2. Стародавній Єгипет

Стародавня рабовласницька держава у Єгипті виникла в IV- III тис. до н. е. За формою це була централізована монархія на чолі з наділеним необмеженою владою фараоном.

У політичній ідеології рабовласників панували погляди про не­обхідність суспільно-політичної нерівності, перевагу "вищих" над "нижчими", про "підлість" іноземців, які були головними поста­чальниками рабів. Будь-які вияви класового протесту вважалися неприпустимими і подавались як зазіхання на одвічні закони сві­тобудови. Панувало уявлення про фараона як земного бога (на­щадка небесних богів). Цар не вмирає, а "заходить за вічний гори­зонт", він "живе вічно" і тому всі політичні події зображались як вияв волі богів, земних і небесних.

Така рабовласницька ідеологія відобразилася в різних джере­лах, у тому числі в літературно-політичних трактатах (повчаннях). Так, відоме "Повчання Птахотепа" (III тис. до н. е.) відображає політичну ідеологію верхівки єгипетського рабовласницького класу.

Птахотеп - один із визначних сановників, який обіймав високі посади в єгипетській державі, - на схилі віку підбиває підсумки у своєму "Повчанні" нагромадженої за довгі роки життєвої муд­рості. Суспільну нерівність він вважає закономірним явищем. Тому закликає "нижчих" (поганих) покірно (шанобливо) ставити­ся до "вищих" (благородних). "Перед вищими треба опустити руки і зігнути спину". Переконуючи "нижчих", що їх добробут за­лежить від доброї волі знатних і можновладців, Птахотеп закли­кає також "вищих" не ставитися зверхньо до підданих, не шкоди­ти їм, тому що міцність покори завжди могутніша від сили. Ніхто не може нав'язувати страх, крім царя і бога.

Обстоюючи інтереси багатих (маєтних), Птахотеп засуджує ко­ристолюбство і скнарість (смертельна хвороба, що руйнує сім'ю і добрі стосунки між рідними). Це своєрідна спроба приспати не­вдоволення бідних (незаможних).

Птахотеп виступав проти будь-яких змін. Досягши похилого віку, людина, на його думку, повинна не переінакшувати "наста­нови батька свого", а передавати їх дітям своїм.

Стосовно держави, то "бога" Птахотеп ототожнює зі словом "фараон". Вище благо - доброчинність - це беззастережна по­кора начальнику.

Цікавою літературною нам яткою, де відображено зростання внутрішніх суперечностей (жорстоку боротьбу класів і окремих груп панівного класу), є "Повчання гераклеопольського царя Ахтоя своєму синові царю Мерікара" (2100 р. до н. е.). Копія цього твору зберігається в Ермітажі (вірогідно не встановлено їм я царя Ахтоя.

Назване "Повчання" - це політичний трактат, в якому яскраво виражені інтереси панівного класу. Воно свідчить про доволі заго­стрені суперечності між багатими і бідними у державі Стародав­нього Єгипту кінця Ш тис. до н. е.

Автор "Повчання" застерігає свого сина, молодого спадкоємця, бути пильним щодо ворогів царської влади.

Найнебезпечнішим ворогом, на його думку, є біднота. Той, у кого немає майна, - бунтівник. Цар повинен суворо ставитися до них. Батько радить синові спиратись на багатих. "Возвеличуй твоїх вельмож і вони виконають твої настанови. Той, хто забезпе­чений у своєму домі, безпристрасний, ТОМУ що він ні в чому не має потреби. Бідний же не говорить відповідно до істини. Не­справедливий той, хто каже "Я хочу!" Незаможний жадібний до того, що належить іншому (Поучение гераклеопольского царя своєму сыну).

Серед знаті, на яку спирався гераклеопольський цар, важливе місце посідали й ті, хто висунувся з лав вільних і розбагатілих лю­дей. Тому в "Повчанні" зустрічається порада не возвеличувати лю­дину за її походження, а лише за заслуги, "за її діями": "Не роби різниці між сином вельможного і простолюдином, заохочуй лю­дину за її діями, і творитимуться всі ремесла..."

У "Повчанні" наводиться нове тлумачення царської влади: "Цар не тільки "великий бог", а й добрий пастор "стада божого", мудрець, який невтомно турбується про свій народ".

"Заспокой того, хто плаче, не пригнічуй вдову..." У "Повчанні" зазначаються також функції стародавнього єгипетського держав­ного апарату - тримати в покорі пригнічену частину населення за допомогою професійного війська, створеного з молоді, та в'язниць ("вбивай бунтівника, інших карай ударами і позбавлен­ням волі").

"Повчання" закликає зміцнювати та охороняти кордони дер­жави і фактично сіє зневагу і ненависть до інших народів.

Автор радить спадкоємцеві зводити храми - "пам'ятники для бога, оскільки в храмах жерці проповідують божественне поход­ження царя і царської влади від бога".

Однак уже тоді раби і бідні вільні дедалі більшою мірою усві­домлювали соціально-політичну нерівність. Вони руйнували царські палаци, повставали проти ненависного політичного ре­жиму.

Наприкінці XVIII ст. до н. е. в Єгипті відбулося повстання віль­ної бідноти і рабів, під час якого було розгромлено державні уста­нови і здійснено масовий переділ майна знаті й багатіїв. Повстан­ня було стихійним і зазнало поразки. Після цього відбувся напад з Азії кочових племен - гиксосів, які панували потім у Єгипті по­над 100 років. Усі ці події дістали відображення в так званому "Лейденському папірусі", або "Реченії Іпусера" - літературному творі, написаному віршованим розміром.

Автор "Реченія", мабуть, був представником панівного класу, що постраждав під час повстання. Його твір пронизаний ненавис­тю до повсталих. Зарубіжні єгиптологи вважають цей твір суто лі­тературним, що не відображає історичної реальності. Проте свого часу радянський вчений В. Струве довів, що в "Папірусі" відобра­жено соціальний переворот кінця Середнього царства (1750 р. до н. є.), тому що його автор описує повстання бідняків і рабів, за­хоплення повсталими майна багатих, адміністративної і судової влади, повалення царської влади тощо.

Автор "Реченія" з глибоким смутком констатує події "Благо­родні в горі, простолюдини - в радості", "...Земля перевернулась подібно гончарному кругу. Розбійник став володарем багатства, багатий перетворився на грабіжника", "...Азіати всі стали подібні до єгиптян, а єгиптяни як чужоземці викинуті на дорогу".

Власне факт повстання засвідчує подолання у процесі класової боротьби уявлення про походження влади фараона від бога. Іпусер з жахом констатує, що люди втрачають віру в богів. "... Цар за­хоплений бідними людьми,... похований соколом, він лежить на (простих) ношах..., було розпочато позбавлення країни царської влади небагатими людьми, які не знають закону".

Таким чином, очевидно, що повстання, порушивши старий ус­трій життя, завдало удару по уявленню людей про те, що влада фараона походить від бога (має божественний характер), посіяло сумнів щодо правдивості встановлених традицій і догматів.

У заключній частині "Реченій" Іпусер висловлює побажання, щоб усе було відновлено, повернулися старі порядки, було понов­лено на посадах багатих і власність їх була у безпеці, і тоді "знать буде стояти і спостерігати за радістю у своїх оселях".