11.6. С. Ю. Десницький

Найвизначнішим і всебічно розвиненим політичним мислите­лем з-поміж ідеологів буржуазії, що народжувалась, був Семен Юхимович Десницький (близько 1740-1789 pp.). Біографічні дані про нього маловідомі через загибель архіву Московського уні­верситету в 1812 р.

Народився в українському місті Ніжині (Чернігівської області). Після закінчення семінарії при Троїцько-Сергієвській лаврі (під Москвою), а також гімназії при Московському університеті Дес­ницький був зарахований до університету ("казеннокоштним"). Закінчивши курс річної підготовки в Петербурзькому універси­теті, був відряджений v 1761 р. Академією наук до Англії в універ­ситет міста Глазго. Упродовж шести років навчання в Англії мав нагоду слухати лекції Адама Сміта, Давида Юма. Був особисто знайомий із Джеймсом Уаттом, за словами Десницького, "лю­диною неперевершеною в механіці, математиці та натурфіло­софії".

Після захисту дисертації з римського права Десницький отри­мав вчений ступінь доктора права і в 1767-1787 pp. викладав на юридичному факультеті Московського університету'. Спочатку він читав курс "римського права стосовно до права російського", а з 1773 р. очолив кафедру російського законознавства і почав читати курс вітчизняного права. Це був перший професор, який після не­одноразових звертань до Катерини II і з її дозволу почав читати російське право російською мовою. Десницький був обраний чле­ном Російської академії наук і членом Вільного Російського зібран­ня - вченої спілки при Московському університеті, у межах якої вів велику просвітницьку роботу, виступаючи з публічними лек­ціями.

Одразу після повернення до Росії Десницький виступив з про­ектом реформ політичних і правових установ, де виявив себе як визначний прогресивний мислитель і знавець юриспруденції.

Із численних праць Десницького найбільший інтерес становить написана і надіслана Катерині II у 1768 р. "Представление о учреждении законодатедьной, судительной и наказательной власти в Российской империи" (опублікована 1905 p.). Ця праця супро­воджувалась чотирма додатками: "О нижнем роде", "О правле­ний духовном", "О казаках и войсковом роде государственньїх жителей" і "О узаконений финансовом", У цьому творі Десниць­кий виклав власні ідеї суспільних перетворень. Великий інтерес становить його праця "Слово о прямом и ближайшем способе к научению юриспруденції".

Походження сім'ї, держави і права Десницький виводить із розвитку суспільної життєдіяльності, не вдаючись до релігійного обґрунтування цих інститутів. Він критично ставився до панівної у країнах Західної Європи теорії природного права. У цьому поля­гає оригінальність його підходу. Він критикував теорію природно­го права за антинаукове спрямування в питанні походження дер­жави і права. Схожість законів в окремих державах зумовлюється, на його думку, не запозиченням законодавства і його загальної природи, а однаковими (схожими) умовами економічного розвит­ку тієї чи іншої держави.

Десницький зробив спробу встановити закономірності еконо­мічного розвитку суспільства. Він виокремлює чотири етапи роз­витку людської історії:

• скотарство;

• період полювання і збирання готових плодів;

• землеробство (осілість) - феодальний період;

• "комерційний" стан - те, що сучасною мовою означає капі­талістичні відносини.

Два перших етапи - епоха дикунства і варварства. Кожний на­ступний період знаменує розвиненіші суспільні відносини, ніж попередній. Приватна власність, на думку Десницького, виникає лише на третій стадії, з появою землеробства, а вищої форми роз­витку досягає па четвертій стадії.

Тільки наявність приватної власності, наголошує Десницький, забезпечує енергію та ініціативу в підприємницькій діяльності, вона ж є й умовою зростання якості виробничої праці. Тому він виступав за те, щоб і кріпосним селянам надавалася можливість мати майно на правах приватної власності.

Антифеодальна спрямованість поглядів Десницького і буржу­азна сутність його ідеалів й визначили характер його поглядів на державу і право.

Десницький відійшов від договірної теорії походження держа­ви та права і пов'язував їх виникнення з розвитком економіки, ви­никненням і розвитком приватної власності. "Початок походжен­ня власності, - зауважував він, - у возвеличеному стані народів поєднаний з безпосереднім походженням і самих правлінь дер­жавних..." Так, феодальна держава, на його думку, виникла "від введення власності на землю".

У додержавному суспільстві, вказував Десницький, влада ґрунтувалася на фізичних і розумових перевагах виборних вождів. З виникненням приватної власності влада в суспільстві почала на­лежати багатим власникам. Багатство, на його думку, відкриває шлях до набуття "достоїнств і переваг". Носіями "переважаючого багатства" і влади в "комерційному" стані, зауважував Десницький, є нові прошарки суспільства - купці й промисловці. Десни­цький, звичайно, був далекий від того, щоб вбачати в державі про­дукт непримиренності класових суперечностей. Він розглядав не клас, що набуває політичне панування в результаті захоплення ос­новних засобів виробництва, а владу окремих багатих індивідів. На його думку, "неосвічені народи легко піддаються владі багатих, не тільки від засліпленого свого здивування.., а й також і з на­міром, щоб у такому своєму підданстві знайти собі вигоду і захист у житті".

Десницький засуджував і феодально-аристократичне правлін­ня, і абсолютну монархію. Він був прибічником буржуазної держави, де не повинно бути непомірної майнової відмінності і панування "небагатьох багатих". Його лякали також активність "неосвічених" народних мас. Він бажав полегшити тяжку долю народу згори, без звільнення його шляхом революції. Десницький проти демократичної революції, тому що за його словами, демок­ратичне, всенародне правління "більш піддається бунтам і незго­дам".

