4.4. Політичні ідеї середньовічних єресів

У XI-XV ст. невдоволення існуючим ладом зумовило появу опо­зиції як до феодальних порядків, так і до церкви.

"Революційна опозиція феодалізму, - писав Ф. Енгельс, - про­ходить через усе середньовіччя. Вона виявляється відповідно до умов часу то у вигляді містики, то v вигляді збройного повстання". Енгельс розрізняє три види єресі залежно від її класового змісту.

"Єресі, - на думку Енгельса, - були частково реакцією пат­ріархальних альпійських пастухів на проникнення до них фео­далізму (вальденси), частково опозицією феодалізму з боку міст, що переросли його межі (альбігойці, Арнольд Бершадський), част­ково ж це відкрите повстання селян (Дж. Болл, угорський про­повідник у Пікардії та ін.). Початкова єресь (ХЇ-ХІІ ст.) набула ве­ликого поширення у слов'янських країнах - Болгарії і Сербії, де її прибічників називали богумілами (від лідера - попа Богуміла, - стверджує підручник Є. Кечек'яна, а в підручнику за редакцією О. Лейста богуміли - це "милі богулюди" (с. 113)). Філософським підґрунтям вчення богумилів було вчення про боротьбу доброго начала зі злим. Ці два начала втілювались відповідно в Богові та дияволі. Богуміли засуджували експлуатацію трудящих як світсь­кими, так і духовними феодалами, а також православне духовенс­тво за невластивий християнській вірі спосіб життя й те, що вони пиячать, грабують народ і взагалі творять зло. Богуміли вчили не підкорятись багатим, пропагували ненависть до царя, закликали пригнічених не працювати на панів. Порядки феодального сус­пільства богуміли називали "диявольськими". Як бачимо., богуміли обстоювали у своїх вимогах інтереси експлуатованого бол­гарськими феодалами трудового населення і насамперед селянства.

Катари (від нім. Ketzen - єретик). У Західній Європі рух богумилів був підхоплений в єресі катарів, які висували фактично ана­логічні вимоги. До цього руху крім селян і ремісників приєднала­ся вже й певна частина торговців га лицарства. Катари вороже ставилися до католицької церкви і проповідували, що папа - на­місник не Христа, а сатани. Католицька церква, стверджували ка­тари, погрузла в гріхах і сумнівних діяннях. Вони заперечували не лише церкву, а й певні державні установи: військову службу, стра­ту і будь-яке пролиття крові. Крім того, катари заперечували шлюб і сім'ю як породження зла.

Таким чином, цей рух поряд з прогресивними висував і низку нездійсненних, утопічних вимог.

Вальденси ("ліонські бідняки") - відомий єретичний рух на початку XII ст. Цей рух пов'язаний з іменем ліонського купця Пет­ра Вальда, який роздав свої багатства бідним і пропагував бідність і покаяння.

Вчення вальденсів було поширене серед альпійських пастухів і біднішої частини міського населення.

Вальденси заперечували взагалі необхідність існування держа­ви, а також усе вчення церкви. Ці крайні вимоги швидко призвели до розколу в русі вальденсів і більша частина їх приєдналась де» катарів.

Слід згадати також відомого єретика Арнольда Бершанського, який очолив у XII ст. у Римі повстання найбідшших народних мас. У результаті повстання папу було позбавлено світської влади і проголошено республіку. Арнольд пропагував повернення до по­рядків ранньохристиянської церкви, апостольську бідність і поз­бавлення папи будь-якої світської влади.

Однак заможні міщани разом з імператором Фрідріхом Барбаросою придушили повстання. Папа був поновлений у правах, а Арнольд спалений на вогнищі як єретик.

У цей період були й інші революційні виступи в Західній Єв­ропі. Так, у Північній Італії виникло повстання селян (1302- 1307 pp.) під керівництвом "єретика" Дольчино. Він вчив, що ос­нова іла - власність і багатство, вимагав введення загальної власності, викорінення духовенства і насильного придушення ба­гачів. після чого, на його думку, мало настати тисячолітнє царство справедливості, в якому не буде власності й нерівності.

