Частина II. Політичні та правові вчення в середні віки, епоху відродження та реформації Розділ 4. Політичні та правові вчення в Західній Європі в період виникнення і розвитку феодалізму

4.1 Загальна характеристика основних напрямів політичної думки

Після розпаду рабовласницької Римської імперії у V-VI ст. на території Західної Європи утворились держави, в яких поступово запанував феодальний лад. Основу феодальних відносин станови­ла власність феодала на землю. Суспільство поділялося на два ос­новних класи - феодалів, які володіли землею, і селян, обтяжених низкою феодальних повинностей. До IX ст. феодальні відносини остаточно сформувались в усіх країнах Західної Європи і отрима­ли тут своє класичне вираження.

Основні напрями політичної думки цього періоду відповідали напрямам класової боротьби, а саме:

1.                  Політична ідеологія панівного класу феодалів (духовних і світських, які ворогували між собою).

2.                  Політичні ідеї, які виражали інтереси пригнічених мас (селя­ни, а згодом попередники робітничого класу - плебейські еле­менти міст і сіл).

3.                  Політична ідеологія бюргерства (попередники класу буржуа­зії), яка почала складатися у XIII-XV ст. у період розвитку товар­но-грошових відносин і подальшого відокремлення ремесла від землеробства.

Загальною і характерною рисою середньовічної ідеології було те, що вона ґрунтувалася на релігійних засадах. Це явище було ти­повим для феодальної епохи взагалі.

Офіційним релігійним віровченням у Західній Європі було сповідання віри, встановленої римсько-католицькою церквою. Церква була фактично одним із найбільших феодалів, їй належала третина землі і тому вона санкціонувала різні форми феодаль­ної експлуатації. Крім того, особливістю релігійної ідеології в середньовічній Європі було різко виражене прагнення римсько-католицької церкви до беззаперечного панування в усій феодаль­ній системі та до верховенства над світською владою. Це зумовлю­валося об'єктивними умовами, зокрема тим, що церква була централізованою організацією і в умовах феодальної роздробле­ності й чвар між світськими феодалами, а також високим рівнем культури кадрів, мала значні переваги.

Панування релігійного світогляду у вигляді християнського віровчення породило специфічним для феодалізму спосіб мис­лення і аргументації - схоластику. ("Шкільна філософія", пред­ставники якої - схоласти намагались теоретично обґрунтувати релігійний світогляд.) Однак у релігійному світогляді не було єд­ності. Проти намагань римсько-католицької церкви виступали трудящі маси, які протестували проти феодальної експлуатації у вигляді єресі. Крім того, в опозиції до Риму перебували світські феодали і частина духовенства. Причому, у цій боротьбі ідеологіч­ною зброєю з обох боків було саме християнське віровчення.

Заклики "до покори владі", "покори рабів панам", які прого­лошували ідеологи рабовласницької епохи, католицька церква використовувала для ідеологічного обґрунтування феодальних по­рядків.

Монополію на освіту у феодальному суспільстві захопило ду­ховенство. "Догмати церкви, - писав Ф. Енгельс, характеризуючи середньовічну ідеологію, - стали водночас політичними аксіома­ми, а біблійні тексти отримали в кожному суді силу закону. Навіть годі, коли створився особливий стан юристів, юриспруденція ще довго залишалась під опікою богословів".

Принагідно зауважимо, що хоча між духовними і світськими феодалами точилася боротьба за пріоритет влади, проте їх об'єднувало одне спільне - переконання в непорушності фео­дального ладу. І ті й ті вважали, що з початку суспільного життя люди поділяються за родом занять на три види:

• одні повинні молитися за всіх;

• другі - захищати країну зброєю;

• треті - працювати для того, щоб прогодувати всіх.

Як бачимо, це було своєрідне пристосування до феодальних умов вчення Платона про будову суспільства.

Для виправдання своїх привілеїв римські папи використовува­ли навіть фальсифіковані документи. Серед них найвідоміші так звані "Лжеісідорові декреталії" і "Грамота про дар Костянтина". Перші - це збірник підроблених документів, що приписувались єпископу Ісідору (VII ст.) - складені невідомим автором v IX ст. У "Декреталіях" проголошувалась незалежність єпископів від світ­ської влади, повне підпорядкування всього духовенства Римському папі, вседозволеність і непогрішність папи. У "Грамоті про дар Костянтина" йдеться про те, що римський імператор Костянтин, який зробив християнство державною релігією, ніби за настанови в істинно вірі та за зцілення від прокази надав папі Сільвестру (314-355 pp.) владу і пошану нарівні з імператорськими, а також главенство над усіма церквами та інші привілеї. Однак у XV ст. фальшивість цієї грамоти довів гуманіст Лоренцо Валла. Відомі й інші церковні підробки (Див.: Семеновых В. История одной цер- ковной подделки // Наука и религия. - 1971. - № 7. - С. 62).

На противагу домаганням пап ще в IX ст. було висунуто теорії, згідно з якими главою церкви вважався глава держави. Так, у 802 р. імператор Карл Великий видав спеціальний капітулярій, за яким папа не визнавався главою церкви. У його обов'язки входило лише молитися за успіхи імператорської діяльності. Існувало й багато інших подібних теорій.

Таким чином, нині відомі основні протидіючі сили ідеологічної боротьби у феодальному суспільстві. Конкретніше ознайомимося з ними на прикладах вчень окремих мислителів.