4.3. Марсілій Падуанський

Марсілій Падуанський (1270-1342 pp.) - прибічник світської влади і борець за подолання феодальної роздробленості, різкий противник папства. Народився він у Падуї. В молодості здобув ме­дичну освіту і в цій сфері досяг такого авторитету, що в 1312 р. був обраний ректором Паризького університету.

Не залишаючись байдужим до важливого питання того часу про відносини влади світської і духовної, Марсілій видав у 1324 р. спеціальну працю "Захисник миру". У цій роботі він звинувачує церкву в усіх бідах і нещастях, які існують у людському суспіль­стві. Ця праця викликала різке невдоволення Ватикану, наслідком якого було відлучення Падуанського від церкви, вигнання з уні­верситету і подальше гоніння, так що невідомо, де й коли він по­мер.

Вчення Аристотеля про матерію і форму Падуанський переніс на державу і право. Матерія у державі - це люди, форма - це за­кони, які узгоджують державний організм.

Закон у широкому розумінні - це взагалі будь-яке судження про те, як треба або як не треба чинити. Закон у точному (конк­ретному) розумінні - це веління, яке супроводжується загрозою покарання або обіцянкою винагороди. Звідси Марсілій доходить висновку, що закон, який супроводжується обіцянкою винагоро­ди або покарання в земному житті, - це закон юридичний, а за­кон, що супроводжується обіцянкою винагороди або покарання в загробному житті, - це закон божественний. Так Марсілій досяг теоретичної відмінності права від релігії.

Держава - вища і найскладніша форма спілкування, метою якої є фізичне і духовне благо всіх членів суспільства. Потреба у взаємодії спонукає людей не тільки до об'єднання у співтоварис­тво, а й щодалі більшою мірою ускладнювати ці форми співжиття (від сім'ї - до роду, від роду - до племені, міста і держави). Дер­жавна влада - це влада видавати закони (можливість творити форму). Законодавча влада, зазначає Марсілій, повинна належати тільки народові.

Аргументи на користь цього демократичного положення він наводить такі:

1.                  Мета законодавства - загальне благо, тож найкращі закони будуть видані всіма громадянами, яким краще відомо, у чому по­лягає їхнє благо, аніж окремих осіб влади.

2.                  Закони мають ціну лише тоді, коли точно виконуються, тому законодавцем повинен бути сам народ, так як він охочіше викону­ватиме закони, створені безпосередньо ним, ніж ті, що нав'язані йому.

Від законодавчої влади повинна відрізнятися виконавча, органі­зація якої, за словами Марсілія, має визначатися також волею на­роду, Вона не повинна перевищувати сукупну силу народу.

Кращою формою правління Марсілій вважав монархію. Проте на відміну від Аквінського монархію не успадковану, а виборну. Він наводить такі аргументи на користь виборної монархії.

1.                  Монарх, який потрапив (посів) на престол за правом успад­кування, може виявитися не здатним до управління державою.

2.                  тоді як у виборній монархії обирається особа, яка найбільше від­повідає цій меті.

3.                  Бажаючи забезпечити на майбутнє обрання на престол свого сина, виборний монарх намагатиметься забезпечити відповідну освіту своїм дітям і цим самим навіюватиме повагу до династії.

Якщо в успадкованій монархії покора з боку народу забезпе­чується звичкою до династії, то у виборній - повагою до особис­тих якостей обраного.

4.                  Поширеність успадкованої монархії ще не є доказом її пере­ваг, в іншому разі в усій країні ремісники переважали б філософів, яких мало.

Марсілій вважає за потрібне зберегти в державі (суспільстві) становий лад з визначеним положенням кожного стану. Він нази­ває шість суспільних груп, які поділяться на дві категорії.

1.                  Землероби, ремісники, купці (торговці) - це категорія, яка у своїй діяльності обстоює приватні інтереси.

2.                  Духовенство., чиновники і військові - вони виконують гро­мадські обов'язки.

На думку Падуанського, все буде добре, якщо кожний стан ви­конуватиме своє призначення і не втручатиметься у справи ін­ших.

Очевидно, це положення Марсілій висуває не для того, щоб за­кріпити становий лад у державі, а для того, щоб обмежити роль духовенства, яке втручалося в усі сфери суспільного життя.

Теоретичні положення Марсілія зумовили важливі висновки про відносини влади світської і духовної.

Якщо закони релігії, зауважує Падуанський, позбавлені приму­су, то священики можуть діяти тільки порадою, переконанням, а не примусом.

Священик має нагадувати грішнику, що його негідна поведінка закриє йому ворота до царства Божого. Хіба сам Ісус Христос, запитує Марсілій, не вказав на лікарську роль духовенства слова­ми "не здорові потребують лікаря, а хворі" (Євангеліє від Луки, V, 31).

Тому в особі священика, єпископа або навіть самого Папи Рим­ського слід бачити наставника, а не суддю. У папи немає і не може бути світської влади, якщо ж він користується такою насправді, то тільки тому, що йому доручив це імператор, який має право об­межити цю владу або зовсім її забрати.

Далі логічно Марсілій доходить сміливих, що далеко виперед­жають його час, висновків

1.                  Якщо Євангеліє не закон, а тільки повчання, тоді v справі віри не може бути примусу.

2.                  Якщо вдале виконання служителями церкви свого призна­чення залежить тільки від довіри до нього з боку народу, то єди­ним правильним способом призначення на посади священнослу­жителів усіх рангів аж до Папи Римського має бути народне обрання.

Таким чином, можна зробити висновок, що вчення Марсілія Падуанського мало прогресивний характер для свого часу.