6.5. Джон Докк

Переворот 1688 p., що увійшов в історію під назвою Славна ре­волюція, оформив встановлення в Англії конституційної монархії, закріпив класовий компроміс буржуазії з дворянством.

Політико-правову підтримку Славної революції було теоре­тично обґрунтовано у працях англійського філософа Джона Докка (1632-1704 pp.). Він походив з давнього купецького роду. Його батько був юристом і у відповідний спосіб вплинув на виховання сина. Дж. Локк навчався в Оксфордському університеті, деякий час жив у Голландії. В 1688 р. повернувся до Англії і з 1700 р. обій­мав різні адміністративні посади.

Філософія Локка ґрунтується на матеріалістичних позиціях, хоча послідовним матеріалістом його назвати не можна, оскільки поряд з визнанням первинності значення матерії і дослідного по­ходження людських знань він припускав ідею Бога як першопри­чини світу (деїзм).

Як і інші буржуазні ідеологи, у своїх судженнях про суспільство і державу Локк виходив з так званого природного стану. Критику­ючи феодальний лад і стверджуючи, що він суперечить природ­ному праву, Локк зображує природний стан як царство свободи і рівності. У природному стані, стверджував він, люди вільно розпо­ряджалися власного особою, майном і всі мали рівні права на сво­боду.

Свобода і рівність - головне, що характеризує природний стан. На противагу твердженням Гоббса Локк наголошує, що у природному стані немає війни "всіх проти всіх, що в ньому немає жодних підстав для поневолення одних іншими і, що природна свобода не відчужується".

Як ідеолог буржуазії Локк зауважував, що до природних прав крім свободи і рівності належить і приватна власність. На його думку, вона виникла ще до появи держави й існує незалежно від неї, як і багато інших природних прав індивіда.

У питаннях про походження й сутність держави Локк також використовує аргументи природно-правової школи. На його дум­ку, воля людей і їх власність не забезпечені в природному стані, тому вони мусять частково відмовитись від своєї природженої сво­боди. Силою загальної рівності в природному стані усі мають пра­во вважати себе однаково "королями". Проте позаяк більшість не завжди дослухається голосу справедливості, зрозуміло, з якими труднощами кожний стикається при користуванні своєю власніс­тю. Тому вища мета людей при створенні держави і влади - це охорона і збереження власності, яка не може бути забезпечена у природному стані. Люди відмовляються від природної свободи і права самостійно захищати себе і власні здобутки й передають це право суспільству. На відміну від Гоббса Локк наполягає на тому, що повної відмови від природних прав і природної волі бути не може. Індивід обмежує власну природну волю і свої природні права лише тією мірою, якою це необхідно для встановлення і збереження влади. Панування на принципах абсолютизму, заува­жує Локк, не можна навіть вважати державою. Абсолютна монар­хія гірша, ніж природний стан, так як над абсолютним монархом немає вищої влади, суду. Змінити природний стан на абсолютну монархію - це те саме, як, намагаючись уникнути збитків, які спричиняє лисиця, віддатися в пазурі лева.

Тому, укладаючи договір про створення держави, люди зобов'язуються підкорятися рішенням більшості й відмовляються при цьому від своїх природних прав лише такою мірою, якою це потрібно для охорони їх особи і майна.

Так, вчення про природне право і суспільний договір стає у Локка засобом захисту обмеженої, конституційної монархії. В обґрунтуванні конституційної монархи він одним із перших у буржуазній політичній літературі висунув вчення про поділ влад.

На думку Локка, у державі слід розрізняти три влади - зако­нодавчу, виконавчу і союзну (федеративну). Остання повинна за­йматися питаннями зовнішньої політики (представництво країни у зв'язках з іншими державами, питання війни, миру та ін.). Судо­ва влада охоплюється у Локка виконавчою.

Усі три влади мають бути поділені: законодавча влада - пар­ламенту, виконавча - уряду, а для здійснення союзної влади слід створити особливі органи.

Локк припускав, що в монархії владу виконавчу і союзну може здійснювати одна особа - монарх. Названі три влади нерівно­правні. Законодавча влада, на яку насамперед претендує буржуа­зія, - верховна, вона очолює державу і повеліває іншими влада­ми. Законодавча влада обмежена правом на життя і майно громадян. Цих природних прав не може позбавити навіть парла­мент. Звідси висновок, що уряд не може збирати податки без зго­ди всіх громадян, або їхніх представників-парламентарів.

Поділ влад, вважав Локк, не виключає єдності, яка досягається тим, що всі влади виходять із законодавчої і підпорядковуються їй. Крім того, у монархії монарх сприяє єдності державної влади, так як він бере участь у роботі законодавчої, виконавчої і союзної влади. Монарх наділявся, за теорією Локка, правом розпуску і скликання парламенту, правом законодавчої ініціативи, правом затверджувати законопроекти і навіть правом діяти поза законом, пом'якшуючи силу закону, якщо, на його думку, цей закон міг за­подіяти шкоду народові. Локк посилається на "загальне благо", "благо народу", які змушують в окремих випадках виконавчу вла­ду відступати від закону.

Локк виправдовував також можливість опору владі, зокрема монарху в разі зловживання своїми правами. Фактично він ви­правдовував право народу в окремих випадках на повстання.

Позиція Локка загалом була прогресивна. Обстоюючи низку демократичних прав і свобод, обґрунтовуючи класовий компро­міс між буржуазією і дворянством за допомогою теорії поділу влади, він тим самим обмежував абсолютизм і схвалював консти­туційну монархію.