68

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

1. Методологічні засади ландшафтно-меліоративних досліджень……………………………………………………………10

   1. Теоритичні основи ландшафтно-меліоративних досліджень…… 10

   2. Методика ландшафтно-меліоративних досліджень………………13

2. Фізико – географічні умови формування ландшафтів долини річки Рата……………………………………………………………………22

   1. Географічне положення……………………………………………22

   2. Геолого-геоморфологічна будова………………………………....23

   3. Гідрологічні умови…………………………………………………26

   4. Кліматичний умови………………………………………………...27

   5. Грунтово-рослиний покрив……………………………..………….31

3. Ландшафтний устрій долини річки Рата………………………..35

   1. Морфологічна структура ПТК…………………………………….35

   2. Антропогене перетворення ПТК…………………………………..51

4. Вплив меліорації на ПТК………………………………………….55

Висновки…………………………………………………….……………64

Література………………………………………………………………..66

Вступ

Вплив людини на навколишнє природне середовище з метою поліпшення природних умов своєї життєдіяльності почалося з часу зародження цивілізації. В історії меліоративного перетворення навколишнього природного середовища можна виділити кілька етапів. Початковий етап характеризується примітивними засобами впливу людини на природні компоненти і відсутністю істотних екологічних наслідків. У давнину люди найбільш щільно заселили низовини і річкові долини. У природному стані вони були мало придатні для землеробства. Це викликало потребу в осушенні і захисту від підтоплень. На початковому етапі меліоративні заходи проводилися в Давньому Єгипті, Месопотамії, Стародавньому Китаї та Стародавньої Індії. Другим етапом активного використання меліорації для перетворення навколишнього природного середовища охоплює період від середньовіччя до кінця XIX в. Відбувається збільшення обсягу і різноманітності меліоративних робіт і способів їх здійснення. З'являється закритий дренаж. Стали застосовувати лісомеліоративних, будувати дамби в Голландії, відвідні канали в Поліссі. Меліоративні прийоми використовувалися і в містобудуванні (наприклад, Санкт-Петербург був побудований на заболоченій низині). У цей час з'являються ряд екологічних прорахунків і екологічних проблем при меліоративному перетворенні природи. Знищувалися торф'яні болота, що виконують функції регулятора вологи в ландшафті. Багато заплавні землі були переосушени, а грунту в пустельних і степових ландшафтах засолені.

З'явилися великі проекти меліоративних робіт (наприклад, Генплан осушення боліт Полісся, розроблений під керівництвом проф. І. І. Жилинского). Розвиток меліорації в цей період пов'язане з соціально-економічними та політичними факторами. Будівництво річкових каналів в Європі сприяло розвитку річкового транспорту та торгівлі. Третім етапом розвитку комплексної меліорації (з початку ХХ ст. До 1990 рр.) Розглядається як етап інтенсивного меліоративного впливу на навколишнє природне середовище. На цьому етапі зростають непрямі наслідки меліорації на природу. Передбачати їх важко, оцінити їх також складно, так як не було ще достатніх наукових обґрунтувань меліорацій. Створюється мережа дослідних меліоративних станцій і полів. Меліорація (лат. Melioratio) - комплекс організаційно-господарських і технічних заходів щодо поліпшення гідрологічних, грунтових і агрокліматичних умов з метою підвищення ефективності використання земельних і водних ресурсів для отримання високих і сталих врожаїв сільськогосподарських культур. Меліорація відрізняється від звичайних агротехнічних прийомів тривалим і більш інтенсивним впливом на об'єкти меліорації. Основні види меліорації: гідротехнічна, хімічна, гідромеліорація, культуртехнічні роботи. Оцінюючи значення різних типів і способів меліорації як довготривалого кошти докорінного поліпшення властивостей ландшафтів і навколишнього природного середовища, відзначимо три обставини, що визначають практичну значущість і актуальність меліорації і меліоративної географії. Багато несприятливих природних явищ і властивостей ландшафтів існують об'єктивно і для їх усунення необхідні значні централізовані фінансові вкладення і потужні технічні засоби впливу. Активний вплив на хмарні системи з метою штучного випадіння опадів або провокування граду, рекультивація земель, обводнення посушливих територій - усі ці типи меліорації носять регіональний характер і не під силу фермеру. Планування, проектування, експертування таких меліорації повинні бути науково обгрунтованими і здійснюватися під контролем державних органів і відомств. У зв'язку з розвитком фермерського господарства зростає роль земельних і фітомеліорації локального (ландшафтного) рівня. Необхідно чітке обгрунтування проведення культур-технічних заходів, вапнування, снігозатримання, внесення мінеральних добрив, створення лісових смуг. Фінансування таких робіт під силу і окремим фермерським, і колективним господарствам. Здійснення меліорації локального, регіонального та глобального рівнів з метою як підвищення сільськогосподарської продуктивності земель, так і поліпшення медико-біологічних, естетичних, ресурсозберігаючих функцій і властивостей ландшафтів передбачає вирішення міждержавних і міжнаціональних екологічних проблем.

