Тема 59. Загальна характеристика вад писемного мовлення.

Етіологія та патогенез дисграфії, дислексії, дизорфографії. Психофізіологічні механізми письма та читання. Етіологія та патогенез порушень писемного мовлення. Клінічний, психофізіологічний, психолого-педагогічний та лінгвістичний аспекти вивчення порушень писемного мовлення.

Класифікація дисграфії

Залежно від несформованості або порушення тієї чи іншої операції листи виділяють 5 форм дисграфії:

•   артікуляторно-акустичну дисграфию, пов'язану з порушенням артикуляції, звуковимови і фонематичного сприйняття;

•   акустичну дисграфию, пов'язану з порушенням фонемного розпізнавання;

•   дисграфию на грунті несформованості мовного аналізу і синтезу;

•   аграмматіческая дисграфию, пов'язану з недорозвиненням лексико-граматичної сторони мовлення;

•   оптичну дисграфию, пов'язану з несформованістю зорово-просторових уявлень.

Поряд з «чистими» формами дисграфії, в логопедичної практиці зустрічаються змішані форми.

виділяють:

Аграфія - повна нездатність оволодіння листом або його втрата.

дисграфию - лист порушується, але як засіб спілкування функціонує.

Етіологія:

1) затримка у формуванні важливих для письма функціональних систем (зорової, рухової, слуховий), яка, в свою чергу, обумовлена ​​шкідливими впливами в пренатальний, натільний, постнатальний період або може бути спадково обумовлена.

2) порушення мовлення органічного генезу.

3) труднощі становлення у дитини функціональної асиметрії півкуль.

4) затримка в усвідомленні дитиною схеми тіла.

5) порушення сприйняття простору і часу.

імптоматіка:

Лалаева Р.І.виделяет наступні помилки при дисграфії:

- Спотворене написання букв

- Заміна рукописних букв, що мають графічне подібність

- Заміна букв, що позначають фонетично подібні звуки

- Спотворення звуко-буквений структури слів (перестановки, пропуски, додавання букв, складів)

- Спотворення структури пропозиції (роздільне написання слів, злите написання слів)

- Аграматизми на пісьмі.

Відповідно до сучасних уявлень, патогенез дисграфії у дітей пов'язаний з несвоєчасним становленням процесу латералізації функцій головного мозку, в т. Ч. Встановлення домінантного по управлінню мовними функціями великої півкулі. У нормі ці процеси повинні бути завершені до початку шкільного навчання. У разі затримки латерализации і наявності у дитини прихованого ліворукості корковий контроль над процесом письма порушується. При дисграфии має місце несформованість ВПФ (сприйняття, пам'яті, мислення), емоційно-вольової сфери, зорового аналізу і синтезу, оптико-просторових уявлень, фонематических процесів, складового аналізу і синтезу, лексико-граматичної сторони мовлення.

Дізорфографіей - це особлива категорія стійких, специфічних порушень письма, що виявляються в нездатності освоїти орфографічні навички та використовувати морфологічний і традиційний принципи орфографії. Основними труднощами таких дітей є виявлення орфограмм і рішення орфографічною завдання. Останнє зазвичай вимагає володіння морфологічним аналізом слів, достатнього лексичного запасу, здатності вибирати необхідні перевірочні слова по формально граматичними ознаками. таке оп-

ределение цього виду порушення письма дає Р.І. Лалаева. А.Н. Корнєв визначає дізорфографіей як особливу категорію стійких, специфічних порушень письма, які проявляються в нездатності опанувати орфографічним навиком, незважаючи на знання відповідних правил.

Л.Г. Парамонова характеризує дізорфографіей як специфічну нездатність учнів до засвоєння орфографічних правил.

З приводу етіології і патогенезу дізорфографіей дослідники не мають єдиної точки зору. Причини виникнення і розвитку порушень писемного мовлення у дітей різні, так як група дітей з цим видом порушення писемного мовлення неоднорідна.

Дислексія частковий специфічне порушення процесу читання, обумовлене несформованістю (порушенням) ВПФ і проявляється в помилках стійкого характеру.

Симптоми дислексії: 1.Заміна і змішання звуків при читанні - фонетично близьких (дзвінкі-глухі), або графічно подібних (Х-Ж, П-Н, З-В). 2.Побуквенное читання - порушення злиття звуків в склади і слова: Р..А..К. 3.Іскаженія звуко-складової структури слова: пропуски приголосних в збіги; пропуски приголосних і голосних без збігу; додавання букв і звуків; перестановки звуків; пропуски складів; перестановки складів. 4.Нарушение розуміння прочитаного (від слова до тексту). 5.Заміна слів (захлеснула - зачинили). 6.аграмматізми при читанні (відмінкові закінчення, дієслівні закінчення, узгодження членів речення

Писемне мовлення - це одна із форм існування мовлення, яка протиставляється усному мовленню. Це вторинна, більш пізня за часом виникнення форма існування мовлення. Якщо усне мовлення виділило людину із тваринного світу, то пи­семність слід вважати досягненням, яке створене людством. Писемне мовлення формується на базі усного мовлення і являє собою більш високий етап мовленнєвого розвитку. Писемне мовлення - це зорова форма існування усного мовлення. У пи­семному мовленні моделюється - позначається певними графі­чними символами - звукова структура слів усного мовлення, часова послідовність звуків переводиться в послідовність гра­фічних зображень, тобто букв.

