх національностей. Вже під час селянської війни 1773-1775 pp. під проводом Пугачова ця єдність виразно виявилась.

Із розвитком російської революційно-демократичної думки всі її видатні представники (О. Герцен, М. Чернишевський, В. Бєлінсь­кий та ін.) висували і послідовно обстоювали ідею про право на­родів самостійно вирішувати власну долю, гнівно заперечували національне гноблення і нерівноправність. Непримиренна бороть­ба проти будь-яких виявів експлуатації людини людиною, напо­легливі пошуки правильної революційної теорії, гарячі симпатії до пригноблених народів, що боролись за визволення, - усе це привертало до російської революційної думки увагу передових мислителів народів Росії, давало можливість спільно розробляти питання визвольної боротьби, зумовлювало благотворний вплив російських революційних демократів на зростаючу прогресивну думку інших народів.

Однак поява передових політичних ідей у видатних мислителів народів Росії в XIX ст. не була наслідком впливу тільки ідей росій­ських революційних демократів. Розвиток цієї ідеології відбувався також самостійно.

В історії кожного народу є сторінки, присвячені діяльності його кращих синів-революціонерів, видатних представників науки, лі­тератури, мистецтва.

Кращі поети Грузії Важа Пшавела, Егнате Нінашвілі, вірменсь­кий письменник Мікаель Налбандян, ватажок повсталих селян Бі­лорусії Кастусь Калиповський та інші були у сфері політичної думки виразниками інтересів свого трудового народу. Вони висту­пили в епоху розпаду феодального ладу і на початку розвитку ка­піталізму в пореформеній Росії.

Велику сторінку в історії політичних ідей визвольної боротьби українського народу становлять життя і творчість українських мислителів Т. Шевченка, М. Драгоманова, І. Франка, Л. Українки та ін.

13.2. О. І. Герцен

Олександр Іванович Герцен (1812-1870 pp.) народився у Мос­кві. Закінчив фізико-математичний факультет Московського уні­верситету. Ще в студентські роки після відомого виступу декаб­ристів 14 грудня 1825 р. Герцен разом з товаришем М. Огарьовим дав клятву присвятити своє життя боротьбі з царським самодер­жавством. Справді, після закінчення університету Герцен активно включився в політичне життя, захоплюючись соціалістичними ідеями і виявляючи інтерес до європейських революційних подій. У 1834 р. він був заарештований і за рік засланий спочатку до В'ятки, потім послідовно до Володимира і Новгорода. Щоб уник­нути поліцейських переслідувань, у 1847 р. Герцен назавжди зали­шив Росію. У 1853 р. він заснував у Лондоні першу Вільну російську друкарню, де друкував "Полярну Зорю" - журнал з портретами п'яти страчених декабристів на обкладинці, а пізніше (1857-1867 pp.) "Колокол" - газету, що боролася за звільнення се­лян під гаслом "Vivos vac!" ("Живих кличу!").

Герцен і Огарьов зі шпальт газети гнівно клеймили свавілля са­модержавної влади, показували безправ'я пригнічених народних мас царської Росії і боролися за їх звільнення.

Як матеріаліст і діалектик Герцен поглибив розуміння цілої низки державно-правових проблем, виказав багато реалістичних ідей про те, що в історії природи і суспільства відбувається безпе­рервна боротьба нового зі старим і вірив у перемогу нового.

Розглядаючи питання походження держави, Герцен відзначав прогресивність державних форм суспільного життя і їх тимчасо­вий, перехідний характер. Однак основними причинами виник­нення держави він вважав дві основні "стихії" людського життя - егоїзм і суспільність, без яких не було б ні історії, ні розвитку. У цьому зв'язку державу Герцен називав "суспільним союзом", не­обхідним для гармонійного поєднання особи і суспільства доти, доки егоїзм не стане "розумним", поєднуючи інтереси особи і ко­лективу.

За словами Герцена, держава - це "форма, через яку прохо­дить всяке людське співжиття, що набирає значних розмірів". Він стверджує, що встановлювати державну владу з притаманним для неї апаратом примусу людей спонукає бажання зберегти "сус­пільну безпеку". Саме у збереженні "суспільної безпеки" полягає призначення держави.