Ратинська осушешена система є однією з найстаріших систем.

Річка Рата до осушувальної меліорації була повноводна, меандрувала в своїй долині. Внаслідок проведення осушувальних робіт гідрологічна сітка дуже змінилась: виросла за рахунок великої кількості проритих каналів, а крім того каналами з'єдналась у своєрідну величезну меліоративну сітку.

Архівні та літературні джерела свідчать, що спершу вони проводилися за допомогою відкритих каналів та агромеліоративних заходів (вузькозагінна оранка, борознування, грядкування) і мали локальний характер. Першим масивом, осушеним відкритою мережею каналів, була долина р. Яричівки (притока р. Полтви) від с. Гряди до с. Яричева. Масштабні вишукувальні роботи на території Львівської області проводилися вже у 1759-1676 рр. Їх мета - вирішення воднотранспортних проблем - сполучення річок Дністра і Вісли за допомогою каналу Вишня – Сан. Після першого поділу Речі Посполитої австро-угорські власті, які в подальшому продовжували вести згадані роботи, в 1812-1844рр. зробили проект сполучення Дністра і Сану та проект прокопу каналу для Дністра від с. Гордині до с. Долобова. Перший відомий проект регулювання р. Дністер, а також проект осушення боліт на правому березі річки опрацював інженер Маліцький у 1826-1847 рр. З цих проектів у 1817-1819 рр. було реалізовано тільки прокоп каналу "Амалія" для Дністра завдовжки 7,5 км від с. Гордині до с. Долобова для захисту дороги Львів-Краків (на ділянці Канюшки-Самбір) від дій катастрофічних паводків, яка на довжині 9 км щорічно 3-4 рази затоплювалася водами висотою до 1,0 м. Проекти по регулюванню р. Західний Буг з притоками було опрацьовано австро-угорськими технічними органами у 1846, 1862, 1878 рр.        На початку ХІХ століття сільськогосподарські меліорації відкритою мережею проводилися переважно у маєтках великих землевласників. Їх проектували і керували будівництвом інженери культури лук рільничих товариств або Крайового господарства, які отримувалися на кошти субвенцій Міністерства рільництва і місцевого бюджету. З середини ХІХ століття для осушення перезволожених земель у Львівській області почали застосовувати гончарний дренаж. Імпульсом для проведення цих робіт послужила Всесвітня промислова виставка (1851р.), яка відбулася у Лондоні. У 1852р. він осушив гончарним дренажем на фільварку Бокоції (поблизу м. Журавно) перезволожену ділянку площею 119 га. Глибина закладення дрен  визначалася на основі практичного досвіду німецьких фахівців; на ріллі вона становила 1,2-1,3 м, на луках - 1,0 м. Відстань між дренами була 12-16 м. Осушення здійснено гончарними трубками діаметром 50 мм.        Слідом за ним у 1854-1860рр. Ф. Смолка, господар маєтку в с. Моршині, осушив власними силами за допомогою гончарного дренажу 54 га. Він сам виготовляв трубки, проводив нівелювання території і керував роботами.         У 1857р. в життя увійшов австрійський Водний кодекс, який дав можливість в Галичині організовувати водні і меліоративні спілки для виконання робіт, які були запроектовані державними технічними установами. Згідно прийнятого закону про меліорацію (1884р.) започатковується широкий розвиток робіт з регулювання рік і меліорації земель за рахунок державних і місцевих субвенцій, а з 1986 - надання банками низьковідсоткових кредитів.        В 1879р. згідно ухвали Галицького Сейму у Львові було засноване Крайове Бюро меліорації, в обов'язки якого входило розв'язання стратегічних питань меліорації земель та протипаводкового захисту території (проектування та супроводження будівництва). Воно було першим піонером, а потім опорою науково-обгрунтованого проведення регулювання річкових басейнів та меліорації земель.

