8.5. Яків Козельський

Значний вклад у розвиток просвітництва передової політико-правової думки другої половини XVIII ст. в Україні (і в Росії) зро­бив Яків Павлович Козельський (1728-1793 pp.), виходець з дріб­номаєтного дворянства. Народився у селі Каліберда тодішньої Полтавської області. Після навчання у Києво-Могилянській ака­демії, академічній гімназії та академічному університеті при Пе­тербурзькій академії наук викладав математику та механіку в Ар­тилерійській та Інженерній школах, служив у Сенаті та малоросійській колегії у Глухові (1770-1778 pp.). Працював у ко­місії з формування нового укладення в Петербурзі. Він є автором низки перекладів статей французьких матеріалістів та оригіналь­них наукових праць. Основна з них - "Філософські пропозиції" (1768 p.), у якій він виступив як ворог схоластики, ідеалізму, теоло­гії, як захисник свободи совісті. Саме в цій праці викладено його політико-правові погляди, негативне ставлення до самодержавно-кріпосницького ладу в Росії, висунуто пропозиції щодо вдоскона­лення суспільно-політичного устрою.

Основою вчення Козельського є теорія природного права s тео­рія суспільного договору. Він відкидав теологічну концепцію сві­тобудови.

Якщо прихильники теорії просвітницького абсолютизм в другій половині XVIII ст. (Катерина II, М. Щербатов) використо­вували теорію природного права і договірну теорію походження держави для обґрунтування самодержавних порядків, то для про­світителя Козельського ці теорії були основою гострої критики аб­солютизму і правового обмеження свавілля державної влади.

Козельський не стільки викривав об'єктивно-історичну еконо­мічну неспроможність феодально-кріпосницьких засад суспільс­тва, скільки проголошував їх несправедливими, такими, що су­перечать природному праву. Поділяючи право на натуральне (природне), всесвітнє, або право народів, і суспільне (державне), він протиставляв "природний стан" цивілізації, природну люди­ну людині суспільній. У природному стані, зазначав він, не було ні держави, пі соціальної й політичної нерівності (подібно Pуссo "зо­лота епоха", усі люди були вільні та добросердечні). Проте він не ідеалізує природного стану, вважає його "безповоротним" і віддає перевагу громадянському стану як прогресивнішому. Розвиваючи концепцію природного права, Козельський висунув тезу про те, що вкладені природою в людину закони її життєдіяльності ("при­родні права") є тим підґрунтям, від якого, як від коріння гілки, ма­ють виходити закони суспільства. Справедливими він називав лише ті закони, які підтверджують природні права людини. Якщо закони в державі не ґрунтуються на природних правах, "вони не можуть бути справедливими". Звідси мислитель дійшов висновку про необхідність перебудови суспільства на засадах розуму і при­роди.

Козельський ототожнював суспільство і державу й виходив з теорії суспільного договору, згідно з якою природне право в ре­зультаті "справедливої" угоди поступається місцем державі з "правом повеління". Завдяки суспільному договору людина отри­мує громадську вільність і власність, а замість "натуральної" рів­ності - "равенство нравственное и законное и, будучи не равен силою или разумом, другому делается равным по договору и по праву.

Козельський рішуче засудив теорію Т. Гоббса та Ф. Прокоповича в тій частині, що, уклавши договір, члени суспільства відмови­лися від власних природних прав на користь суверена (монарха), чим "приписували королям безмежну владу".

Теорія суспільної угоди Козельського містить ідею рівності всіх громадян перед законом і взаємовідповідальності влади та грома­дян щодо виконання договору. Як рівноправна сторона члени сус­пільства мають право розірвати договір та укласти новий: "Чувствующая для себя вред сторона и одна договор нарушить может, потому что никого к вредному обязывать не можно".

Цe положення мало прогресивне значення, тому що спрямову­валося проти теорії "непротивлення злу насильством". Однак Ко­зельського не можна назвати й революціонером, оскільки основну надію у зміні суспільства він покладав па урядові реформи, на змі­ну законодавства, які ставив у залежність до поширення освіти, морального й етичного розвитку людей.

Розуміючи необхідність соціальних перетворень, Козельський все ж не дійшов висновку про необхідність ліквідації кріпацтва, а недоліки сучасного йому ладу кваліфікував як наслідки недоско­налого законодавства, порушення суспільного договору, розриву особистих і громадських інтересів у законах: "... пороки народньте скрьітьі в самих законах; и ежели кто хочет истребить пороки в ка-ком народе, не переменяя их законов. тот ищет невозможного..."

Спочатку, як і Десницький, Козельський покладав надії на ро­зумного, "освіченого" монарха, який встановить чіткі закони й сам їх виконуватиме. Проте ознайомлення з історією змусило його пе­реглянути свої погляди і піти далі. Згодом він був прихильником республіки, яка тільки й здатна забезпечити "загальну користь": "В республиканском правлении общая польза єсть основание всех человеческих добродетелей и законодательств". На його думку, в республіці не повинно бути різкої майнової нерівності.

Козельський висував такі прогресивні вимоги:

• загальнообов'язкова праця для всіх (8-годинний робочий день);

• високий ступінь культури;

• рівність громадян перед законом;

• гармонійне поєднання інтересів особистих і суспільних;

• право власності ("посередньої") має ґрунтуватися на осо­бистій праці;

• впровадження не матеріальних, а моральних нагород за за­слуги перед суспільством (виставляння портретів поблизу громадських споруд).

У галузі міжнародного права Козельський також висуває кіль­ка вимог:

• пов'язував проблему внутрішнього добробута країни з про­блемою її зовнішньої безпеки, вважаючи, що тільки впоряд­коване суспільство може здійснювати справедливу зовніш­ню політику;

• рішуче заперечував війни і макіавеллізм у політиці;

• проголошував: "Ніхто у світі не має права на війну..." Однак держава повинна бути готова відбивати ворожі напади;

• не ображати малі держави;

• рівноправність народів у межах однієї держави.

За соціально-політичною сутністю програма Козельського міс­тила елементи прогресивної на гой час буржуазної ідеології.