12.3. Ієремія Бентам

Ієремія Бентам (1748-1832 pp.) - виразник ідей буржуазного лібералізму в Англії. Народився в Лондоні у сім'ї адвоката. З юна­цьких років займався літературною творчістю і зажив великої популярності. Уже в перших своїх творах ("Анархічні софізми" та iн.) Бейтам відкидав теорію "природного права", так як вона, на його думку, анархічна, її зміст дуже невизначений і тлумачиться по-різному. "Слово "природне право", - заявляє Бентам, - ме­тафора. Природні в людині якості та здібності, а право є встанов­лена законом гарантія, яка охороняє дії цих якостей і здібностей. Тому ставити "природне право" поряд або вище від позитивних законів становить перекручення понять. Це зброя всіх революціо­нерів... Неможливо спілкуватися з фанатиками, озброєними "природним правом, яке кожен розуміє по-своєму і застосовує як йому заманеться".

Беззмістовним і химерним, на його думку, є також поняття "суспільний договір", так як держави створювались насильством і стверджувались звичкою. Бейтам обгрунтовано критикував фран­цузьку Декларацію прав людини і громадянина 1789 р. Він стверд­жував, що ідея прав особи веде до обґрунтування анархії, опору державній владі. "Право", яке протиставляється закону, "є най­більшим ворогом розуму і найстрашнішим руйнівником уряду". Бентам визнавав реальним правом лише те, яке встановлене державою. Проте оскільки чинне законодавство недосконале, то "законодавство повинно, нарешті, знайти непорушні засади в по­чуттях і досвіді".

В основу свого вчення про мораль, державу і право Бентам, спираючись на низку ідей Гедьвеція і Гольбаха, поклав принцип утилітаризму (користі, вигоди). Він з надзвичайним апломбом і зухвальством вважав, що саме йому належить заслуга системати­зації на основі принципу корисності усієї моралі, філософії і полі­тичної ідеології.

Проте, якщо у просвітителів Гельвенія і Гольбаха йшлося про користь суспільства, про користь найбільшої кількості людей, то ліберал Бентам ставив у центр уваги користь окремого індивіда.

Він стверджував, що "природа поставила людство під управ­ління двох верховних властителів - страждання і задоволення (на­солоди). Людина підкорена їх могутності. Мета будь-якої розумної істоти полягає в тому, щоб отримати для себе найбільше щастя. Це єдиний принцип, яким, на його думку, керуються й повинні керуватися люди. Усі намагання зводяться до головного - особис­того інтересу, найбільшого щастя - користі".

"Найрозбешеніші люди і найдоброзичдивіші, - зауважував Бентам, - мають абсолютно однакові мотиви дій: усі вони бажа­ють збільшити суму свого щастя". Згідно з Бентамом шастя - це задоволення і насолоди окремих осіб.

Таким чином, себелюбство, егоїзм (характерні риси буржуазної моралі) Бентам проголошував всезагальними і необхідними.

Цинічно й відверто, виражаючи погляди буржуазії, яка досягла панування, Бентам зауважував, що прагнення особистої вигоди відповідає принципу найбільшого щастя найбільшої кількості людей. Він намагався довести, що в буржуазному суспільстві інте­реси власників збігаються з інтересами суспільства загалом, або у крайньому разі з інтересами більшості.

Французькі матеріалісти від особи йшли до суспільства, сус­пільного інтересу, а Бентам розглядав суспільство як механічну суму окремих осіб з їх приватними інтересами.

"Суспільний інтерес, - зауважував він, - є тільки абстрактний вислів: він не що інше, як сукупність приватних інтересів. Так, під­мінивши ''загальне благо" приватними інтересами "розумного егоїста" - власника, Бентам, за висловом Ф. Енгельса, "робить вільну конкуренцію сутністю моральності, регулює відносини людства відповідно до законів власності".

На думку Бентама, закон сам собою зло, оскільки він пов'язаний із застосуванням покарання (страждання). Крім того, при вико­нанні закону можливі помилки. "Кожний закон є порушенням свободи". Проте закон - це зло неминуче, тому що без нього не­можливо забезпечити безпеку. Основним предметом турботи за­конодавця Бентам називає приватну власність. "Власність і закон народились разом, разом вони й помруть". До закону не було власності; відхиліть закон, і власність перестане існувати.

