Частина III. Політичні та правові вчення XVII - першої половини XIX ст. Розділ 6. Політичні та правові вчення в Голландії та Англії в період ранніх буржуазних революцій

6.1. Загальна характеристика тогочасної політико-правової думки

Якщо в XV-XVI ст. капіталістичний спосіб виробництва у краї­нах Західної Європи робив перші кроки, то в XVII ст. у Голландії {1630 р.) і Англії (1648 р.) капіталістичні відносини досягли такого рівня, що постало питання про необхідність буржуазних револю­цій.

Буржуазія цих країн уже не могла миритися з існуючими фео­дальними порядками і абсолютною монархією. Абсолютистська держава вживала окремих заходів, що сприяли розвитку капі­талістичних відносин, тим не менше вона продовжувала залиша­тись силою, що обстоювала старий віджилий порядок.

У Голландії і Англії, де буржуазія стала вирішальною силою в суспільстві, абсолютна монархія не могла її задовольнити, так як гальмувала подальший розвиток промисловості й торгівлі опі­кою, регламентацією, бюрократичним втручанням у діяльність торговельних і промислових підприємств.

Зміна становища буржуазії в суспільстві зумовила поворот і в її політичній лінії і в політичних вимогах. Раніше буржуазія не ви­сувала питання про ліквідацію феодальної системи загалом, а обстоювала ліквідацію лише окремих обмежень, які заважали діяльності з накопичення багатства і розвитку промислових під­приємств, приватної торгівлі. Тепер буржуазія обстоює відміну феодальної власності на землю, вимагає перетворити землю на звичайний товар, ліквідувати всі станові привілеї і встановити юридичну рівність усіх перед законом.

Буржуазія виступає за створення такої держави і права, які б охороняли єдиний суспільний привілей - необмежену приватну власність.

У боротьбі за владу, створення буржуазної держави і права буржуазія піднімає на щит розроблене у XVII ст. в Голландії та Англії згідно з вимогами епохи вчення про природне право.

Відправним пунктом природно-правової теорії було уявлення про природний стан, в якому люди перебували від початку. Пере­буваючи у природному стані, люди не підкорялись жодній владі. Згодом з різних причин люди створили державу, уклавши гро­мадський (суспільний) договір відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму, що випливають із природи людей, створюють "природне право".

Держава є засобом охорони окремих прав, що належать лю­дям від природи. Держава створює власне право на основі "природного права" або "природних прав" людей. Закони, які встановлюються державою (позитивне право), мають відповідати початковому суспільному договору.

Таким чином, буржуазні ідеологи ставили природне право над усім суспільством, над світом. Місце Бога і церкви, що було влас­тиве феодальній епосі, посідають держава і право.

Природно-правова теорія була прогресивною, так як станови­ла зброю критики феодального ладу. Розподіл права на природне і позитивне надавав буржуазії можливість критикувати все нега­тивне з позицій історичного прогресу, критикувати сторони фео­дальної дійсності як такі, що не відповідають вимогам природного права. Із природи людини буржуазія виводила такі вимоги, як не­похитність приватної власності, формальну рівність усіх перед за­коном, свободу договорів та ін.

Іншими словами, у природне право вкладався антифеодальний зміст. У цьому й полягає прогресивне значення природно-правової доктрини. Саме вона назвала феодальний лад "нерозумним", "протиприродним", таким, що суперечить "природі людини".

У міру поглиблення кризи феодального ладу і загострення класових суперечностей теорія природного права наповнювалась щодалі більшою мірою революційним змістом. Вона відверто за­кликала до боротьби проти феодалізму і створення "розумної" держави.

Малюючи майбутню державу як царство панування природно­го права, буржуазія мобілізувала передові сили суспільства на бо­ротьбу з феодалізмом. При цьому буржуазія виступала від імені народу. Однак інтереси буржуазії збігалися з інтересами трудя­щих мас тільки в частині боротьби проти феодалізму.

Природно-правова теорія остаточно розвінчала теологічні тео­рії про державу та право, по суті вивільнила теорію держави і права від релігії. За словами Ф. Енгельса, природно-правова теорія стала "наріжним каменем" юридичного світосприймання.

Проте слід зауважити, що теорія природного права хоча й була революційною за характером, мала ще відбиток буржуазної обме­женості тому, що основне питання про сутність держави і права вона вирішувала ідеалістично. Право уявлялось як відображення природних законів природного розуму, а не матеріальних умов життя суспільства.

Держава розглядалась як витвір людини, а не продукт суспіль­ного розвитку, результат певного етапу розвитку суспільства.

Усі державно-правові явища трактувались як такі, що виходять із незмінної, вічної природи людини, незалежної від будь-яких суспільних умов. У цьому виразно виявився ідеалістичний харак­тер природно-правової теорії як такої, що ігнорувала історичну зумовленість і класовий характер держави та права.

Крім того, цій теорії був притаманний індивідуалізм. У сус­пільстві кожний діє, відповідаючи лише за себе, один Бог відпові­дає за всіх. Кожний індивід має турбуватися лише про себе. При­ватний інтерес домінує над громадським. І, врешті-решт, теорія природного права не наукова і механістична, так як її представни­ки розглядають державу і право як механічну "сукупність ін­дивідів", взаємопов'язаних договором.