ЗМІСТ

	ВСТУП	4
	РОЗДІЛ І. НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ У 6 КЛАСІ	6
1.1.	Використання елементів національної культури на уроках біології	7
1.2.	Використання краєзнавчого матеріалу на уроках біології	14
	Урок 1. Видозміни вегетативних органів кореня	30
	Урок 2. Водорості (зелені, бурі, червоні, діатомові)	38
	Урок 3. Мохи, будова, різноманітність та їх значення	50
	Урок 4. Папороті, будова, різноманітність та їх значення	58
	УРОК 5. Голонасінні рослини	72
	РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕМЕНТІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ В ПОЗАКЛАСНІЙ РОБОТІ	85
	Виховний захід. Рослини, символи-обереги	88
	ВИСНОВКИ	99
	СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	101

ВСТУП

Учитель – це особлива професія. Її не можна порівняти з жодною іншою. Адже вчителю довірено найдорожче, неоціненне, що є у світі, – дітей. А тому вчитель стає одним із скульпторів, які творять людину майбутнього. Від його роботи залежить майбутнє кожного народу і всієї світової спільноти. Основою виховання при цьому стають гармонія серця і розуму. Виховання ефективне в тому випадку, якщо воно тісно пов’язане з навчанням, здобуванням знань і здійснюється за певною системою.

З кожним роком навчати та виховувати дітей стає все складніше. Зменшується вплив батьків. Звідусюди на дітей спрямовано потік інформації, на жаль, не завжди позитивної. Все більше ми говоримо про вплив «вуличного середовища». У таких умовах школі відводиться особлива роль. Вдосконалення, підвищення ефективності виховної роботи з учнями передбачає тісну єдність всіх сторін виховного процесу.

У сучасних умовах школа виступає провідним чинником залучення молоді до національної культури і традицій. Саме у школі прищеплюється повага до свого народу, його історії та культури, закладаються основи цілісного внутрішнього світу особистості, її національної самосвідомості, світогляду. Зважаючи на нелегкий період в нашій державі, на вчителя біології покладається завдання викликати в учнів глибокий, стійкий інтерес до предмета, а значить, і до науки, любов до природи, до землі.

Пізнання довкілля допоможе змінити наші погляди і дії, щоб у майбутньому ми не перетворилися на руйнівників природи, частинкою якої є ми самі. І тому святий обов’язок вчителя – навчити дітей дивитись і бачити красу навколишнього світу, створити для них можливості одержувати нові враження, проявляти милосердя, співчуття до всього живого, виховувати готовність прийти на допомогу природі, охороняти її скрізь і завжди. Дуже важливу роль у формуванні особистості відіграють народні казки, легенди, прислів’я і приказки, прикмети про наших супутників – тварин, рослин. Доповнення шкільних підручників на уроках біології елементами народної мудрості сприятиме формуванню позитивних якостей школярів, збагатить фактичний матеріал цікавими повідомленнями, зробить уроки доступнішими і змістовнішими [2, с. 20-21].

Метою роботи є привчити учнів бачити прекрасне в природному середовищі рідного краю, цінувати, берегти, охороняти природу, примножувати її багатства. Велике значення природи в патріотичному вихованні вказував К.Д. Ушинський. Він підкреслював, що природа є одним з могутніх чинників у вихованні людини, і найстаранніше виховання без цього чинника завжди буде відзначатися сухістю [6, с. 45].

РОЗДІЛ І. НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ НА УРОКАХ БІОЛОГІЇ

Національно-патріотичне виховання на уроках біології тісно пов’язано з пізнавальною діяльністю учнів, зміст і методи якої безпосередньо впливають на реалізацію виховних завдань. Природа є потужним фактором виховання поваги й любові до своєї Батьківщини, могутнім засобом виховання в дітей ціннісних ставлень, моральних якостей, насамперед – національної свідомості.