У поняття писемне мовлення в якості двох рівноправних складників входять читання і письмо.

Письмо - це знакова система фіксації мовлення, що дозво­ляє за допомогою графічних елементів передавати інформацію на відстані і закріплювати її в часі.

І усна, і писемна форма мовлення являє собою вид часових зв'язків другої сигнальної системи, але на відміну від усного, писемне мовлення вже з самого початку є усвідомленим актом, формується в умовах цілеспрямованого навчання, тобто його механізми складаються в період навчання грамоти і удоскона­люються в ході всього подальшого навчання.

Процес читання забезпечується узгодженою роботою трьох аналізаторів: мовнорухового, мовнослухового та зорового, а про цес письма забезпечується узгодженою роботою чотирьох аналі­заторів: мовнорухового, мовнослухового, зорового, і моторною.

. Психофізіологічні механізми процесу читання

Читання, як і письмо, є складним психофізіологічним процесом, в акті якого беруть участь зоровий, мовноруховий та мовнослуховий аналізатори. В основу цього процесу, на думку Б. Ананьева, покладено «складні механізми взаємодії аналізаторів та тимчасових зв'язків двох сигнальних систем». За своїми психофізіологічними механізмами читання є значно складнішим процесом, ніж усне мовлення, проте водночас його не можна розглядати поза зв'язком писемного та усного мовлення.

Чигання як вид мовленнєвої діяльності визначають як процес декодування графічної (буквеної) моделі слова в усно-мовлен-нєву форму (технічна сторона читання), а також як процесрозу- міння письмових висловлювань (смислова сторона читання). Саме смислова сторона читання є основною метою процесу чигання. Між смисловою і технічною сторонами читання існує

тісний зв'язок. Розуміння прочитаного визначається характером сприймання. Крім того, зорове сприймання залежить від розуміння змісту прочитаного.

У процесі читання доросла людина усвідомлює лише завдання, зміст прочитаного, а ті психофізіологічні операції, які передують цьому, здійснюються неусвідомлено, автоматично. Однак ці автоматизовані в процесі навчання грамоти операції є складними та багатосторонніми.

З позиції клінічного таклініко-психологічногопідходівдисграфію розглядають не як самостійне порушення, а як один із симптомів, які входятьдо комплексу інших, переважно неврологічного або енцефалопатичного порушення (В. Ковальов, С. Мнухін). Багато авторів вказують на те, що порушення писемного мовлення найчастіше спостерігаються в синдромі мінімальних мозкових дисфункцій (ММД), затримки психічного розвитку. олігофренії (А. Руттер, В. Ковальов, С. Мнухін та ін.). Вони є частиною складних мовленнєвих та нервово-психічнихпорушень.

З позиції психофізіологічного підходу, спрямованого на ви вчен - ня психофізіологічних механізмів процесу письма та читання, дисграфію розглядають як наслідок порушеноїаналітико-син-тетичної діяльності мовнослухового, мовнорухового, зорового та рухового аналізаторів, а дислексію — як наслідок порушеноїаналітико-синтетичноїдіяльності мовнослухового, мовнорухового та зорового аналізаторів (С. Ляпідевський, В. Басонова, О. Токарева).

Сучасне розуміння письма як виду мовленнєвої діяльності потребує значно ширшого підходу до вивчення дисграфії, не обмежуючись клінічним та психофізіологічним (аналізаторним) аспектами, які недостатньо враховують складну психологічну структуру писемного мовлення.

Психолінгвістичний аспект вивчення цих порушень розглядає механізми дисграфії як розлад операцій породження мовленнєвого висловлювання (О. Леонтьев, О. Лурія).

Найсучаснішими аспектами вивчення дисграфії, які набули поширення завдяки однозначному зв'язку між вадою письма та його корекцією, є психолого-логопедичний тапсихолінгвістичний аспекти.

Психолого-логопедичнийта психолінгвістичний аспекти співвідносять дисграфію удітей із несформованістю вищих психічних функцій (мовленнєвих та немовленнєвих). а також тих чи інших операцій письма (Р. Лалаєва, Р. Левіна, І. Садовнікова, Л. Спірова, Є. Соботович. О. Гопіченко, Е. Данілавічютє).