Частина і. Політичні та правові вчення у стародавньому світі Розділ 1. Політичні та правові вчення у країнах Стародавнього Сходу

1. Особливості формування політичних та правових вчень

З IV тис. до н. е., у результаті розпаду первіснообщинного ладу й поділу суспільства на класи - рабовласників і рабів, почали створюватися стародавні рабовласницькі держави - Єгипет, Вавилон, Індія та Китай.

Названі держави, що виникли в долинах річок Нілу. Євфрату, Інду, Хуанхе, мали певні особливості, що відрізняли їх від пізні­ших рабовласницьких держав Середземномор'я. Відмінність цих держав (Стародавнього Сходу) полягала в особливостях їх еконо­мічного ладу, а саме: необхідності створення потужних іригацій­них систем.

Створення іригаційних систем і користування ними було мож­ливе лише за умови об'єднання зусиль. Таким вимогам виробни­чого колективу й відповідала сільська община. У результаті в цих державах повільно розвивалась індивідуальна приватна власність і тривалий час зберігалася колективна приватна власність верхівки рабовласників на землю, воду і рабів.

Величезну кількість зайнятих на зведенні іригаційних споруд рабів і незаможних вільних могла тримати в покорі лише сильна державна влада.

Урядовий апарат стародавньосхідних держав складався пере­важно з трьох відомств:

• військового (пограбування інших народів і захоплення ра­бів);

• фінансового (пограбування власного народу);

• публічних робіт (організації служб, пов'язаних із землероб­ством).

Умови диктували необхідність політичної централізації і ство­рення специфічних форм держави - східної деспотії, за якої пов­нота влади зосереджувалася у руках деспота.

Проте це не означає, що верхівка рабовласників залишалася безвладною. Якщо політика деспота не відповідала інтересам могутніх жрецьких і військових каст, він не міг утриматися на пре­столі.

Природно, що з виникненням перших рабовласницьких дер­жав і правових систем на Стародавньому Сході виникла й почала розвиватись політична думка. Для придушення експлуатованих панівний клас застосовував не лише фізичне насильство, а й різні засоби ідеологічного впливу.

Найперші соціально-політичні уявлення у давніх єгиптян, ки­тайців, індусів, вавилонян, євреїв, переїв, греків і римлян з огляду на джерела II-І тис. до н. е., що збереглися, однаковою мірою мали релігійно-міфологічний характер, звичайно, з певними відміннос­тями.

В усіх вченнях того періоду переважає уявлення, що будь-які відносини влади і порядку походять від бога (від небесних надлюд­ських сил).

Таким чином, божественне першоджерело існуючих поряд­ків - основна тема давніх міфів, хоча в них і не завжди однаково трактується питання про спосіб і характер зв'язку божественного начала із земними відносинами.

Різні версії цього зв'язку, по суті, зумовлені своєрідністю того ладу і тих соціально-політичних порядків, які породжували від­повідний світогляд і виправдання яких фіксувалося в міфах.

Характерно, що в законах того часу тісно переплетені міфоло­гічні, релігійні, моральні, соціально-політичні та інші моменти. Загалом законодавство зводилося до божественного першоджере­ла. Закони приписувались або безпосередньо богам, або їх ставле­никам - правителям.

Земний правопорядок, за міфологічними уявленнями, є части­ною світового порядку, а тому будь-яке порушення правил, об­рядів і законів з боку окремих осіб може порушити небесну та земну гармонію загалом і спричинити світові катастрофи. Тому ретельно створювались регламентації людської поведінки, числен­ні релігійно-етичні заборони й суворі покарання за їх порушення (як у земному, так і загробному житті). Оскільки існуючі порядки і закони були божественні та священні, їх порушення вважалося викликом богам.

Таким чином, панівній політичній ідеології була притаманна проповідь покори та смирення рабів і пригнічених вільних, від­верте виправдання соціально-політичної нерівності, освячення ра­бовласницької держави і права. Фізична праця проголошувалася заняттям негідним для привілейованих верств.

Жерці - релігійна, розумова і владна еліта тих часів - вважа­лися тими, хто може тлумачити міфи, знати божі та людські таєм­ниці, монополістами знання, носіями ідеології, розпорядниками владних повноважень, законодавцями, основними посадовими особами, суддями, верховними захисниками існуючих порядків, Водночас вони вважалися не лише знавцями таємниць, а й їх ор­ганізаторами, захищаючи власний статус та існуючий лад від будь-яких новацій і змін.

Однак уже в 1 тис. до н. е. почала виявлятися раціоналізація політико-правових уявлень, яка означала відхід від міфологічної ідеології і водночас подолання монополії жерців. Ця тенденція особливо повсюдно виявилася у VIII-VI ст. до н. е. у вигляді вчень Конфуція, Мо-Цзи, Лао-Цзи і легістів у Китаї, Будди в Індії, Заратустри в Персії, проповідей єврейських пророків Ієремїї, Ісаї та інших в Палестині, а згодом у виступах драматургів, мудреців, со­фістів і філософів у Греції, юристів у Римі.

Слід зауважити, що пригнічені маси, маючи на меті розірвати пута рабства, намагалися протиставити політичній ідеології гно­бителів власні політичні ідеї. Через важкі умови існування вони не могли створити конкретну політичну теорію. Однак у формі пі­сень, народних переказів тощо вони висловлювали ідеї про спра­ведливий суспільно-політичний лад, верховенство народу і до­говірного походження держави.

Таким чином, у результаті класової боротьби в країнах Старо­давнього Сходу виникли зачатки політичних знань, заклалися за­сади політики як галузі знання, ставилися питання про походжен­ня і природу держави і права, відносини між державами, про війну, мир та інші питання суспільно-політичного життя.

Вчення і концепції окремих відомих мислителів розглянемо далі.