2.5. Сократ

Сократ (469 - 399 pp. до н. е.) народився в Афінах у незамож­ній родині. Як і софісти, він критично ставився до традиційних уявлень. Особа Сократа легендарна. Він нічого не писав, оскільки був неписьменний і викладав свої ідеї у промовах. Про Сократа ві­домо з творів його учнів - Ксенофонта і Платона.

Сократ - мудра людина. Він називав себе самоуком. Усе життя він був поміж людей, пропагуючи власні ідеї. На відміну від со­фістів Сократ виступав безкоштовно. Босий, у лахмітті, він просто виходив на вулиці та площі Афін, де розпочинав розмови з наро­дом. Він умів вступати в дискусію, зацікавити співбесідника і вий­ти переможцем у суперечці. Осміяні публічно, співбесідники за­звичай в більшості ставали його ворогами, а не друзями. У нього, як і у софістів, вчилися володіти думкою і словом так вміло, як це робив він.

На терені філософії Сократ хоча й боровся зі скептицизмом і релятивізмом софістів, проте критикував їх з ідеалістичних пози­цій і поширював реакційні філософські та політичні погляди. Він вороже ставився до матеріалістичних положень софістів і їх де­мократичних принципів.

Сократ був принциповим противником підходу до законів життя і природи як таких, які вони є. "Світ - це витвір бога". Пот­рібно не досліджувати природу, а виявляти волю бога. Він запев­няв, що у всьому вбачається створена богом розумна мета (кішка ловить мишей, тому вона бачить у темряві).

Висхідною точкою його філософії (відправним моментом) було скептичне положення, спрямоване проти самовпевненості со­фістів, вченість яких Сократ вважав удаваною: "Я знаю, що я нічо­го не знаю". Це скептичне самоприниження спрямовувалося на­самперед проти прогресивної матеріалістичної філософії. Сократ заявляв, що вивчення законів природних має йти за вивченням за­конів суспільних. Істинні знання можливі лише через загальні по­няття.

"Пізнай себе" - рекомендує Сократ, і тоді дізнаєшся, що ко­рисно і що погано, що справедливо і що несправедливо, що від­повідає силам людини і що їх перевищує. Згідно із Сократом розумні задатки становлять справжню сутність людини. А звід­си - мораль й істина - збігаються. Що більше буде морально ви­хованих людей, то більше гарантій для панування істини. Моральний той вчинок який, на думку того, хто його здійснює, корисний йому - Сократ вважав, що більшість людей не відповідає вимогам моралі, а тільки певна меншість, тобто аристократи. Він зневаж­ливо ставився до ремісників, селян і рабів, був ворогом демократії й тому висміював усі інститути афінського державного ладу, особ­ливо обрання архонта за жеребком, вважаючи найвдалішою арис­тократичну республіку схожу на Спарту.

Верховний орган афінської держави - народні збори, на думку Сократа, складалися з ремісників і купців, які "тільки й думають про те, що їм купити дешевше, або що продати дорожче", з лю­дей, "які ніколи не думали про державні справи". Ці антидемок­ратичні погляди згодом стали причиною арешту Сократа s його страти.

Сократ - поборник законності. Він вважав, що сила й могут­ність держави залежить від підпорядкування громадян її законам. Усе, що людина має, - тримається на законах. 1 насамперед дер­жава - це те середовище, в якому тільки й може жити людина. Тому не може бути інтересів вищих від державних. "Вітчизна до­рожче і матері, і батька, і всіх інших предків, вона найбільшою мірою недоторканна і священна, у найбільшій почесті й у богів, і у людей (звичайно, розумних)..., і якщо вона винесе вирок, то його потрібно сприймати спокійно, чи то різки, чи тюрма, чи відправ­лення на війну, де доводиться ризикувати і здоров'ям, і життям".

Уявлення Сократа про державу має в основі договірну теорію (ніяких проектів немає). Сократ висунув ідеалістичне вчення про існування неписаних "божественних" законів, які існують без лю­дей, встановлюються не людьми, а благами, мають безмежну силу і не залежать від волі людей. За "Божественними законами" має будуватися і законодавство, так як перші становлять моральні (ду­ховні) засади чинного у державі права.

Природні, неписані закони вимагають також підпорядкування писаним законам, позаяк норми права освячені богом. Сократ не розрізняв норми права й моралі, а отже, вважав, що справедливе і законне - це одне й те саме. Як бачимо, Сократ виправдовує чин­ні закони, які б вони не були, На його думку, вони кращі, ніж без­законня й самочинство. У віці 70 років Сократ створив собі пам'ятник як захиснику законності.

Афінський суд притяг Сократа до відповідальності за те, що він не визнає богів, яких визнає держава, а вводить нові "демонічні істоти", а також за те, що він нібито розбещує молодь. Суд виніс Сократу смертний вирок. ї коли друзі підготували його втечу з тюрми, Сократ відповів, що не може порушити закон, тому що відчуває докір законів, які нібито кажуть йому: ''Готуючись втекти, ти вчиняєш, як міг би вчинити найнегідніший раб, маючи намір втікати наперекір зобов'язанням і договорам, якими ти зобов'язав себе, погодившись жити під нашим правлінням... Хіба ж може іс­нувати суспільство, коли судові рішення в ньому не мають ніякої сили?" Промовивши так, він, на очах друзів, випив зі смертної чаші й помер.

Сократ хоча й підкорявся законам демократичних Афін, та ро­бив це для того, щоб взагалі ствердити принципи законності, але водночас був безсумнівним супротивником демократії і прибічни­ком реакційної програми, оскільки крім іншого вважав природ­ним і справедливим рабство.