10.2. Олександр Гамільтон

Олександр Гамільтон (1757-1804 pp.) - видатний політичний діяч періоду утворення США. Його теоретичні погляди і практич­на діяльність мали великий вплив на зміст Конституції США. На­родився Гамільтон на острові Невіс (нині Віргінські острови). Бать­ки не змогли дати йому освіту і забезпечити матеріально. З одинадцяти років Гамільтон змушений був заробляти на життя, працюючи прикажчиком. Рано виявив видатні здібності та ясний розум, і на гроші свого роботодавця закінчив Королівський ко­ледж (нині Колумбійський університет). Активний учасник війни за незалежність, він здолав шлях віл артилериста до ад'ютанта Дж. Вашингтона і незабаром увійшов у коло видатних політиків країни. Член Конституційного конвенту, згодом секретар казна­чейства (міністр фінансів) у першому кабінеті Вашингтона, Гаміль­тон у 1804 р. загинув на дуелі, залишивши багатодітну сім'ю без засобів для проживання.

Гамільтон не писав великих за обсягом політичних праць. Влас­ні погляди він викладав у численних статтях, опублікованих у га­зеті "Федераліст", а також у промовах на засіданнях Конвенту в 1787 p., який мав розробити і прийняти федеральну Конституцію. Гамільтон виступав за створення у США конституційної монархії на зразок англійської. Він захоплювався "британською формою правління як кращою, що витворив коли-небудь світ". На його думку, Америка неминуче має стати монархією "за деякий час, коли республіканська форма правління виявиться непридатною". Однак логіка визвольної боротьби привела до республіки і Гаміль­тон припускає можливість створення у CШA республіки лише за умови, що очолюватиме виконавчу владу президент, обраний по-життєво і наділений надзвичайно широкими повноваженнями Він зауважував, що "політичні діячі та державні мужі, відомі здо­ровим глуздом і справедливістю своїх поглядів, обстоюють одноосібність у виконавчій владі та багатоосібність у законодавчій. Як вони вірно стверджують, енергійність є найнеобхіднішим атрибу­том виконавчої влади при тому, що сама ця влада повинна зосе­реджуватись в одних руках".

Намагаючись на власний лад модернізувати принцип поділу влади Монтеск'є, Гамільтон стверджував, що всі різновиди влади і правління винайдені людьми, тому мають певні переваги та не­доліки. Оскільки егоїзм людей незнищенний, а їх потрібно при­мушувати співробітничати в ім'я загального блага, то у сфері вла­ди необхідно встановити систему стримувань і противаг. Для цього потрібно конституційно закріпити неминучий, природний і невідворотний факт майнової нерівності людей у суспільстві. По­вертаючись до стародавньої рабовласницької епохи, Гамільтон поділяв сучасне йому суспільство на людей "вищих" (багатих) і "нижчих" (бідних). У його уяві народ - це "величезний звір", і будь-яке суспільство поділяється на меншість і більшість. Уся пов­нота влади, на його думку, має бути надана особливій меншості. "Тільки незмінний орган меншості може присікти настирливість демократії".

Конституційним втіленням влади багатих, за твердженням Гамільтона, мав стати сенат (верхня палата конгресу). Сенатори оби­раються виборцями пожиттєво "на термін достойної поведінки". "Тільки пожиттєво обраний орган може протистояти безрозсуд­ності демократії". Демократичною противагою сенату мала бути асамблея - нижня палата Конгресу, що мала б обиратися на три роки прямими виборами всім білим чоловічим населенням краї­ни.

Забувши про систему стримувань і противаг, Гамільтон наділяв виконавчу владу в особі президента виключно широкими повно­важеннями в найважливіших питаннях державної життєдіяль­ності. Правитель, за його проектом, має обиратися пожиттєво шляхом триступеневих виборів. Він мав контролювати законодав­чу владу, призначати міністрів, не підзвітних парламентові, бути верховним головнокомандувачем, отримувати величезну плату, щоб мати королівський спосіб життя. Однак правитель не вважав­ся монархом, оскільки його влада не була спадковою і щодо нього міг бути застосований імпічмент.

За схемою Гамільтона, демократично обрана асамблея (нижня палата) забезпечувала державі переваги демократії, довіру наро­ду, Сенат - державну мудрість аристократії, а монарх - рі­шучість і виконання.

Істотним внеском у науку про державність, згідно з Гамільтоном, визнають його обґрунтування необхідності судового консти­туційного контролю, що передбачає таке: Конституція втілює волю народу і відповідно є вищим законом, у силу цього, всі зако­ни, що їй суперечать, - недійсні. Міру відповідності мають визна­чати суди, "яким належить специфічне право інтерпретації за­конів". При цьому Верховний суд (орган, що призначається) не може стати над Конгресом (органом, що обирається), оскільки "влада народу вища від повноважень обох цих органів. Так що, коли воля законодавчої влади, яка виявляється в її актах, супере­чить волі народу, що відображена в Конституції, судді повинні ке­руватись останньою".

Гамільтону належить також ідея розширеного тлумачення кон­ституції, що додає додаткові повноваження - лише тільки б у конституції не було прямої заборони.

Гамільтон стверджував, що для забезпечення стабільної свобо­ди в державі не менше уваги, ніж охороні прав суспільства, має приділятися наданню державі належного рівня влади для твердо­го здійснення законів. "Так як надлишок влади призводить до деспотизму, її нестача призводить до анархії... Справжня свобода ховається не в деспотичному ладі або крайнощах демократії, а в помірному правлінні". І зрештою, сумна, але відверта істина за висловом Гамільтона: "...без джерел надходжень держава не може мати ніякої влади, вона належить тому, хто тримає гаманець".