       З більших меліоративних об'єктів, які були закінчені до Першої світової війни, слід назвати регулювання рік Західного Бугу, Тисмениці, Літнянки, Клодниці, Пустої, Березівки, Рати, Покрови, Солокії, Ракитної. Значного розвитку досягнула культура землеробства на осушуваних землях і наука. Тоді у Крайовому Бюро меліорації працювали відомі вчені - А. Корнелля, М. Корнелля, А. Кендзьор, а Львів був центром відомої меліоративної і водогосподарської наукової школи. Побудовані сто і більше років тому мости, віадуки, тунелі, підпірні стінки, перепади на гірських річках, дренажні системи і по сьогодні виконують свої функції. Вони, як памятники гідротехнічної науки, нагадують нам про високий рівень інженерної думки того часу, високу якість робіт та сумлінну працю наших предків.

       Але Перша світова війна перервала запланований дальший розвиток регулювання рік і меліорації земель. Під час війни гідротехнічні споруди не рідко використовувалися для воєнних цілей. Захисні дамби вздовж річок становили укріплені рубежі фронтів, були зриті окопами, частково знищені. Використання австрійською адміністрпацією полонених російських солдат для проведення відновлювальних робіт на системах позитивних наслідків не давало. Таким чином, в результаті тривалого воєнного лихоліття меліоративні системи прийшли в частковий занепад.        В міжвоєнний період (1919-1939рр.) Львівська область (воєводство) входила до складу Польської держави, однак дальше діяла австрійська програма виконання меліоративних робіт, складена ще у 1894р. Проте, обсяги робіт з осушення і регулювання рік були незначними. Щорічно осушувалося не більше 2.1 тис. га відкритою мережею і 0.5 тис. га гончарним дренажем. З великих меліоративних систем, збудованих у міжвоєнний період, слід назвати Ново-Яричівську (7.87 тис. га) та Білостоцьку (5.26 тис. га). У 1928 році в результаті господарських реформ припинило свою діяльність Крайове бюро меліорації, а ще раніше (1922р.) у місті Львові було засноване Малопольське меліоративно-технічне товариство з обмеженою відповідальністю, яке функціонувало до 1939 року.        Нукові дослідження виконувались Львівським політехнічним інститутом та Дублянською Академією рільництва. Результати наукових досліджень публікувалися у віснику "Інженерія рільнича", де висвітлювалися питання методики досліджень на меліорованих землях, теорії дренування, меліоративної екології, двостороннього регулювання водно-повітряного режиму осушуваних грунтів. Там же проводилася пропаганда доцільності проведення меліоративних робіт та реклама нових сільськогосподарських машин і знарядь для обробітку меліорованих земель.              Всього напередодні Другої світової війни у Львівській області було осушено 220 тис. га земель. Осушення проводилося переважно в заплавах рік за допомогою відкритої мережі каналів. Воно розраховувалося на прискорення відводу повеневих вод і використання земель для покращення сінокосів.        У 1939 році Львівська область увійшла до складу УРСР. Перші заходи радянської влади зводилися до націоналізації засобів виробництва та усуспільнення приватної власності. В адміністративному відношенні водне господарство і меліорація земель були підпорядковані відділу земельних ресурсів Львівського облвиконкому. Було започатковано роботи з інвентаризації меліорованих земель і гідротехнічних споруд, складанню їх кадастру та узагальненню накопиченого досвіду меліоративного освоєння заболочених і перезволожених земель. За час німецької окупації меліоративних робіт на території області не проводилося, а існуюча осушувальна мережа експлуатувалася згідно передвоєнних інструкцій. Багато систем і гідротехнічних споруд за роки війни було знищено.        В післявоєнні роки в області проводилися роботи по відновленню, знищених війною, осушувальних систем силами трьох управлінь експлуатації - Полтвинським, Львівським і Дрогобицьким, будівельно-монтажними конторами (Львівською і Дрогобицькою) Вінницького тресту "Укрмехгідромеліорація", Буською, Глинянською, Конюшки-Семенівською, Нестерівською, Сокальською, Стрийською, Щирецькою та Ясенівською ЛМС.