Бентам проголошував нормальним, бажаним прагнення люди­ни нажити собі капітал, просунутись (піднятись) у суспільному становищі, отримати прибутки. Багатство індивідів - це, на його думку, багатство суспільства. Якщо окремі капіталісти успішно ве­дуть справи, то цим вони збагачують також суспільство. Бентам схвалював тільки приватну власність. Він критикував співвітчизни­ка Р. Оуена за ідею узагальнення майна: "Ніщо так не гидке принципу користі, як узагальнення майна".

Без приватної власності, наголошує Бентам, люди втратять ба­жання працювати, а від цього втратить також суспільство. Позбав­лення власності спричиняє найжахливіші страждання (повторює Н.  Макіавеллі). А стосовно бідних,, то вони завжди буди й будуть (існувати) в будь-якому суспільстві.

Бентам пропонував два способи боротьби з бідністю: береж­ливість і філантропію. Бідні, стверджував він, тільки виграють від того, що в суспільстві є багаті і що їх багатства збільшуються.

Взагалі коли йшлося про трудящих, Бентам не покладався на самодіяльність індивідів і проектував спеціальні "паноптику­ми" - спочатку для в'язниць, а потім і для інших місць, де скопичується велика кількість трудящих (фабрики, заводи, шкоди). "Па­ноптикуми" - це круглі приміщення з внутрішнім двориком і вежею в його центрі. На цій вежі мали розміщуватись наглядачі для контролю поведінки робітників через відкриті скляні стіни, що виходять у двір. Бентам обстоював свободу діяльності підпри­ємств. Він проголошував: "Надайте людям щонайбільш можливу свободу дій в усіх тих випадках, де вони не зможуть зашкодити ні­кому, окрім себе, позаяк вони самі - кращі цінителі власних інте­ресів. Законодавство повинно обмежуватись турботою про безпе­ку громадян, а саме охороною їх особистості та майна. Охорона власності - основне завдання і правосуддя".

Таким чином, втручання держави припускається лише з метою забезпечення безпеки власника, а саме державі Бентам відводить роль "нічного сторожа".

Наприклад, спроба законодавчо викорінити пияцтво, розбе­щеність, марнотратство, па його думку, заподіює більше шкоди, ніж користі, оскільки спричинює ускладнення законодавства дрібною регламентацією приватного життя, введенням надмірно суво­рих покарань, а також поширення шпигунства і загальної підоз­ри. (Його слова здійснилися, зокрема, у колишньому СРСР під час кампанії боротьби проти алкоголізму. - В. М.).

Тому Бентам дійшов висновку, що законодавство (держава) не повинно втручатися у діяльність підприємців і їх відносини з пра­цівниками; за теорією утилітаризму сторони самі, згідно з "мо­ральною арифметикою", визначають умови договору виходячи з "власної користі", іншими словами, обґрунтовувалась можливість безмежної і безоплатної експлуатації трудящих.

Бентам пропонував здійснити реформу права, його кодифіка­цію, відмінити низку феодальних інститутів, удосконалити систе­му покарань, приділяв багато уваги питанням процесу, теорії до­казів та ін. Власні проекти він пропонував урядами Англії, Франції, Росії, Іспанії та інших країн.

Прогрес суспільства Бентам вбачав лише в поступовому роз­витку, заперечував революції взагалі (передбачав смертну кару для керівників повстання) і найефективнішим вважав шлях ре­форм.

Його погляди на найкращу форму правління з часом змінюва­лись.

Спочатку він схвалював конституційну монархію в Англії, об­стоював високий майновий ценз, довгострокове обрання представ­ництва. У цей період він різко засуджував демократію як "анар­хію". Проте під впливом буржуазних радикалів, які ставили питання про необхідність усунення феодальних пережитків у дер­жавному ладі Англії, Бентам змінив свої погляди. Цьому сприяло також відверте небажання уряду ухвалити його проект реформи права. У цьому зв'язку Бентам гостро розкритикував монархію і стверджував, що законодавча влада повинна належати народу. Ця влада повинна здійснюватись однопалатним представництвом, яке щорічно обирається на основі всезагального і таємного голосу­вання (Дж. Лільберн). Виконавча влада повинна бути підзвітна за­конодавчій.

У питаннях зовнішньої політики Бентам проголошував ідею миру, намагався створити план всезагального і тривалого миру.

Зокрема, він пропонував:

• скоротити і визначити чисельність збройних сил різних дер­жав;

• створити міжнародний конгрес (передбачив створення ООН. - В. М.);

• ліквідувати існуючі колонії і заборонити створення нових;

• здійснити кодифікацію міжнародного права і забезпечити рівність суб'єктів міжнародного права;

• створити міжнародний трибунал.

