Додаток 12. Стратегія розвитку інформаційного суспільства: базові підходи

Розділ 1. Мета документу.

Координація зусиль неурядових організацій та державної і місцевої влади щодо розроблення Стратегії розвитку інформаційного суспільства (ІС) в Україні та забезпечення її подальшого ефективного впровадження.

Базове визначення. Інформаційне суспільство – концепція постіндустріального суспільства. Визначає ІС як нову історичну фазу розвитку цивілізації, у котрій головними продуктами суспільного виробництва є інформація та знання.

Відмінними рисами інформаційного суспільства є:

1. Радикальне збільшення ролі інформації та знань у житті суспільства. Інформація та знання становляться чи не головним джерелом поліпшення людського розвитку суспільства.

2. Суттєве зростання у валовому внутрішньому продукті частки інформаційно-комунікаційних продуктів та послуг з відповідним збільшенням чисельності зайнятих у цьому секторі. Виробництво інформаційно-комунікаційних продуктів та послуг виростає до одного з провідних секторів економіки.

3. Створення глобального інформаційного простору, який забезпечує:

a. ефективну інформаційну взаємодію людей, що знаходяться в різних куточках Землі. Вона де-факто не знає кордонів та піднімається над багатьма міждержавними угодами;

b. майже необмежений доступ осіб до найкращих світових інформаційних ресурсів та різноманітних знань, накопичених нашою цивілізацією;

c. задоволення особистих потреб у різноманітних інформаційних продуктах та послугах.

Розділ 2. Проблема.

Спільний для всіх країн Світу фундамент розвитку інформаційного суспільства закладено документом « Декларация принципов . Построение информационного общества – глобальная задача в новом тысячелетии » , прийнятим на вищому рівні.

Однак, цілком (1) природна нерівномірність розвитку різних спільнот та (2) існуюча неоднакова для різних країн обмеженість ресурсів не може не спонукати їх до формування своїх (3) власних національних поглядів щодо планів дій з метою (4) найкращого використання накопиченого потенціалу.

Таке ж саме завдання стоїть і перед нами.

На відміну від багатьох країн, наш потенціал розвитку ІС має важливі оригінальні риси.

Йдеться про відносно високий рівень розвитку кібернетики та інших «похідних» прикладних наук, відносно високий рівень підготовки фахівців, відносно більш глибока демократизація суспільства (не тільки в результаті Помаранчевої революції), сприятливі умови для розвитку стратегічно важливих виробництв (і не тільки ІКТ-виробництв) та інші.

І саме наявність цих рис є виключно важливим стимулом формування такої скоординованої послідовності дій, котра б краще всього використовувала наявні переваги.

Виключно важливим фактором стимулювання координації зусиль є те, що технологічна база ІС в Україні розвивається, переважно, завдяки приватній, а точніше, громадській ініціативі.

Йдеться про розвиток Інтернет-простору, про розвиток виробництва програмного забезпечення та виробництва комп’ютерів. Державна (місцева) влада вже незалежної України ніколи не мала значної ініціативи (на наше щастя!) в цьому поступі і має перспективи взагалі залишитися осторонь. Посилення консолідації неурядових організацій, що працюють у цій історично важливій сфері людської активності, з подальшим налагодженням їх співробітництва, безумовно, сприятиме поліпшенню розвитку ІС.

Зауважимо також, що розвиток ІС в Україні вже стартував кілька років тому і потужність цього процесу досить швидко прискорюється саме завдяки громадський ініціативі.

Водночас, Україна є трансформаційною державою зі всіма притаманними таким державам труднощами у мобілізації необхідних ресурсів для досягнення суттєвих позитивних результатів при вирішенні проблем людського розвитку нашого суспільства. Простіше кажучи: держава не має достатніх для швидкого розвитку ІС фінансових ресурсів.

Таким чином, проблема полягає у координації зусиль приватного (громадського) сектору та державної (місцевої) влади задля розвитку інформаційного суспільства в умовах жорсткої обмеженості наявних ресурсів.

Кінцевим результатом розв’язання цієї проблеми має стати випереджаючий розвиток інформаційного суспільства, котрий, зрештою, відіб’ється у радикальному покращенні людського розвитку України.

Розділ 3. Визначення базових підходів та коментарі до них.

Даний розділ побудовано таким чином: спочатку пропонується базовий підхід, а потім пропонуються пояснення (коментарі).

Перший базовий підхід. Пропонується прийняти наступні обов’язкові напрями розвитку ІС :

1. Розвиток людських ресурсів.