Якою б не була форма держави, вона має забезпечувати при­родні, невіддільні права людини "вільно користуватися власним життям, здоров'ям, честю і власністю маєтку", а саме: "правами політичної і громадянської вольності".

Ідеал Десницького - конституційна монархія, де поряд з мо­нархом існує впливовий законодавчий орган з виборних представ­ників власників. У монархії, на думку Десницького, якнайкраще може бути забезпечений спокій власників від можливих револю­ційних виступів народних мас. Однак, зауважує він, конституцій­на монархія має слугувати інтересам не лише дворянства, а й усіх власників.

Появу права Десницький пов'язував також з появою приватної власності. Вона "породила чвари, суперечки, вбивства, для відвер­нення яких знайдено закони, які показують, у чому полягає святість права і в чому належна всякому власність і спадщина зна­ходяться".

Десницький вважав за нормальне, що закони слугують власни­кам і захищають їхні інтереси. Він був тільки проти того, щоб у державі владу захоплювали певні особи, які використовуватимуть закони як інструмент для досягнення якихось приватних інтересів. Тому право - це один із чинників вияву певної політики.

У "комерційному" стані, де до управління державою будуть покликані купці й промисловці (художні люди), панівним прин­ципом буде "вольність і власність". Іншими словами, буде забез­печена свобода конкуренції.

Як зауважувалось, перехід від однієї стадії розвитку суспільства і держави до іншої Десницький справедливо вбачав у змінах форм господарського буття і форм власності.

Його погляди на походження держави та права - певний крок вперед порівняно з антиісторичними і богословськими вченнями, але їх обмеженість полягає в тому, що Десницький як буржуаз­ний ідеолог не викривав їх класової сутності.

Десницький негативно ставився до кріпосного права і пропо­нував програму його поступової ліквідації згори. Він пропонував заборонити продавати селян без землі, заборонити поміщикам відривати селян від землі й переводити v дворових слуг.

Державні перебудови мислитель обґрунтовував на теорії поді­лу влади. Проте без рівноваги влад, як передбачав Монтеск'є. Він рекомендував надати політичну владу дворянам, купцям, пред­ставникам від духовенства та навчальних закладів, людям вільної праці (представникам промисловості), з яких від кожної губернії і провінції повинні були обиратися представники до Урядового Се­нату (правлячого) - 600-800 осіб.

Законодавча влада - це взаємозалежність монарха з Урядовим Сенатом. До Сенату могли бути обрані тільки багаті, так як вони повинні були робити особисті витрати під час діяльності в Сенаті, а держава сенаторам нічого не надавала. Десницький, таким чи­ном, був прибічником високого майнового цензу.

Сенат мав здійснювати контроль за найзначнішими актами, які видавав монарх як голова виконавчої влади (введення податків, військового стану та ін.). Остерігаючись, щоб його не звинуватили в підриві принципу самодержавства, Десницький наголошував: "Самодержець і є один всього правлячого Сенату наглядач і суддя, від наказів якого Сенат залежить і в його єдиному повелінні буде завжди". А далі з метою зміцнення незалежності Сенату від влади монарха Десницький запропонував "створити Сенат із шести-восьми сот персон,... а на такий численний виразник громадської думки доведеться зважати й монарху."

Функції центральної виконавчої влади, за Десницьким, мали виконувати частково монарх, а частково - колегії, яким доруча­лись різні галузі державного управління і які були підзвітні сена­ту. Місцеве управління він вважав за потрібне зробити підконт­рольним суду.

Сенатори повинні обиратись на 5 років і становити одну пала­ту. Рішення повинні прийматися простою більшістю голосів.

Сенат - це також вища судова інстанція. Він має розглядати всі апеляції на судові рішення.

Десницький проголошував принцип незалежності та незмін­ності суддів. Судове слідство мало здійснюватися з участю при­сяжних засідателів (15 осіб від усіх станів). Суд, заявляв Десниць­кий, повинен бути "публічний" і "відкритий" (гласний) з участю захисту.

Судова влада, на думку Десницького, має бути майже незалеж­на від волі монарха. Щоправда, суддів призначає монарх. Намага­ючись певною мірою обмежити право

монарха призначати суд­дів, Десницький додавав, що кандидати в судді повинні спочатку скласти іспит перед професорами юридичного факультету, потім перед факультетом адвокатів і не менш як п'ять років практикува­ти як адвокат. Водночас Десницький вимагає, "чтобы судья, однажды сделан, по самую смерть судьею и при своей должности пребывая завсегда и чтобы при том ему полная власть дана была судить всякого без изъятия так, что и апелляции на нею делать никому б не дозволялось, разве в случае, когда он явно против закона кого осудит". Проте і в цьому разі монарх не вирішує долю судді - порушника: справа розглядається Сенатом, а монарху на­дається лише право, якщо буде встановлений факт вини, піддати суддю "штрафові або покаранню". Це було перше в російській політичній і правовій літературі формулювання принципу неза­лежності та незмінності суддів.

Десницький створив також проект міського самоуправління. У столицях - Москві та Петербурзі - міська влада мала склада­тися із 73 осіб, серед яких 18 дворян і 55 купців. У губернських міс­тах 7 купців і 5 дворян повинні обиратись на два роки.

Десницькии був суворим поборником законності, засуджував національне пригнічення і пропагував віротерпимість, заперечу­вав втручання церкви у політичні справи суспільства і держави. Це й дає підстави вважати його прогресивним діячем свого часу.