11.9. М. М. Сперанський

Михайло Михайлович Сперанський (1772-1839 pp.) походив із дрібного духовенства. Син бідного селянського священика закін­чив Петербурзьку духовну академію і був залишений в академії викладачем словесності та красномовства. З часом став знатним царським чиновником завдяки надзвичайним особистим здібнос­тям до державної служби і, звичайно, великим знанням.

У 1808-1811 pp. за дорученням царя Олександра ї Сперанський послідовно розробив три проекти державних реформ. Ці лібе­ральні проекти викликали велике незадоволення поміщиків-кріпосників, і Сперанський опинився в ііємидості. Був відправлений v заслання, а повернувшись до державної діяльності за кілька років до повстання декабристів, фактично був захисником кріпос­ницького ладу, аракчеєвських військових поселень, а також необ­меженої влади царя. У своїх проектах законодавчих реформ ґрунтувався па аргументації природно-правової теорії, посилався па авторитет західноєвропейських мислителів (Монтеск'є, Бентама та ін.). Був прибічником договірної теорії походження держави. Однак для Сперапського теорія природного права була не засо­бом виправдання революційних дій, а слугувала теоретичним обґрунтуванням ідей лібералізму та помірних реформ.

Політична програма Сперапського об'єктивно зводилась до ви­мог ширших можливостей промислового, капіталістичного роз­витку Росії.

Сперанський прагнув переходу до конституційної монархії. У перших проектах навіть критикував самодержавну владу царя, висував ідею створення "корінних" законів, які б поставили заслін тим, хто забажає використати необмежену владу на зло загально­му інтересу.

Був прибічником теорії поділу влади. Однак, не вдаючись у подробиці аналізу його проектів, зауважимо, що вони мали ком­промісний і обмежений характер і в кінцевому підсумку, як зазна­чалося, обґрунтовували необмежену владу царя і нанівець зводи­ли власне ідею поділу влади. На думку Сперапського, кріпосне право суперечить природі людини і треба чекати доти, доки помі­щики самі відмовляться від нього, коли зрозуміють невигідність використання примусової праці. А якщо й припускав думку про ліквідацію кріпосного права шляхом реформи згори, то вона не повинна визначатись певним терміном. Позитивним у розробках Сперапського слід вважати його підхід до запровадження принци­пу законності в діяльності державного апарату, вдосконалення дер­жавного механізму імперії. Він висунув ідею створення загального Зводу законів. Його кодифікаційна діяльність з позицій юридич­ної техніки становить значний інтерес і нині у спеціалістів, які зай­маються кодифікацією.

11.10 "Слов'янофіли" і "Західники". Б. М. Чичерін

У 40-60-ті роки XIX ст. у суспільному русі Росії чільне місце посідали два протилежних напрями - слов'янофіли і західники, їх різнило вирішення питання про шляхи розвитку країни. Перші виступали проти того, щоб Росія йшла шляхом Заходу, обстоюва­ли тезу про її самобутність, інші, навпаки, закликали перейняти загальноєвропейський шлях, відкидаючи специфіку російського майбутнього.

Слов'янофіли (К. Аксаков, брати І. і П. Киреєвські, А. Хом'яков та ін.) ідеалізували минулу історію Росії, обстоювали збереження царського самодержавства, заперечували революції і конституції. Прагнення демократичних і республіканських форм правління, в яких народ може впливати на політичну владу, слов'янофіли вва­жали найтяжчим гріхопадінням. Потрібно встановити духовну гармонію в Росії на основі формули "суспільству - силу думки, царю - владу".

Слов'янофіли були прибічниками нормандської теорії: держа­ва утворилась внаслідок добровільного договору і запрошення чу­жого (нормандського) племені ззовні.

Західняки (П. Аненков, Т. Грановський, І. Вернадський, П. Чаадаєв, Б. Чичерін та ін.) ідеалізували західноєвропейські буржуаз­ні порядки. Теоретичним підґрунтям їхніх поглядів були ідеї гу­маністів епохи Відродження, французьких просвітителів, німець­ких філософів. Західники критикували існуючий суспільно-полі­тичний лад, кріпосне право і наполягали на реформах за західним зразком, вважаючи за доцільне встановлення конституційної мо­нархії, парламентського ладу, встановлення громадянських сво­бод. Найоригінальнішим представником цих ідей був Б. Чичерін.

