9.4. Фрідріх Гегель

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831 pp.) - народився у Штутгарті в сім'ї чиновника. Здобув домашню освіту, потім за­кінчив гімназію. З 18 років вчився в Тюбінгенському теологічному інституті (5 років). Вивчав філософію і богослов'я. В інституті він подружився з Шеллінгом, представником класичного німецького ідеалізму.

У 1793-1800 pp. Гегель працював домашнім вчителем, а згодом приват-доцентом і екстраординарним професором в ієнському університеті.

Був редактором газети, директором гімназії в Нюрнберзі (8 років), а з 1818 р. очолював кафедру в Берлінському універси­теті.

Основні твори Гегеля: "Феноменологія духу" (1807 p.), "Наука логіки" (1812-1816 pp.), "Енциклопедія філософських наук" (1817 р.) і основна робота з питань держави і права "Філософія права" (1821 p.). Гегель жив пізніше від Канта. У цей час історичні умови в Німеччині дещо змінилися. Капіталістичні виробничі відносини розвивалися інтенсивніше. З багаточисленних дрібних держав вона почала об'єднуватись у більші (було вже близько 30 держав). Залишки феодальних відносин у Німеччині було лікві­довано лише революцією 1848 p., а допоки основним питанням у суспільстві залишилась боротьба з феодальними порядками.

На формування світогляду Гегеля вплинули не тільки німецькі філософи - Кант, Фіхте, Шеллінг, Шіллер, Гете, а й французькі - Вольтер, Монтеск'є, Руссо та ін. У студентському альбомі Гегеля є такі заклики: "Хай живе свобода!", "Хай здравствує Жан-Жак!". Ві­таючи революційні події у Франції, Гегель записує: "...Це запорука того, що зникне ореол над головами земних гнобителів і богів" і далі про революцію: "...це був величавий схід сонця. Усі мислячі істоти радісно вітали настання нової епохи".

Однак з часом, коли Гегеля почали вважати офіційним держав­ним філософом, його погляди значно змінились. Вважають, що Гегелева філософія стала вінцем усієї ідеалістичної філософії Ні­меччини.

Філософію Гегеля прийнято поділяти на його прогресивну час­тину - діалектику (вчення про розвиток) і реакційну - систему. Відповідно до системи Гегеля основою світу є якесь мисляче ро­зумне начало - абсолютна ідея. Згідно з розвитком цієї абсолют­ної ідеї розвивається й увесь світ. Абсолютна ідея у розвитку перед­бачає кілька ступенів.

Перший - це існування абсолютної ідеї в загальних зачатках логіки - у вигляді понять, чистої логічної думки. Саме тут Гегель і розробив діалектичний метод, розглядаючи поняття свободи, не­обхідності, кількості, якості, можливості в їх логічній послідов­ності.

Другий - це перетворення абсолютної ідеї на природу, а саме її матеріальне втілення.

Третій - це дух, розвиток абсолютної ідеї через людське мис­лення. На цьому ступені виявляється індивідуальна людська свідо­мість і мисляча людина, суспільна свідомість і всі суспільні інсти­тути, держава, право, суспільство, мораль.

Кожний із названих ступенів, у свою чергу, поділяється на три. Гегель виокремлює у філософії духу три частини: науку про суб'єктивний, об'єктивний і абсолютний дух. Суб'єктивний дух виявляється в розвитку індивідуальної свідомості; об'єктивний - у праві, моралі й моральності; абсолютний, що становить тотож­ність (єдність) суб'єктивного і об'єктивного духу, - у мистецтві, релігії і філософії.

Право і державу Гегель відносить до ступеня об'єктивного духу. Держава, право і всі інші суспільні установи та інститути, на його думку, - вияви так званого об'єктивного духу, а саме суспільної свідомості. Проте не будь-якої суспільної свідомості і навіть не ре­ально існуючої, а ідеальної, закладеної в абсолютній ідеї.

Мислячий розум справді критерій, мірило істини, але людина може й помилятись. Тому Гегель наголошував, що істинно розум­не слід шукати не в головах окремих людей, як це робила шкода природного права, а в абсолютній ідеї, світовому розумі. Але сві­товий розум уже завершив розвиток і втілився в дійсність. Звідси Гегель висуває цікаву тезу: "Що розумне - те дійсне і що дійсне - те розумне". Теза, яку можна тлумачити і як консервативну, і як прогресивну, і навіть революційну (як це вважав В. Бєлінський). Проте це були б тлумачення, протилежні позиції автора, який за­являв конкретніше: "Розумна точка зору - це примирення з дійс­ністю".