Одним із напрямків вивчення природи рідного краю є вивчення видового складу рослин, грибів і лишайників, їх значення. На жаль, у підручниках питання біологічної різноманітності зосереджуються переважно на загальних питаннях та екзотичних видах. Розглядаючи теми «Різноманітність рослин», «Гриби» (6 клас), необхідно у цікавій і наочній формі познайомити учнів з найпомітнішими видами, поширеними в різних куточках нашої країни, особливу увагу звертаючи на місцеві види флори і фауни.

На уроці вчитель повинен створювати умови для формування в учнів почуття гордості за свою Батьківщину. Народна ботаніка оповита яскравим поетичним і міфічним серпанком, але час спливає, а чудові легенди про різні рослини помалу забуваються народом, бо витісняються науковими даними природознавства [6, с. 26].

За допомогою уроків народознавства, які на сьогодні виключені зі шкільної програми, учні мали змогу поглиблено ознайомитись із стародавніми звичаями і традиціями нашого народу. Тому на уроках біології, особливо при вивченні біології рослин слід використовувати краплини того, що ще збереглося в людській пам’яті. Цей матеріал виховує в учнів бережливе ставлення до природи, обрядів наших предків.

Василь Олександрович Сухомлинський надав патріотичному вихованню першочергового значення у всебічному розвитку особистості. Він започаткував цікаві ідеї і традиції, які допомагають зробити навчання в школі цікавим і результативним. Гуманізм та патріотизм – серцевина його педагогічної спадщини. Як чудово він проводив уроки серед рідної природи. Особливо майстерно педагог змальовував у своїх творах рідну землю. Це можна побачити в його збірці «Чиста криниця». У самобутніх казках, оповіданнях та етюдах ми чуємо пахощі й звуки, бачимо барви і чари, відчуваємо світлість духу. Всі його твори розкривають перед нами красу навколишнього світу й рідного слова, навчають людяності і мудрості. В. О. Сухомлинський вчив дітей пізнавати її надзвичайну красу, любити її, з нею розмовляти і милуватися нею. Природа у його творах вчить мудрості, не промовивши ні слова, сповнює серце якоюсь дивною любов’ю, яку оберігатимеш, як своє життя [3, с. 35].

Патріотичні почуття зароджуються в учнів на екскурсіях, в туристських походах, подорожах. Всі вони виховують у школярів такі цінні якості як почуття дружби і колективізму, привчають до взаємної допомоги і підтримки, розширюють світогляд, закріплюють і поглиблюють знання, здобуті в школі, дають можливість ознайомити дітей із історією Батьківщини, її природними скарбами, народними звичаями, традиціями. [4, с. 7].

Патріотичне виховання передбачає формування в учнів знань та уявлень про досягнення нашої країни в галузі науки, адже багато видатних вчених прославили Україну, тому потрібно звертати увагу на внесок української науки в розвиток світової біологічної науки.

На уроках біології потрібно розкрити взаємозв’язок між людиною (суспільством) і природою, виховувати у дитини кращі моральні якості: патріотизму, дружби, взаємодопомоги, людяності, чуйності, уміння переборювати труднощі і досягати поставленої мети, прагнення бути корисним суспільству. А позакласна робота є взагалі універсальною формою виховної роботи з патріотичного виховання учнівської молоді, бо може передбачати і поєднувати елементи всіх сторін виховного процесу та добиватися найбільшого результату.

1. Використання елементів національної культури на уроках біології у 6 класі

Під час вивчення біології рослин є можливість використовувати елементи національної культури. Заздалегідь готуючись до уроків, учні самостійно підбирають потрібний матеріал із фольклорних збірників, що допомогає дітям краще пізнати природу України і сприяє бережливому ставленню до неї, вихованню патріотичних почуттів до своєї держави.

Знання, накопичені в народі віками й відбиті у традиціях, прикметах, обрядах, часто підтверджуються наукою. Наприклад, здавна відомо, що дуб, сосна, ялина наповнюють людину енергетикою, і це є науковим фактом. Вивчаючи різноманітність квітів, доцільно звернутись до народних символів і оберегів. Біля кожної сільської оселі ростуть чорнобривці і мальви, калина і верба. Квіти на національному українському одязі поєднуються як прикраси і як символ захисту від злих духів. В українському віночку кожна квітка має своє місце і служить оберегом [8, с. 27].

