6.3. Організація роботи у пропедевтичний період

На початку вивчення математики вчитель повинен ретельно піді­брати наочність, яку він буде пропонувати дітям, продумати послідо­вність, у якій будуть використовуватись ті чи інші матеріали. М.М.Перова у своїх дослідженнях вказує, що на першому місці зав­жди мають стояти предмети найближчого оточення. За ними йдуть іг­рашки і лише після цього вчитель може застосовувати спеціальні навчальні посібники, роздаткові дидактичні матеріали, частина яких виготовляється самими школярами на уроках ручної праці, предмети з природного середовища тощо.

Вона зауважує, що на початку організації роботи з формування то­го чи іншого поняття потрібно підібрати дидактичний матеріал, предмети, які б відрізнялися один від одного лише однією ознакою, що має чітко проявлятися. Наприклад, при формуванні поняття "дов­жини предметів" варто підбирати стрічки, смужки паперу, тасьму, нитки тощо різної довжини, а всі інші ознаки (ширина, матеріал, ко­лір) були б однакові. Це попереджує змішування суттєвих і несуттє­вих ознак. На наступних уроках підбираються предмети, які відрізняються один від одного двома, а потім і трьома ознаками. Наприклад, одна стрічка довга і вузька, інша - коротка і широка. Це ста­вить перед учнями складніше завдання - з ряду ознак виділити ту, яку вимагає вчитель. Характеризуючи предмет кількома уже відомими учням ознаками можна домогтися від них їх диференціації^*.

Наочні посібники широко використовуються на всіх уроках у про­педевтичний період: і під час організації фронтальної роботи з кла­сом, і в процесі самостійної діяльності учнів. Одночасно із застосуванням наочності використовується робота з пластиліном, картоном, конструктором, систематично проводяться заняття з малю­вання, які служать засобом ілюстрації кількості, форми, величини предметів тощо.

Потрібно зазначити, що використання ілюстрованих посібників (картин, таблиць тощо) на уроках у допоміжній школі, яке набуло значного поширення, не завжди доцільне. Зараз вони практично виті­снили посібники-предмети і ту ручну діяльність, без якої неможливе навчання рахунку, вимірювання, розв'язання задач, особливо на пер­ших етапах навчання математики.

При визначенні стану знань з математики у розумово відсталих учнів ми пропонуємо дотримуватись тієї послідовності, яка подана у таблиці 6.1. Це дозволить поступово ускладнювати матеріал і такими чином дотримуватись відомого положення Л.С.Виготського про ор­ганізацію навчального процесу з розумово відсталими від простого до складного, від конкретного до абстрактного.

Величина - це одне з основних математичних понять, яке виникло досить давно. Звернемось до історії. У процесі розвитку люди порів­нювали різні однорідні величини визначаючи, перш за все те, яка з них більша, а яка - менша. Ці порівняння ще не були вимірюванням. У подальшому процедура порівняння величин удосконалюється. Од­на будь-яка величина приймалась за еталон, інші величини такого ж роду (довжини, площі, об'єму і т.д.) порівнювались з еталоном. Коли ж люди оволоділи знаннями про числа і їхні властивості величині-еталону приписали число 1 і цей еталон став називатись одиницею вимірювання (у допоміжній школі ми використовуємо слово "міра". Це робиться тому, що розумово відсталі учні одиниці вимірювання можуть змішувати зі словами "одиниця" (тобто числом 1) і "розрядні одиниці"). Мета вимірювання стала більш визначеною - оцінити, скі­льки одиниць є у вимірюваній величині. Результат вимірювання став виражатись числом.

Розкриємо основні поняття, з якими знайомляться учні у пропеде­втичний період.