У "Листах до старого товариша" Герцен наголошував, що дер­жава "не має власного усталеного політичного змісту - вона слу­жить тій суспільній групі, яка домінує в суспільстві, тому, на чиє­му боці сила". Що це, визначення надкласового характеру держави або, навпаки, її служіння конкретним політичним силам?

Герцен відверто і різко критикував кріпосний лад у Росії. Вод­ночас він зазначав історичну обмеженість капіталістичного ладу у країнах Західної Європи, який хоча й був кроком уперед порівня­но з феодальним ладом, проте залишався по суті новою формою експлуатації. У таких творах, як "Листи до Франції і Італії", "З ін­шого берега", він піднісся до свідомої нищівної критики капіталіс­тичних відносин. Його влучні критичні положення багато в чому зберегли суспільно-політичне значення і в наш час.

Буржуазія, зауважував Герцен, "була лише хвилинно доброю". "...Поміщик, який бере страшний відсоток із землі, фабрикант, який багатіє за рахунок свого робітника, становлять лише видо­зміну одного й того самого людоїдства". Буржуазна цивілізація, зазначав він, нічого не дала трудящим масам, "...крім сліз, злиднів, темноти та приниження".

Герцен чітко розмежовував у суспільстві заможних і неімущих, під якими відповідно розумів багатих власників і неімущі маси на­роду. Наголошуючи на ненажерливості багатіїв, Герцен пише: "Власність - ось та чечевична юшка, за яку продали ви велике майбутнє..." Буржуазія, продовжував він, здатна піти на будь-яку жорстокість і злочин, "...коли захищає права капіталу, недотор­канність власності".

Особливий інтерес у творах Герцена становить його критика, спрямована проти буржуазного державного ладу та формальної буржуазної демократії. Він добре розумів, що буржуазія, вико­риставши народ у боротьбі проти феодалів, зберегла експлуата­торський державний апарат влади, що існував раніше, для під­тримки власного політичного й економічного панування. "...Стару будову, - зауважував він, - тільки підправляли... Капіталістична держава стоїть над трудящими, кує для них кайдани за домагання бути людьми". Коментарі, як кажуть, зайві.

Герцен також розкриває формальний характер буржуазної де­мократії: "Немає рівності при нерівності розвитку між верхами, залитими світлом, і масами, що потонули в пітьмі. Немає братс­тва між господарем, перед яким відкрито "вживання і зловживан­ня" своїм майном, і робітником, який сам є об'єктом "вживання і зловживання", позаяк нічого немає".

Таким чином, свободи особи, прав людини, яких не існувало в самодержавній Росії, Герцен не бачив і в капіталістичних європей­ських країнах.

На противагу абсолютизму в буржуазних державах створюєть­ся лише видимість народного правління. "Відмінність між ваши­ми законами і нашими указами, - писав Герцен французькому історику Ж. Мишле, наголошуючи на антинародному характері як буржуазної держави, так і російського абсолютизму, - полягає тільки в заглавній формулі. Укази починаються приголомшуючою істиною "царь соизволил повелеть"; ваші закони починаються обурливою брехнею: іронічним зловживанням іменем французь­кого народу і словами "свобода, братерство, рівність". "Мико­лаївський звід спрямований проти підданих і на користь самодер­жавства. Наполеонів кодекс має такий самий характер".

Герцен не здійснює детального класового оцінювання сутності буржуазної республіки, але думку про антинародний, пригноблювальний характер республіканських форм правління при пану­ванні буржуазії виказує чітко.

Уряди, судді, чиновники - це "прикажчики" буржуазії. Пар­ламенти слугують або для того, щоб "переганяти у слова і нескін­ченні спори суспільні потреби" або благословляти війська, що розстрілюють робітників. Загальне виборче право в буржуазних країнах - це "оптична омана".

Ґрунтуючись на критиці існуючого ладу, Герцен дійшов вис­новку про неминучу загибель капіталістичного ладу. "Майбутньо­го буржуазія, повторюю, не має", - стверджував він ще в І847 p., ознайомившись з дійсністю тодішньої Франції.