Таким чином, поряд з ідеями буржуазного лібералізму з реак­ційними тенденціями Бентам висунув низку прогресивних ідей. Його творчість значно вплинула на подальший розвиток буржуаз­ної політико-правової ідеології.

12.4. Сен-Сімон

Клод Анрі Сен-Сімон (1760-1825 pp.) - видатний представ­ник утопічного соціалізму XIX ст. Виходець зі старовинного дво­рянського роду. Згідно зі своїм станом здобув хорошу для тих часів освіту.

Коли розпочалася велика французька революція, він відмовив­ся від усіх титулів - позбавив себе дворянського звання і графсь­кого титулу. Ще в юні роки Сен-Сімон вітав боротьбу у США за незалежність. У 1779-1783рр. особисто брав участь у цій війні (двічі був поранений). У 1783 p., перебуваючи в Мексиці, він, випе­реджаючи свою епоху на 100 років, запропонував проект побудо­ви Панамського каналу.

Повернувшись на батьківщину і розчарувавшись результатами французької революції, яка не полегшила життя трудящих, він розпочав літературну діяльність і створення різних проектів сус­пільних змін.

Особливий інтерес становлять такі його роботи: "Женевські листи", "Погляди на власність і законодавство", "Про промислову систему", "Нове християнство".

Обстоюючи загалом ідеалістичні позиції в оцінюванні рушій­них сил історичного розвитку, Сен-Сімон, проте, висловив низку думок, що свідчать про правильне розуміння ним історичного процесу. Він стверджував прогресивність кожної наступної фор­мації порівняно з попередньою. "Золота епоха, яку сліпий пере­каз зараховував до минулого, ще попереду". (Протилежну думку висловлював Руссо.)

Розвиток суспільства Сен-Сімон вважав безперервним прогре­сивним процесом. Перехід від одного ладу до іншого він поясню­вав двома чинниками:

1)                 зміною у відносинах власності. В праці "Погляди на власність і законодавство" він висловив глибоку думку, що "найважливіше питання, яке треба вирішити, це питання про те, як повинна бути організована власність для найбільшого блага суспільства..." (ідея запозичена в Аристотеля). Дійшовши висновку, що "установи власності є основою суспільної будови", Сен-Сімон висловив здо­гад, що базис визначає надбудову;

2)                 змінами у свідомості, зокрема в релігії. Так, ідолопоклоніння призвело до виникнення первіснообщинного ладу, християнство призвело до феодалізму, і перехід до соціалізму пов'язаний з ви­никненням його власної теорії". Своє вчення Сен-Сімон вважав со­ціальною наукою, позитивною філософією і майбутнє соціаліс­тичне суспільство називав "промисловою системою", або "асоціацією".

Сен-Сімон справді посідає особливе місце з-поміж утопістів-соціалістів. Він ідеалістично перевищував роль особи (і власної так само) в історії, Сократа він вважав руйнівником рабовласницького ладу. Христос висунув ідею творення. І третя видатна особа - це власне Сен-Сімон, який, як і Ньютон, що відкрив закон всесвітньо­го тяжіння, відкрив закон суспільного розвитку.

Сен-Сімон справді один із перших утопістів спробував обґрунтувати перехід суспільства до соціалізму, але зробив це на ідеаліс­тичних засадах. Він різко негативно ставився до сучасного йому суспільства, вважав, що воно повинно бути знищене як несправед­ливе.

Як мислитель Сен-Сімон близько підійшов до розуміння кла­сової структури сучасного йому суспільства і боротьби класів. Він справедливо зауважував, що суспільство поділяється на класи і в ньому пригнічується бідне населення. Оцінюючи французьку бур­жуазну революцію, він стверджував, що це була боротьба не тіль­ки між феодалами і буржуазією, а й між багатими і неімущою біднотою. Цей вислів Сен-Сімона високо оцінив Ф. Енгельс, зазна­чивши, що для 1802 року це було "на вищому рівні геніальним відкриттям".

Однак у класовій структурі суспільства Сен-Сімон ще не бачив робітничого класу як революційної сили і протилежного класу буржуазії. Суспільство він розподіляв на класи по-різному в різ­них творах. Проте загалом він дотримувався думки, що суспіль­ство поділяється на такі класи:

1.                  Клас паразитів - дворяни, які не займались землеробством, військові, буржуа-рантьє, державні чиновники і "легісти" (юрис­ти, які перебували на службі у приватних осіб).