Борис Миколайович Чичерін (1828-1904 pp.) - видатний російський політичний мислитель з енциклопедичними знання­ми у сфері політичної думки, філософії, юриспруденції, політеко­номії та ін. Відомий як один із найактивніших західників, який у боротьбі проти слов'янофілів жертвував навіть своєю дружбою з Л. Толстим. Виходець зі старого дворянського роду, він прославив­ся ліберально-монархічними поглядами. Безперечно, він захищав царську монархію і привілеї дворян, але як професор Московсько­го університету, проте гонорово "гримнув дверима" і заявив, що совість і честь не дають йому права залишатися далі в стінах нав­чального закладу, де основною чеснотою вважається лише сліпе шанування властей.

У творах Чичеріна розкривається широкий діапазон політико-правових ідей, що становлять інтерес і нині. Зокрема, враховуючи недалеку "соціалістичну дійсність", процеси, що відбуваються у вітчизняному суспільстві, і проаналізувавши вчення Чичеріна про свободу, рівність і демократію, можна переконатись у його дале­коглядності та прозорливості. Наприкінці XIX ст. він передбачив те, що здійснилося в колишній соціалістичній системі.

Свобода, рівність, демократія - поняття, які супроводжують людське суспільство з моменту виникнення політичної системи і державності. У різні епохи різні дослідники вкладали різний зміст у ці поняття. То де ж істина? Тож спробуймо відшукати її в розду­мах Чичеріна.

Від початку слід зауважити, що Чичерін у своїх теоретичних розробках в центр уваги ставить владу, державний порядок. "...Правильний розвиток свободи, - зауважував він, - забезпе­чується тільки сильним розвитком влади". У теоретичному творі "Про народне представництво" він навів чітку формулу свого став­лення до свободи: "На одній свободі не може триматися жодне суспільство", "свобода - один з елементів суспільного життя, це елемент істотний, але не єдиний і навіть не верховний". І далі, критикуючи основні положення теорії природного права, яка дуже широко трактує поняття свободи, Чичерін наголошував: "Людина за природою, як істота вільна, має права; у цьому поля­гає істина названого вчення (теорії природного права. - В. М.). Проте визначення цих прав і встановлення їх меж залежить не від особистого розсуду кожного, не від незмінних вказівок природно­го закону, а єдино від суспільної влади, яка одна може приписува­ти правила, обов'язкові для всіх... Людина природою повинна мати права, але громадянин має тільки ті права, які надані йому законом".

Таким чином, людину як суб'єкт свободи Чичерін розглядає не в "природному", а в соціальному стані, як громадянина.

З наведеного випливає, що права ще не створюють вільної осо­би і що тільки примат обов'язків характеризує вільну і відпові­дальну людину.

На думку мислителя, "влада і свобода невіддільні саме так, як невіддільні свобода і моральний закон". Він зауважував, що дер­жавність є вищою формою суспільного життя і що держава є га­рантом громадянської свободи. Однак найрельєфніше його вчен­ня про свободу вималювалось у порівнянні ним понять "свободи" і "рівності". Чичерін стверджував, що свобода - це шлях до нерів­ності. Рівність може існувати лише як формальний початок. Рів­ність прав (формальна) не може замінити рівністю стану (ма­теріального). Він вважав основною і фатальною помилкою заперечення формальної рівності прибічниками соціалістичних ідей. Чичерін різко критикував Гракха Бабефа і його проект "сус­пільства рівних". "Послідовнішого здійснення зачатків рівності, - наголошував він, - неможливо уявити. Проте в результаті вияв­ляється, що для цього потребується повне придушення свободи. Суперечливість цих двох зачатків виявляється у повному обсязі. А саме якщо рівність формальна або рівність прав є логічним на­слідком однакової для всіх свободи, то рівність матеріальна стано­вить пряме заперечення свободи... Свобода полягає в тому, що ко­жен діє на власний розсуд, а не за чужою вказівкою. А це означає, що результат у кожного буде свій і ніякого порівняння одного з другим бути не може.., матеріальна рівність рівнозначна рабству; вона можлива тільки при повному придушенні людської свободи і всіх особистих якостей". На думку Чичеріна, тверезий погляд на природу суспільних відносин переконує, що природна нерівність людей (нерівність здібностей) невиправна в соціальному плані й не повинна виправлятись. Тому у праці "Власність і держава" Чи­черін надає підсумкову оцінку соціалізму - це "найбільше зло нашого часу".

