Європейський вектор і нова якість інформаційної політики України

Європейський (регіональний) чинник впливу для України є пріоритетним в рамках дослідження євроінтеграційної політики України у сфері ЗМІ, а також визначення рівня і якості інформування українського населення про критеріальні складники зближення з Євросоюзом і НАТО. Важливий сутнісний момент тут визначений таким практичним фактором, як поетапно зростаюча критичність в європейських підходах до розвитку політичної системи, політичного режиму і, зокрема, його інформаційної політики.

Регіональні та європейські зовнішньонаціональні чинники впливу на політику України у сфері ЗМІ, роль яких у революційному переході нашої держави до реальної демократії та свобод ЗМІ важко переоцінити, початково формувалися на ширшому полі критики політичної системи. Останнім часом позиції зазнають певних змін, але поки що західне співтовариство все ще далеке від ствердження остаточної відповідності інформаційної політики України європейським стандартам, оскільки далі вказується на фактичне замороження переходу до нової європейської якості внутрішньої і зовнішньої політики та залишкові інформаційні обмеження.

До кінця 2005 – початку 2006 років такі претензії залишалися однією з основних причин відмови західних лідерів визнавати Україну державою з ринковою економікою, надати чіткі гарантії щодо майбутнього членства в європейських інтеграційних структурах та Світовій Організації Торгівлі, забезпечити політичне стимулювання потенційних зарубіжних приватних інвесторів в українську економіку тощо.

Вже не спрацьовують посилання на особливості українського переходу від соціалізму до ринкової економіки і демократії, від тотального державного і партійного контролю на ниві ЗМІК до свободи преси, що свого часу активно використовувалися для виправдання очевидних недоречностей, які суттєво віддаляли Україну від впровадження європейських критеріїв і традицій кооперативних відносин між державою і суспільством, державою і бізнесом, бізнесом і суспільством, „державою – бізнесом - пресою”. У штучно створених в умовах переходу політичної системи до нової якості інформаційних моделях розмивалися ключові поняття критеріального характеру з тематики євроінтеграції [21; 23; 30; 36; 43; 44; 45; 46].

При побудові належного інформаційного забезпечення євроінтеграційної стратегії України доцільно враховувати також, принаймні на ближчу перспективу, що в Україні ще не остаточно сформована сучасна (у сенсі прозорості) ринкова економіка. З іншого боку, закономірний в умовах глобалізації і паралельної їй регіональної інтеграції процес демократизації суспільних відносин вимагає координованого саме з боку влади інформаційного забезпечення при збереженні свобод ЗМІК.

Таким чином, для поглибленого розуміння самого поняття “євроінтеграційна політика” у сфері ЗМІ представникам українського політикуму все ще необхідне чітке усвідомлення і сприйняття базових положень демократичної політичної думки на ниві визначення успішних, стабільних, здатних до сталого розвитку політичних і економічних систем. Адже інформаційне поле в Україні раніше нерідко формувалося у такий спосіб, щоб змусити пересічних громадян сумніватися у доцільності європейського курсу України, зокрема, шляхом висунення ідеї про нібито невідповідність європейського способу життя, європейських принципів ринкової економіки і демократичних суспільних відносин національним традиціям українського народу.

Модернізація інформаційної політики України

Важливими за потенціалом коригування глобалізаційних, регіональних та зовнішньонаціональних чинників впливу на євроінтеграційну політику України у сфері ЗМІК визначаємо такі положення європейської демократичної політичної думки з їх авторською актуалізацією до нової політичної ситуації в Українській державі:

• необхідне чітке розуміння і врахування у формуванні і модернізації інформаційної політики причин, особливостей і руйнівних для суспільства наслідків триваючого 15 років віднесення України до перехідних держав, що на тлі гучних скандалів кримінального забарвлення безумовно відносимо до вирішальних елементів стабільно критичного ставлення західного співтовариства націй до, у першу чергу, політичного режиму нашої держави – при цьому вкрай важливою видається максимальна мобілізація зусиль держави і суспільства на неупереджене інформування пересічних громадян про „стару Європу” та її політичну стратегію щодо України;

• фактичне замороження перехідного стану з усіма його деструктивними наслідками, маючи в основі внутрішні причини, посилювалося внаслідок поетапного переходу Заходу від використання демократичних механізмів і форм реалізації дво – і багатосторонніх відносин до силового тиску на вищі ешелони влади України – тим часом в окремих українських ЗМІ така зміна у політиці Заходу подавалася як „прояв ворожості” до України, а не спроба посприяти становленню реальної демократії;

• наукові уяви про сучасну міжнародну систему дозволяють стверджувати про взаємозв’язок між внутрішніми і зовнішніми чинниками кризи у відносинах України з державами та інтеграційними формуваннями Заходу з поступовою кристалізацією пріоритетності першого з них (внутрішнього), у тому числі під зростаючим в умовах замороження окремих негативів інформаційної політики впливом другого (зовнішнього) чинника – в деяких ЗМІ, особливо після так званого касетного скандалу 2000 року, зміна ставлення західних демократій до керівництва України, по-перше, постійно подавалася у повному відриві від аналізу внутрішніх витоків провалів на міжнародній арені, що проявилися у наростаючій міжнародній ізоляції вищих ешелонів влади;

• у внутрішньому вимірі на різних рівнях державного керівництва і суспільства в Україні загострювалися неадекватні уяви про причини стійкості у наступальній позиції трансатлантичної спільноти щодо суті інформаційної стратегії офіційних властей – в низці українських ЗМІ Росія поступово почала подаватися як єдиний зовнішній партнер, реально зацікавлений у налагодженні конструктивних відносин з Україною, а західним демократіям приписувалися „ворожі наміри” щодо Української держави;

• фактичне топтання на місці у реалізації декларованої багатовекторності, де-факто, спричинило небезпечну одновекторність, що свого часу почала загрожувати втратою державного суверенітету – окремі органи преси та інформації в Україні в таких умовах продовжували маніпулювання громадською думкою, переконуючи громадян у тому, що „Україна Заходові не потрібна”;

• ефективність євроатлантичної стратегії України в сфері ЗМІК високою мірою залежить від врахування і включення в систему політичних механізмів напрацювань демократичної політичної думки. Адже уяви у цих питаннях тривалий час були спотворені. На практиці це проявилося у появі в українських ЗМІ так званого офіційного концепту, суть якого зводилась до того, що геополітична і геоекономічна значимість нашої держави як би механічно нівелює загрози, які йдуть від західного тиску. - Мається на увазі і здійснюване заперечення слушності претензій Заходу щодо якісних характеристик внутрішнього курсу влади в Україні до змін останніх двох років та потужної критики ним здійснюваної в нашій державі дезінформації власного народу.

• Такий підхід створював негативне підґрунтя для ефективної інформаційної діяльності держави, яка штучно підмінялася заходами ЗМІ і дипломатів по відновленню іміджу влади. - Щонайменші критичні оцінки дій української влади з боку засобів масової інформації на теренах євроатлантичної спільноти супроводжувалися голослівними запереченнями з боку офіційного Києва і „адаптувалися” до протилежного впливу на громадську думку відповідними ЗМІ.

Слід брати до уваги, що західні експерти і державно-політичні діячі, визнаючи позитивний характер окремих змін в інформаційному просторі України, продовжують висловлювати занепокоєння проблематикою власності ЗМІ, розмитістю громадянського суспільства як «контролюючої структури», відсутністю громадського телебачення тощо [5].