Великі надії Герцен покладав на зростаючу революційну актив­ність пролетаріату. "...Війну, розпочату червневими днями (повс­тання в Парижі 1848 року), зупинити неможливо".

При цьому слід зауважити, що на перших порах єдиний шлях для досягнення справді щасливого майбутнього для народу Гер­цен бачив лише в революційному поваленні влади буржуазії, а не в реформуванні існуючих відносин, "...інакше як ви умовите робіт­ника, - пише він, - терпіти голод і злидні, поки сам собою змі­ниться цивільний лад? Як ви переконаєте власника, лихваря, гос­подаря розслабити руку, якою він тримається за власні монополії і права? Важко уявити таку самопожертву".

Проте організація робітників поки що не завершена, вони ще "не полічили своїх сил". Крім того, зазначав Герцен, для револю­ції потрібен союз робітників і селян, "коли вони простягнуть один одному руку, звертаючись до буржуазії, - тоді ви розпрощаєтесь з вашим дозвіллям, з вашими розкошами, з вашою цивілізацією, тоді завершиться поглинання більшості на виробіток світлого і розкішного життя для меншості". Він щиро сподівався, що проле­таріат у союзі із селянством "...зітре з лиця землі старий суспіль­ний лад. І це буде справжня революція народних мас".

У результаті народної революції має бути створена "соціальна республіка" - держава, в якій правитиме безпосередньо народ.

Герцена називають родоначальником так званого "російського соціалізму". На його думку, перехід Росії до соціалізму полегше­ний тим, що в ній збереглась селянська община, яка "врятувала російський народ від монгольського варварства і від імпера­торської цивілізації". "Ми називаємо російським соціалізмом той соціалізм, - наголошував Герцен, - який іде від землі й селянсь­кого побуту, від фактичного наділу та існуючого переділу полів, від общинного володіння і общинного управління - і йде разом з робітничою артіллю назустріч тій економічній справедливості, до якої прагне соціалізм взагалі та яку підтверджує наука".

Герцен не створював конституції для майбутнього суспільства, детальних схем організації державної влади в майбутньому сус­пільстві; він вказував лише на основні принципи, які повинні бути покладені в основу народного правління:

• виборність представників влади (бюрократія знищується);

• підзвітність посадових осіб народу;

• контроль з боку народу за діяльністю посадових осіб;

• право народу звільняти них осіб з посад і замінювати їх ін­шими.

Герцен вважав, що всі ці принципи можна втілити в життя че­рез селянську общину. Він також вважав, що в общині з її вибор­ним старостою, загальними сходами тощо "містились і республі­канські елементи", а саме елементи майбутнього політичного устрою суспільства. На його думку, після ліквідації самодержав­но-кріпосницького ладу община розквітне і зможе стати родона­чальною базою всієї державної будови в Росії. "Зберегти общину і надати свободу особі, розповсюдити сільське та волосне самоуп­равління містами і всією державою, зберегти народну єдність - ось у чому полягає питання про майбутнє Росії".

Ідеалізація порядків сільської общини поєднувалась у Ге р не на з визнанням необхідності держави при соціалізмі, із закликом до боротьби за створення демократичної республіки. Полемізуючи з анархістом М. Бакуніним, у "Листах до старого товариша" Герцен писав: "Із того, що держава - форма перехідна, не випливає, що ця форма вже минула".

На його думку, з часом людство повинно перейти до бездер­жавного устрою. Цьому має передувати перемога соціалізму у світовому масштабі, знищення притаманного буржуазним держа­вам мілітаризму, а також тривалий період перевиховування лю­дини.

Герцен заперечував національне пригнічення і обстоював пра­во націй на самовизначення та створення самостійної держави. Він не пропагував роз'єднання народів Росії і вірив, що в новій, віль­ній Росії зможуть жити дружно всі народи. "Якщо Росія прийде до нового життя, - зазначав Герцен, - я не думаю, що Україна за­хоче віддалитися від неї".

Здійснення ідеалів Герцена об'єктивно могло привести лише до встановлення буржуазно-демократичної республіки, проте й це було б значним прогресом порівняно з феодально-абсолютист­ською монархією.