Чичерін відхиляє не тільки основну в його трактуванні ідею со­ціалізму - вимогу матеріальної рівності, яка призводить до при­душення політичної і будь-якої іншої свободи. Він детально аналі­зував ті наслідки, які логічно випливають із вимог соціалізації народного господарства, а саме звернув увагу вже не стільки на політичні, скільки на соціально-економічні проблеми соціалізму. Система приватного підприємництва і створювані нею відносини, стверджував Чичерін, "вимагаються природою". "Навпаки, будь-яка штучна організація, що намагається встановити між виробни­чими силами інші відносини, ніж ті, які виникли з їхньої вільної діяльності, неминуче призводить до придушення свободи, а також до порушення економічних законів і зменшення виробництва, яке уражується в самому корінні".

У цьому зв'язку Чичерін висуває проти соціалізму низку ціка­вих аргументів.

1.                  Соціалізм з логічною неминучістю призводить до знищення вільної праці, оскільки він проти індивідуального підходу в економічній життєдіяльності.

2.                  Соціалізм зумовлює зниження виробництва з причин не­продуктивності примусової праці.

3.                  Держава при соціалізмі є промисловим монополістом, що нав'язує населенню свавільні стандарти споживання; "вона не має потреби враховувати вимоги споживачів, оскільки вони не мають вибору".

4.                  При соціалізмі неминуче знизиться життєвий рівень як че­рез зниження виробничої праці, так і тому, що важелі роз­поділу тримає держава.

5.                  Різко знижуються винахідництво та ініціативи в госпо­дарсько-економічній діяльності, тому що в цьому ніхто не буде зацікавлений.

6.                  Соціалізм призведе до небаченого в історії панування бю­рократії, коли Державному правлінню віддаються навіть традиційні сфери приватної діяльності - промисловість і торгівля. "Навряд чи можна уявити собі, - зауважував Чи­черін, - що-небудь жахливіше, ніж експлуатація всього ма­теріального багатства країни і всього надбання приватних осіб на користь владноможної партії. А саме це спричинює соціалізм".

7.                  Збільшення чисельності і значення бюрократії призведе до перекачування здорових і енергійних суспільних сил до сфе­ри, тому що іншої сфери ініціативної діяльності при со­ціалізмі не залишиться; таким чином, зростання паразитич­них. утворень на тілі суспільства зумовлене власне ідеєю соціалізму. "Єдиний вихід для робітника, єдина для нього можливість вийти зі стану покори - вступити до чиновни­ків", тому що "незадоволеному закрита будь-яка можливість протесту".

8.                  У цьому зв'язку зростає моральний розпад суспільства, люди недоброзичливі вивищуються, гірші панують над кра­щими; "оскільки неможливо знищити природу, то насиль­но придушена особа неминуче виявляється іншим шляхом: вона виявиться у намаганні кожного користуватись якомога більшою кількістю суспільних здобутків, вносячи в них яко­мога менше".

9.                  Окремий наслідок - підривання і розпад сім'ї, яка позбав­лена значення господарсько-економічного зародку суспіль­ства, зокрема, через неможливість накопичувати, заповідати й успадковувати майно.

Далі Чичерін доходить висновку: "Зрозуміло, яка нестерпна тиранія повинна настати при такому суспільному устрої. Очевид­но, мета соціалізму полягає в тому, щоб підняти гідність людини: будь-яка приватна залежність припиняється і залишається одне служіння суспільству. Проте насправді ця зміна полягає лише в замші вільних приватних відносин підпорядкуванням урядовій регламентації і свавіллю бюрократії".

І остаточний висновок Чичеріна: "Комунізм ставить за мету возвеличення людини, і обертає її на раба..."

Б. Чичерін висвітлював соціалізм не лише як нездійсненну со­ціально-економічну систему, а й завбачав його загибель у політич­ному плані. "Соціалізм, - пише він у книзі "Власність і держа­ва", - найнебезпечніший ворог політичної свободи"; "поява на сцені соціалізму є знаком падіння демократії". "Для будь-кого, хто здатний ясно мислити, комунізм уявляється теоретично безглуз­дям, а практично неможливістю. Він належить до чистих утопій". Зло соціалізму Чичерін вбачав у тотальному придушенні "грома­дянського суспільства", гіпертрофії держави. І в сучасних умовах чичерінську критику соціалізму можна кваліфікувати як критику тоталітарного суспільства, що актуальне й нині. Антисоціалістичні положення Чичеріна здатні більше подіяти на сучасників і свід­ків соціалізму, ніж вони діяли на сучасників Чичеріна, позаяк усе, що він проголошував про соціалізм, сприймається як передбачен­ня, що здійснилось.

Слід віддати належне Чичеріну за те, що ще до першої російсь­кої революції він глибоко усвідомив сутність соціалістичних ідей і більшості з них дав власні справедливі оцінки. Можна тільки ди­вуватись, чому таке точне бачення майбутнього не відвернуло це майбутнє, чому чичерінський здоровий глузд нікого не привабив і залишився непомічений.