Згідно з Гегелем право - це наявне буття свободної волі. Сенс цього визначення полягає в тому, що свобода волі - це усвідом­лена необхідність. Це положення було запозичено пізніше марк­систською теорією. Ф. Енгельс зазначав, що це було правильне ро­зуміння співвідношення свободи й необхідності.

Проте за теорією марксизму необхідність - це незалежний від людської свідомості розвиток світу, а за Гегелем необхідність - це розвиток абсолютної ідеї. Те, у що вона втілилась, і є необхідністю. Так, необхідністю розвитку абсолютної ідеї в суспільстві є, згідно з теорією Гегеля, прусські суспільні й політичні порядки. Це - ві­нець, далі якого суспільство не може рухатись. У прусських поряд­ках, стверджував Гегель, втілилася справжня свобода тому, що прусський народ - це народ історичний, а всі інші народи не мо­жуть претендувати на таку високу місію.

Таким чином, уся теорія Гегеля спрямовувалась на зміцнення існуючих у Пруссії порядків. "Якщо людина підпорядковується правопорядку, - зауважував Гегель, - то вона вільна, якщо вона творить свавілля, вона не може бути вільна".

Усі суспільні відносини Гегель розглядав як правові (мораль, етику), а всі суспільні інститути - як інститути права.

Держава, за Гегелем, - це справжність моральної ідеї. Це не засіб забезпечення прав людини, а самоціль. Держава - це похід бога у світі. Держава може бути погана або добра, але в будь-яко­му разі підкорення їй обов'язкове тому, що саме вона покликана знімати в цивільному суспільстві всі суперечності.

Гегель захищав приватну власність, без якої, на його думку, лю­дина не може мати справжньої свободи. Він критикував теорії утопічного соціалізму, а також Платона за ідею ліквідації приват­ної власності: "Щоб зробити людей рівними - потрібно відруба­ти їм голови... Лише завдяки власності людина стає особистістю".

Гегель визнавав, що в капіталістичному суспільстві неминуче, з одного боку, зростає багатство, а з іншого - бідність. Однак він вважав, що для сучасного йому суспільства ліквідувати цю супе­речність неможливо. Єдиний засіб, радить він: "...Треба слідкува­ти, щоб злидні не перетворилися на чернь".

Гегель був противником будь-яких революційних рухів, але прибічником війни як засобу вирішення внутрішніх суперечнос­тей у державі. У війні він вбачав велику силу оновлення (як хвиля моря очищує все) і засіб боротьби з революцією, так як нації, все­редині яких існують "непримиренні антагонізми", знаходять "внутрішній спокій завдяки зовнішнім війнам". Тому він критику­вав ідею вічного миру Канта.

Гегель не вважав за потрібне створювати гарантії міжнародної безпеки, але вимагав дотримання міжнародних договорів. Він за­уважував, що під час військових дій не повинні порушуватись міжнародні норми, а також слід враховувати, що війна ведеться не проти внутрішніх установ, мирного сімейного і приватного життя, проти приватних осіб.

Ідеал Гегеля - станово-представницька спадкова монархія. У державі не повинно бути кінцевого поділу влади. Має бути єди­ний орган для остаточного вирішення політичних питань. Це пра­во він надавав монарху. Монарх об'єднує всі влади в єдине ціле. Законодавча влада надається двопалатному парламенту (верхня палата - спадкова, нижня - виборна). До влади мають доступ багаті люди - власники. Про простий народ Гегель говорить зне­важливо: "Це та частина, яка сама не знає, чого хоче".

Виконавча влада має бути віддана чиновникам, більшість з яких - представники дворян. "У кожній державі, - зауважував Гегель, - має бути синтез - це князівська або монарша влада".

Загалом політичне вчення Гегеля справило величезний вплив на розвиток політико-правової думки. Прогресивні положення його вчення були теоретичним підґрунтям радикальних концеп­цій, у тому числі младогегельянського руху. Водночас у його вчен­ні наявні моменти консервативні й навіть реакційні.