Одного разу римська богиня весни і квітів Флора опустилася на землю і почала дарувати імена рослинам. Усім дала ім’я і хотіла повертатися, але почула за спиною слабкий голосок: «Не забудь і мене, Флоро. Дай мені, будь ласка, яке-небудь ім’я». І Флора побачила в різнотрав’ї маленьку блакитну квіточку. «Добре, — сказала богиня, — будь незабудкою. Разом з ім’ям я обдарую тебе чудесною силою — ти будеш повертати пам’ять тим людям, котрі почнуть забувати своїх близьких або свою батьківщину» [3, с. 36].

Едельвейс з давніх часів у гірських народів є символом відваги, мужності та кохання. Чимало легенд складено про цю чудову рослину.

Палко покохав леґінь дівчину-красуню. А вона, горда і неприступна, навіть не дивилася на нього. Зрозумівши, що не жити йому без коханої, леґінь вирішив кинутися вниз із найвищої скелі. Довго піднімався він угору, рвав об гостре каміння одяг, ранив тіло молодече. А вже як став над безоднею, щоб востаннє глянути на білий світ, побачив під ногами диво-рослину. Білою зорею сяяла вона, тремтіла веселка у краплях роси на її шовковому листі... Замилувався рослиною юнак, опустився перед нею на коліна, забув, навіщо долав високу гору. «Віднесу квітку милій», — прошепотів і зірвався. Як униз летів, ніде навіть об камінь не черкнувся, а як подав диво-квітку дівчині, покохала вона його на все життя... Цю квітку в українських Карпатах називають «шовковою косицею» [6, с. 16].

В Україні особливою шаною і популярністю користувалися такі дерева як дуб, береза, тополя, верба, липа, ялина, клен та кущі калини, ліщини, тощо.

Вивчаючи тему «Рослинні угруповання», можна розглянути цікаві факти про окремі рослини, які є символами нашої країни.

Дуб шанували за довголіття, міцність, посухостійкість, використовували у будівництві. Вважалося, що дуб має велику силу. Коли народжувався син – коло хати садили це дерево. Щоб хлопець був міцним, йому у першу купіль клали три листочки з вершка дуба. Ліжко теж збивали з дубових дощок, щоб за ніч чоловік набирався від нього міцності.

Саме цим велетом, як довговічною віхою, позначив український народ певні етапи своєї славної історії. Запорізький дуб… Дуб Палія… Дуб Шевченка…

Запорізький дуб зберігся у селі Верхня Хортиця (передмістя Запоріжжя) до наших днів. Вважають, що йому понад 800 років. Напис на меморіальній дошці, встановлений тут, нагадує:

«Запорізький дуб. Пам’ятка природи ХІІ століття. Висота дерева 36 м., діаметр крони 43 м, довжина обхвату більш як 6 м». З цим дубом пов’язано чимало цікавих бувальщин. Розповідають, що у цьому місці збирав своє військо гетьман Богдан Хмельницький, виголошував промови, готуючись у похід.

Могутній дуб розрісся в урочищі Юзефин Рокитнівського району, що на Рівненщині. Гадають, що йому понад 1300 років. Це дерево пам’ятає ще часи київських князів. Перекази розповідають, що біля нього зупинялося на перепочинок Ігорове військо.

А в Заліщинському лісництві, що на Тернопільщині, є славнозвісний Довбушів дуб, під яким у 1744 році зупинявся уславлений ватажок повстанців.

Відомий дуб і на Михайловій горі поблизу Прохорівки на Черкащині. Тут Тарас Шевченко бував у свого друга Михайла Максимовича – відомого вченого, першого ректора Київського університету. Під цим дубом тривали задушевні розмови, тут поет писав вірші [3, с. 37-39].