Характеризуючи єресі XIV-XV ст.. Ф. Енгельс вказує два основні їх види:

• бюргерську;

• селянсько-плебейську.

Бюргерська виступила за відновлення простого ладу ранньо­християнської церкви, ліквідації влади папи, його курії, чернецтва (монашества) і особливого стану священиків. Селянсько-плебейська - крім названих вимог висувала ще більш радикальні пропо­зиції: поновлення ранньохристиянської рівності між людьми аж до рівності майна.

Таким чином, із рівності синів Божих вони виводили рівність громадянську і майнову. Окремі вимоги спрямовувалися на лікві­дацію держави і організацію суспільства на принципах примітив­ного комунізму.

Рух бюргерства був прогресивний, але поміркований, рух се­лянсько-плебейський - прогресивний і радикальний.

Особливо ці єресі поширилися в Англії і Чехії. У єресях (XIV-ХVст.) виявилися ідеї, які в подальшому (XVI ст.) реалізувалися у грізному рухові проти католицизму - Реформації.

У 1365 р. англійський парламент ухвалив рішення про заборо­ну апеляцій до папи на судові рішення духовних осіб, а також про відміну щорічної данини папі, яку англійці платили за договором між королем Іоанном Безземельним і Папою Інокентієм III. На вимогу папи виконувати і надалі ці обов'язки парламент відпові­дав відмовою.

Теоретично обґрунтував цю відмову професор Оксфордського університету священик Джон Уїкліф. Він стверджував, що єдиним джерелом релігійного вчення є священне писання. І ніяке роз'яснення папи та інших священнослужителів для віруючих не має значення, так як в священному писанні не згадується про папську владу, церковну ієрархію і право папи на світську владу.

Із         теорії Уікдіфа англійські королі дійшли висновку про своє право відібрати у папи не лише світську владу, а й конфіскувати на користь держави церковні землі. Послідовники Уікліфа "бідні священики" (лолларди) пішли далі й вимагали повернення до первинної простоти життя християнських общин. Вони відверто виступали проти багатих священнослужителів. Ця проповідь знайшла широкий відгук у народі. Поставало питання: "Коли Адам орав, а Єва пряла, хто тоді був дворянином?"

Проповіді лоллардів істотно вплинули на вимоги селян, які вони висували під час відомого повстання Уота Тайлера.

Широкого розмаху у XV ст. єретичний рух досяг у Чехії. Він спрямувався тут не тільки проти римсько-католицької церкви, а и проти усіх феодалів, а також національного гноблення з боку ні­мецьких феодалів.

Відомим представник єретичного руху в Чехії - Ян Гус, профе­сор Празького університету. Він сприйняв основні положення вчення Уїкліфа і так само заперечував верховенство влади папи, стверджуючи, що джерелом релігії є тільки священне писання. Ян Гус звинувачував духовенство і міську адміністрацію в жадобі й нестримному прагненні збагачення. Він вимагав розповсюдження на мирян такого самого обряду причастя, який був встановлений для священнослужителів.

Цей вияв демократичних тенденцій був відверто спрямований на обмеження привілеїв церковників. Ян Гус закликав до відчу­ження церковних земель на користь держави.

Реформаторська проповідь Яна Гуса тісно пов'язувалася з на­ціонально-визвольними мотивами, будила свідомість народних мас на боротьбу з гнобителями.

У 1415 р. Ян Гус був викликаний на церковний собор у Конс­танці й спалений за "єресь". Після його смерті почався широкий національно-визвольний рух (так звані гуситські війни). У цьому русі були різні угруповання: "чашники", "таборити", "міллінарії". Чашники - це лицарство і міщани. Таборити - представники дрібного лицарства і селян (Ян Жижка). Міллінарії - представни­ки інтересів найбіднішої частини міщан і селян.

Через відсутність єдності рух гуситів у кінцевому підсумку успі­ху не мав, але імператорські війська боролися з ним упродовж 11 років (з 1420 до 1431 p.).