2.                  Клас "промисловців" і трудящих - це більшість населен­ня - 24/25. Пролетарі, працівники розумової праці, фабриканти, торговці, банкіри становлять одне ціле.

Сен-Сімон не навів розгорнутої картини соціалістичного сус­пільства, проте висунув основні принципи власної майбутньої "промислової системи", які в подальшому справді стали принци­пами соціалістичної системи.

Перший. Загальна обов'язковість праці - працювати повинні всі, хто головою, хто - руками. Всі повинні мати право на працю.

Другий. Знищення привілеїв від народження і визначення сус­пільної значущості та становища людини в суспільстві за її здіб­ностями і ролі в суспільному виробництві. Значення кожної лю­дини в "промисловій системі" і її прибутки повинні відповідати пропорційному внеску її в суспільну працю. Іншими словами, це була ідея соціалістичного розподілу за працею. Згодом учні Сен-Сімона сформулювали тезу "від кожного за здібностями, кожно­му за справами".

Третій. Сен-Сімон не пропонував ліквідувати приватну влас­ність. Вона, на його думку, повинна зберегтись, тому що це полег­шить стан банкірів, купців і взагалі власників. Однак при цьому він не обстоював капіталістичних відносин і зазначав, що коли фабрикант не здатний управляти підприємством, а саме не здіб­ний працювати головою, то він повинен працювати руками. Уп­равляти виробництвом повинні люди здібні, тому приватну влас­ність Сен-Сімон зберігав формально. Згодом учні дійшли висновку про необхідність ліквідації приватної власності, але шляхом скасу­вання права спадкування.

Четвертий. Наукове планування виробництва, що має широ­кий промисловий масштаб. Видатні промисловці та банкіри по­винні складати загальний план розвитку суспільства, а також науки і культури.

Сен-Сімон багато уваги приділяв організації державної влади. Формі держави він не надавав жодного значення. "Справа не у формі держави, а у правильній організації суспільства", - вважав мислитель.

Крім двопалатного парламенту і королівської влади він пропо­нував створити ще кілька проміжних органів:

• вищу адміністративну раду з керівників промислових під­приємств, банкірів, купців. Завдання цієї ради - складати проекти бюджету і контролювати його виконання, а також розглядати проекти соціальних змін, прийнятих радою вче­них;

• вчену раду з видатних науковців для керівництва наукою і культурою. Ця рада повинна виконувати функцію ініціатив­ної ради при королі, розробляти проекти необхідних пере­творень і управляти всією розумовою життєдіяльністю краї­ни.

Критикуючи сучасний йому суспільний лад, Сен-Сімон, проте, не зрозумів протилежних інтересів буржуазії і робітничого класу. Ця обставина, а також перебільшення ролі свідомості й зумовили його ідею поступового переходу до соціалізму без класової бо­ротьби, а реформістським способом. На його думку, треба тільки переконати ці 24/25 населення (промисловців) у необхідності пе­реходу до нової системи, і реформа відбудеться без насильства. Тому, вважав Сен-Сімон, потрібно вести агітацію і пропаганду но­вої моралі, "нового християнства" тому, що соціалістичний лад буде вигідний всім. Особливо таку пропаганду треба вести серед заможних класів, оскільки трудящі, на його думку, в силу своєї темноти не зможуть зрозуміти сутність цих реформ.

Основним засобом перетворень у суспільстві Сен-Сімон вважав королівську владу - і в цьому весь утопізм його теорії. Він розгля­дав королівську владу як надкласовий інститут, який має "загаль­ний характер" і прагне спонукати королів скористатись наданою їм народом владою для здійснення необхідних політичних змін.

Король, на думку Сен-Сімона, повинен покликати до управлін­ня країною замість дворян і духовенства "освічених промисловців" і вчених, і це забезпечить безкровний перехід від нерозумної фео­дальної системи до нової, справедливої "промислової" системи, до "адміністративної", яка управляє суспільним виробництвом, а не людьми.

Таким чином, поряд з утопізмом Сен-Сімон у роздумах про роль політичної влади в новому суспільстві піднісся, за словами К. Маркса, до розуміння того, що "політичне управління людьми повинно перетворитись на розпорядження речами і управління процесами виробництва". Це думка про відмирання держави в майбутньому. Проте разом з цим він передбачав збереження спадкової королівської влади.

Сен-Сімон наївно сподівався, що "освічені" монархи Європи, ознайомившись з його проектами, погодяться здійснити їх. Він писав листи і надсилав свої проекти монархам Європи, але не от­римав жодного відгуку.