8.4. Григорій Сковорода

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.) - видатний філо­соф, поет, просвітитель-демократ - залишив великий слід у політико-правовій думці в Україні. Походженням він був із сім'ї малоземельного козака села Чорнухи Лубенського полку на Пол­тавщині.

З молодих років став на шлях служіння народові: "А мой жребий с голяками". Здобувши освіту в Києво-Могилянській академії спочатку займався педагогічною діяльністю в Переяславській, а потім v Харківській колегії. У цей період він написав твори "На­чальная дверь по христианскому добронравію", "Наркісс", які ста­новили підручники з питань моралі. У них філософ виголосив не­обхідність звільнити мораль, етику, право з-під влади церкви. Підручники було винесено на диспут і засуджено представниками церкви, а Сковороду звільнено з колегіуму. З цього часу він стає мандрівним філософом (28 років - від одного села до іншого). Згодом з'явилися його твори "Асхань", "Брань архистратига Ми­хайла со сатаною о сем: легко быть благим, Разговор дружеский о духовном мире", "Басни харьковские", "Разговор, назмваемый алфавит, или Букварь мира", "Ізраїльський змій", "Убогий жайво­ронок" та ш. Усі праці за його життя не публікувалися, а перепи­сувалися й були відомі в рукописах. Друкуватися почали лише в ХІХ ст.

У своїх творах Сковорода відображав ідеологію гнобленого ук­раїнського селянства й рядового козацтва, його соціально-політич­ні прагнення, настрої, сильні та слабкі сторони світогляду широ­ких народних мас.

На противагу релігійно-схоластичній філософії, яка ставила в центр уваги міфічний, потойбічний світ, він узяв за вихідний поча­ток філософії людину з її земними справами, думами, прагнення­ми щастя, зробив людину останнім мірилом і критерієм правди.

Найвище призначення філософа він вбачав у розкритті людям "істинного" щастя і шляхів до його досягнення.

Творчість Сковороди - це критика суспільно-політичних і соціальних порядків в Україні. Виходячи з того, що суспільство поділяється на два протилежних табори - багатіїв, в яких зосе­реджено все, і бідняків, які нічого не мають. Він називав само­державно-кріпосницьку систему "миром темним", "миром прескверным", несправедливим, У байці "Бджола і трутень" він в алегоричній формі зобразив багатія-трутня, який живе за рахунок робочих бджіл - бідних трудівників. У сатиричній пісні "Всякому городу прав и права", яку використав І. Котляревський у творі "Наталка-полтавка" як пісню Возного, Сковорода викрив поміщи­ків, купців, лихварів, засудив кріпосне право і феодальну систему загалом.

На думку Сковороди, гонитва за наживою, соціальний поділ людей у суспільстві - це шлях до загибелі держави. "Із цього дже­рела народжуються зради, бунт..., падіння держави". Сковорода проголошував феодальний лад порочним, таким, що суперечить людській природі, засуджував свавілля, станові привілеї, беззакон­ня. Особливе місце у його творчості посідає думка про феодальне право і судочинство: "Не тот прав, кто в существе прав, кто ведь не прав по истене, но казаться правым умеет и один только вид правоти имеет... Ньше, когда нищ, тогда и бедняк, и дурак".

Сковорода був ворогом царської влади, монархічного устрою, тиранії. У 20-й пісні "Кто сердцем чист и душею" він висловив ан­тимонархічні погляди: "О мире! Мир бессовестньїй! Надежда твоя в царях! Мниш, что сей брег безнаветный! Вихрь развеет сей прах..." Найвище від усього він ставив свободу. У вірші "Про сво­боду" він називав її найвищим благом людства і "основною мірою" життя. Багатство проти свободи - ніщо.

Суспільно-політичний ідеал, що забезпечить щастя народу, власне щастя народу він вбачав у республіканському устрої, який, на його думку, здатний втілити ідеал свободи, рівності, братства. У його так званій гарній республіці немає місця тиранам, помі­щикам - кріпосникам, священикам і ченцям. У ній немає майно­вої нерівності, гноблення однієї людини іншою. Натомість респуб­ліканський демократичний устрій гарантує свободу, а закони тут "совсем противны тиранским", оскільки забезпечують права всім громадянам. Замість ворожнечі й розбрату, властивих експлуата­торському суспільству, республікансько-демократичний устрій за­безпечує взаємну повагу, чесну працю відповідно до здібностей вільних людей.

В основу вихідних принципів розвитку суспільства, людини, її ставлення до природи і суспільства він поклав принцип "спорід­неної праці" - необхідність усіх громадян займатися працею від­повідно до природних нахилів, природного покликання. Це голов­ний принцип республіканського устрою.

Сковорода вважав, що природне покликання у людей різне й тому нерівне. Люди рівні за природою незалежно від походження, але нерівні у природних нахилах. Хто схильний займатися земле­робством, хто - будівництвом, а хто - охороною держави. "...Только природний труд сладкий". Тільки споріднена праця здатна бути корисною суспільству. При республіканському устрої всі посади аж до вищих заміщуватимуться за принципом спорід­неності, який є запорукою гармонії особистих та суспільних інте­ресів і водночас успішного функціонування всіх органів у держав­ному організмі. Якщо чабан має природні здібності губернатора, міркував Сковорода, то він повинен ним стати, і нічого поганого не трапиться, якщо губернатор, який має нахил до чабанства, ста­не чабаном. Від цього буде користь суспільству і їм обом, бо кож­ний у спорідненій праці знайде справжнє щастя. Це звучало наїв­но, але прогресивність ідеї полягала в тому, що становим привілеям і майновій нерівності протиставлялась ідея рівних прав людей на працю відповідно до їхнього покликання, а не поход­ження і майнового становища.

Суспільно-політичний ідеал Сковороди був утопічний. Утопіч­ними були й методи його досягнення, оскільки він не закликав до боротьби, а покладав усі надії на освіту, особливо молодого по­коління, самопізнання і моральне самовдосконалення. Йому були властиві реформаторські сподівання на самоусунення старих по­рядків. «Пізнай себе»: з'ясуй свою "спорідненість" в усіх відношен­нях і працюй v згоді із суспільством і своєю совістю", - так він ро­зумів шляхи досягнення щастя.

Ще за життя Сковорода зажив слави в усіх європейських краї­нах.