Критикуючи соціалізм, Чичерін не міг не заторкнути питань демократії. Демократія в його розумінні - це дорога до соціаліз­му. Чичерін вважав закономірним переростання політичної де­мократії в "соціал-демократію", позаяк політичною владою, на його думку, володіє "бідна і неосвічена більшість", яка надихаєть­ся ідеалами матеріальної рівності. Він виходив з того, що більшість у будь-якому суспільстві в будь-яку епоху неминуче залишається "бідною і неосвіченою". Неодноразово він наголошував на "по­кликанні" більшості населення до фізичної праці. В цьому він був не новатор. Ще починаючи з древності, захисники панівного класу висували цей аргумент. Проте фактично Чичерін мав рацію, стверджуючи, що темна маса легко стає об'єктом демагогії і відда­на на її волю демократія може переродитись у деспотію. Про це свідчать історичні факти, починаючи з давньогрецьких "тиранів", які спочатку були вождями народу, гак званими демагогами, до сучасних диктатур. Чичерін наголошував, що відомі йому демок­ратії зникали, не витримуючи тягар народної влади. "В основу будь-якої демократії покладено бажання бідних владарювати над багатими".

Б. Чичерін помилявся, тому що подібну тенденцію демократії виставляв як її закон. Крім того, він не враховував, що демократич­не суспільство може змінювати базу своєї будови.

Наприклад, сучасні розвинені демократії створили суспільство "середніх класів". Більшість їх населення - це не темна маса, що зайнята некваліфікованою працею і не цінить благ свободи. ї зреш­тою, Чичерін не вважав, що може настати час, коли бідних взагалі може не бути.

У тритомній праці "Курс державної науки" Чичерін знову по­вернувся до питання про демократію і спробував порівняти її не­гативні і позитивні сторони.

Недоліки демократії:

• змішування зачатків громадянського і політичного порядку (відоме тяжіння політичної свободи до встановлення ма­теріальної рівності);

• зниження питомої ваги культури у політичній життєдіяль­ності;

• безмежне володарювання партійності;

• усунення освіченої частини суспільства від участі в політич­ному житті;

• перевалювання державного тягаря на виші класи;

• процвітаючий у демократіях "деспотизм маси";

• хиткість усіх суспільних відносин, відсутність стійкості полі­тики;

• слабкість урядової влади, яка становить "гру партій".

Переваги демократії:

• створює вищу ''охорону прав і інтересів кожного";

• надає цілковитий простір енергії і здібностям людей;

• підносить особисту гідність людини;

• забезпечує всезагальну політичну освіту;

• обстоює загальні, а не корпоративні інтереси;

• усуває розрив між урядом і суспільством;

• становить вінець громадянського розвитку людства; свобода і рівність у громадянських відносинах переносяться також у політичну сферу.

Назвавши такі істотні ознаки демократії, Чичерін не надає ува­ги ні її недолікам, ні перевагам. А річ, мабуть, у тому, що він не ві­рив у здійснення ідеалів демократії і аналізував тільки відомі йому теоретичні розробки, не маючи свого часу прикладів, втілених у життя. Не заперечуючи демократію загалом, він надавав велике значення вихованню громадянського суспільства і вважав, що де­мократію можна и потрібно виховувати.

Особистим ідеалом Чичеріна була конституційна монархія. Ідеалізуючи її, він зауважував: "Усі істотні елементи держави - монархія, аристократія і демократія - поєднуються в загальному устрої для поєднаної діяльності в ім'я загальної мети. Кожний на­дає свою частку сил і охороняє властивіші йому зачатки. Держав­на влада, єдина і верховна, втілюється в монархові, який перебуває на вершині споруди; свобода знаходить гарантію в народному представництві; вища політична здатність отримує самостійну вагу в окремих аристократичних зборах, і над усім царює закон, визначаючи взаємини властей".

Як бачимо, це також ілюзія, як і та, про яку Чичерін зауважу­вав як про нездійсненну утопію, маючи на увазі комуністичні ідеї. Одним з основних аргументів на користь конституційної монархії він вважав її поширеність у сучасному йому світі й випробуваність історією.

Б. Чичерін був аристократом за проходженням і для нього більший інтерес становила доля російського дворянства, ніж се­лян і взагалі простого люду. Однак, віддаючи данину умовам і часу, в яких він жив, моцінюючи його творчу спадщину, слід за­значити його велич як вченого, а також цінність його думок для сучасників.