У 60-роках ХХ століття меліоратори розпочали будівництво великих меліоративних систем з відкритою мережею каналів у басейнах рік Дністра, Західного Бугу і Стиру. На цей час в країні була розроблена методика інженерного розрахунку гідрологічної дії осушувальної мережі каналів. Та особливо швидкими темпами меліоративні роботи і водогосподарське будівництво стали проводитися з середини 60-х років минулого століття з застосуванням новітніх інженерних методів та сучасної техніки. При будівництві осушувальних систем широко застосовувалися залізобетонні конструкції, нові матеріали (пластмасові труби), муфти-діафрагми для сполучення керамічних трубок. Все більше зростала роль індустріальних методів будівництва в поєднанні з механізацією важких і трудомістких робіт.

Розділ I теоретико-методичні засади ландшафтно-меліоративних досліджень

1.1. Теоритичні засади ландшафтно-меліоративних досліджень

Меліоративна географія (МР) - географічна дисципліна, що вивчає природно-територіальні комплекси (ландшафти) з позицій спрямованих змін їх властивостей несприятливих через систему організаційно-господарських, біологічних, технічних, хімічних та інших заходів з метою покращення можливостей виконання ландшафтом соціально-економічних функцій і перш всього підвищення її біологічної (сільськогосподарської) продуктивності за умови мінімізації негативних впливів на навколишнє природне середовище, поліпшення середовища проживання людини.

Основні завдання меліоративної географії:

вивчення та запобігання процесів деградації ландшафтів і підвищення родючості грунтів;

комплексне та галузеве природне і природно-господарське районування території країн, а також окремих регіонів за потребами у меліорації; ландшафтне забезпечення проектів меліорації, фізико-географічний і ландшафтний прогнози наслідків меліорації на локальному і регіональному рівнях (оцінка впливів на навколишнє середовище);

оцінка технічних засобів меліорації з позицій ресурсо-відтворюючої, та природоохоронної функцій ландшафтів;

розробка еколого-географічних положень проектування та експертизи проектів; соціальна і економічна оцінка меліорації. Навколишнє природне середовище - одне з постійних і життєво необхідних умов матеріального життя суспільства. Проте природні природні умови (гідрогеологічні, грунтові, кліматичні та ін) часто не забезпечують отримання необхідного об'єкта продукції. Комплекс факторів, що обмежують можливості оптимального використання природних ресурсів і умов, називається меліоративної невлаштованість (MH). MH визначається фізико-географічними процесами і явищами, які можуть бути зональними, азональні, інтразональні і природно-антропогенними. Ступінь вираженості видів і комплексів MH відображає природну придатність території для господарського використання і необхідність проведення меліорації. Методологічну та теоретичну основи меліоративної географії складають концепції геотехнічної системи, програмованих врожаїв і агроландшафтів. Розглянемо деякі підходи вчених до об'єкта меліоративної географії. А. Г. Ісаченко '(1977) дійшов висновку, що об'єктом меліорації є геосистема як ціле, а сутність меліорації полягає в доцільною перебудові функціонування геосистеми шляхом впливу на такі її ланки, як волого-оборот, біогенна складова та гравітаційні процеси. Небажані наслідки меліорації, на думку автора, є результатом того, що в якості її об'єкта розглядається не природний комплекс в цілому, а окремі компоненти.