Калина є символом рідної землі, батьківської хати, символом любові. Калина у цвіту – символ дівування, дівчини на виданні. Побутують такі прикмети: ходити по калину – шукати милого, обранця. Ламати калину – шукати кохання. Калина, яка не розцвіла, – недобра прикмета, це недоля дівчини, котрій і пари нема. Звінчану дівчину порівнюють із зрубаною калиною. Калину використовують у весільних обрядах, нею прикрашають хату, подвір’я, використовують у народній медицині. Часто в народній поезії калина символізує кров, силу, молодість. Легенди, повір’я оповідають про неї як про живу істоту, якій сповідують свою душу всі, а особливо дівчата. Плоди калини — символ боротьби, перемоги, білі квіти — символ краси і ніжності, насіння у вигляді сердечка — милосердя і доброти.

Дуже давно в українському селі справляли весілля. Зібралося багато вродливих дівчат. І саме в розпалі гуляння на село наскочили татари. Заброди побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати в Царгороді. Дівчата, аби не потрапити до неволі, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і опинилися в трясовині. Там, де сконали вороги, з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата,— виросло дуже багато кущів калини. І з того часу дівочу красу порівнюють з калиною. Про цей чарівний кущ складено безліч пісень, віршів і приказок [2, с. 42].

Цікавою є легенда і про осику. Це саме під нею сховався Ісус від зрадників. Але осика «злякалась», затремтіла і цим видала присутність Ісуса. За це осика поплатилася — вона приречена на «довічне тремтіння».

Виховуючи патріотичні почуття, доцільно згадувати твори наших українських письменників. Ось уже не одне століття точиться спір у рослинному царстві про те, що ж головне корінь чи пагін? Вивчаючи тему «Пагін, його будова», можна згадати байку Михайла Старицького «Коріння та пагін».

У літній день, хороший та ясний,

Розкинувши далеко тінь у полі,

Пишалися Листки на дубі широкочолім

Життям розкішним та значним.

І з вітром-ласкавцем гордяче шепотіли

Про гущину, про свої ярі сили.

«По правді, ми даєм одні

Красу усій низовині!

Та через нас, признатись, праве,

Це дерево величне й кучеряве!

А що б без Листків рясних

З ним сталося?

Та просто сміх і говорить!

Не дуб би вийшов – пнище,

Та ще й голісіньке, як днище…

Й похизуватись нам не гріх:

Хіба не ми од спеки вівчаря

Й прохожого у холодку ховаєм?

Хіба не ми, коли зійде зоря,

Пишнотами дівчаток привабляєм?

Де ж, як не тут, і пізно, і раненько

Щебече любо соловейко?

Та й ти, тихесенький мовлять, по правді нас

Не покидаєш і на час!

Здається, слід би й нам хоч раз спасибі дати».

Одмовило щось тихо з- під землі:

«Яка мізерія ще має голос зняти?

Хто ви і де там поросли,

Що сміливо до нас себе зрівняли?

А ми, панове, – грабарі,

Що риємось од зірки до зорі

Та вас годуємо; невже пак не пізнали?

Ви – Листя, ви – пани,

Убралися в розкішні жупани

І нас нехтуєте, позбувшись сумління.

А ми – робітники, Коріння.

Пишайтесь же, але шануйте й нас

Та пам’ятайте ще часами,

Яка різниця поміж нами:

Без вас там не яка пеня,

Бо й дерево щороку вас міня.

А от, бува, хоч раз,

Коли Коріння зів’яне,

То вже, напевно, що не стане

Ні дерева, ні вас!»

(М. Старицький)

- Хто має рацію – коріння чи листки? Чому ви так вважає? Хто кому має дякувати і чому? [10].

Верба — це символ самої України, її чарівної природи і трагічної долі. З особливою шаною і теплотою оспівував вербу і великий син українського народу Т.Г. Шевченко. Тарас Григорович посадив гілочку верби у безводному казахському степу на півострові Мангишлак. Вона прийнялася всупереч спекотному диханню пустелі, перетворилася на могутнє дерево.