Вважаючи меліоративну географію складовою частиною фізичної географії, яка має зв'язок із екологією, сільським господарством і меліорацією, А. М. Алпатов і В. С. Жекуліної (1984) вказують, що її предметом є перетворення природного середовища на різних рівнях - від елементарного природного комплексу до культурного ландшафту та урбанізованих систем. Вони визнають комплексний і разом з тим інтегральний характер, сутність якого полягає не тільки у всебічному меліоративному перетворення природного середовища, але і в прогнозі можливих наслідків цих перетворень. Об'єктом ж вивчення меліоративного ландшафтознавства, за В. Б. Михно (1984), є ландшафтна сфера Землі з позиції меліорації. Предмет вивчення меліоративного ландшафтознавства - ландшафтні комплекси, ландшафтно-меліоративних системи та прийоми меліорації ландшафтних комплексів. У зв'язку з цим цікаво думку А. М. Алпатьєва, яке, реально відображає суть меліоративної географії. Він вказує, що окремі дослідники за еталон меліоративних перетворень пропонують прийняти урочище і групи фацій. Сам же ландшафт як основний таксон районування зникає, коли мова заходить про практичному здійсненні перетворень. У цьому аспекті стик меліоративної географії з ландшафтознавства не реалізується, що закономірно, так як меліоративна географія є самостійною наукою, а не прикладних ландшафтознавство. Спільність між ними полягає в комплексному підході до географічного вивчення процесів і явищ. Ландшафт, на думку А. М. Алпатьєва і В. С. Жекуліка (1984), не завжди може бути об'єктом меліоративних перетворень внаслідок того, що кордони його часто континуально, і він не характеризується функціональною цілісністю. У такій системі вивчати динаміку речовинно-енергетичних балансів, а тим більше управляти нею, практично неможливо. Для управління необхідні напівзамкнуті системи, тип яких найбільш часто і повно буває представлений територіально не в межах ландшафту, а річкових і озерних водозбірних басейнів різного рангу. Ця риса напівзамкнутість зазвичай буває висловлена на малих басейнах річок і озер. Іноді кордону ландшафтів можуть збігатися з кордонами річкових і озерних водозборів, в цих випадках неважко в натурі вивчати і проектувати речовинно-енергетичні баланси, беручи за основу ПТК на рівні ландшафту. Але це далеко не типово. Найчастіше придатними об'єктами для вивчення і проектування планованої динаміки речовинно-енергетичних балансів будуть водозбірні басейни, в межах яких легко організувати необхідний контроль спостережень за об'єктом і польові експерименти. Моделювання малої водозбірної системи зустрічає менше ускладнень, тому що легше обгрунтувати входи і виходи складових компонентів. Природно-меліоративні системи мають цільове господарське призначення, тому вивчення їх функціонування можливе тільки при підключенні ще двох блоків - господарського та управлінського, або соціально-економічного. При формуванні та розвитку в МГС соціально-економічного блоку, що включає елементи транспорту, економіки, культури, рекреації, меліоративна геотехнічна система перетворюється на інтегральні меліоративно-географічні комплекси (МГК), що не мають часто чітких і постійних границь. Межі МГК визначаються сферою прояву прямих і зворотних зв'язків між виробничими, природними і соціально-економічними блоками. Залежно від типу меліоративних систем утворюються МГК водних, земельних, рослинних, кліматичних і хімічних меліорації. Детально інженерно-технічні блоки (підсистеми) будуть розглянуті при огляді основних типів меліорації. Організація оптимальних взаємин між інженерно-технічним, соціально-економічним і природним блоками складає суть управління МГС. Вплив меліоративних систем на ПТК відбувається по двох напрямах - регулювання природних процесів і раціональна (меліоративно-географічна) організація території, - які, згідно з А. Г. Ісаченко (1976), є основними напрямками формування культурного ландшафту. Отже, МГС - контрольована (епізодично або регулярно) система, ступінь керування якої залежить від рівня науково-технічного прогресу. Однак ступінь перетворення природних комплексів у межах МДР не однакова і залежить від безлічі антропогенних і природних факторів. МДР не є остаточно сформувалася, а являє собою змінне стан природних комплексів, що знаходяться в зоні впливу меліоративних систем. Процес їх формування починається з моменту проведення меліорації, завершенням ж умовно можна вважати час досягнення проективних показників продуктивності меліоративних об'єктів, так як з цього періоду параметри МГС набувають відносну стабільність за рахунок управління потоками речовини та енергії.