2. Розвиток законодавства (правил співпраці влади і громадян) та організаційно-правового забезпечення (інституціоналізація).

3. Розвиток знань.

4. Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ).

Аналіз вищенаведеної концепції ІС дозволяє структурувати ІС у чотири головні складові:

Людська спільнота . Є і (1) ініціатором розвитку ІС, і (2) споживачем результатів цього процесу. Важливо, що темпи розвитку ІС визначаються рівнем готовності суспільства до активної участі в цьому процесі, розумінням та вмінням громадян розбудовувати ІС. Саме тому будь-які документи щодо системного розвитку ІС мають розпочинатися з розділу «Розвиток людських ресурсів». В ньому пропонуватиметься те, що треба зробити у контексті забезпечення необхідного рівня готовності суспільства до розвитку ІС з огляду на (1) наявні можливості та (2) завдання, які висуває розвиток ІС.

Розвиток законодавства – інституціоналізація . Ефективна співпраця публічної влади і громадськості щодо розвитку ІС не може не передбачати створення відповідної системи правил, що формалізуватимуться у змінах чинного законодавства (включаючи вирішення організаційних питань). Спроби розвивати ІС без інституціоналізації цього процесу (те що ми і маємо сьогодні) призведуть до неефективного витрачання ресурсів та відставання від інших держав.

Знання. Людська спільнота є творцем знань. Використовуючи накопичені знання, людство забезпечуватиме досягнення благородних, гуманних цілей розвитку ІС, котрі наведені у вищезгаданій Декларації. Але… накопичення нових знань у різних областях досліджень розвивається по своїх законах. Розвиток ІС забезпечуватиме швидко зростаючу доступність нових (і вже накопичених) знань для поліпшення людського розвитку і цілих спільнот, і окремих осіб. Однак, документи щодо розвитку ІС не в змозі охопити все розмаїття знань, котрі є конче потрібними для втілення в життя принципів вищезгаданої «Декларації». Саме тому в документах із розвитку ІС в Україні доцільно перебачити розвиток знання щодо

Інформаційно-комунікаційні технології.

Другий базовий підхід. Стратегія розвитку ІС – це цілісна взаємоугоджена учасниками система дій щодо впровадження в життя проголошених Декларацією принципів.

Необхідність спеціального формулювання цього підходу у якості базового пояснюється досить поширеною в Україні невідповідністю загальноприйнятим у світовій думці підходам щодо застосування слова «стратегія».

Йдеться про те, що цей вид документів частіше всього створюється як збірник різного роду корисних даних, намірів та побажань. В наших українських стратегіях досить часто відсутня елементарна координація дій учасників щодо досягнення узгоджених цілей (принципів), котра б враховувала наявний потенціал та тенденції розвитку.

Запропонований підхід передбачає, що розробці стратегії розвитку ІС має передувати розробка:

Концепція розвитку ІС. Включатиме провідні ідеї щодо впровадження в життя принципів «Декларації», розв’язання проблеми;

Доктрина розвитку ІС. Цілісна система поглядів щодо реалізації концепції.

Зрозуміло, що цілком припустимим є подання Стратегії із включенням у неї Концепції та Доктрини.

На нашу думку, Стратегія розвитку ІС може і не мати чіткого виконавчо-строкового адресування. Його доцільно опрацювати у наступних документах:

Програма розвитку ІС – стисле викладення того, що має бути зроблено, ким має бути зроблено і коли, з орієнтовними ресурсними та строковими оцінками;

План розвитку ІС – детальне викладення робіт з обов’язковим визначенням виконавців, строків та ресурсів.

Третій базовий підхід. Інституціоналізація розвитку ІС на громадсько-державних засадах.

Координація зусиль приватного (громадського) сектору і влади (державної і місцевої) передбачає наявність відповідного координаційного органу.

З огляду на суттєво приватну (громадську) практику розбудови ІС та переважно громадський характер майбутніх перетворень вкрай доцільно створити цей координаційний орган на громадсько-державних засадах.

Першість слова «громадський» у цьому словосполученні означає верховенство неурядових організацій у (1) формуванні керівництва (політичної верхівки) органу і (2) визначенні напрямів використання суттєво обмежених ресурсів для розвитку ІС. Державна та місцева влада мають виступати (1) політичним спонсором та (2) забезпечувати фінансування діяльності такого координаційного органу. Йдеться лише про фінансування операційних витрат щодо забезпечення робіт по координації розвитку ІС. Тобто, витрат на утримання невеликого апарату (на верхньому рівні максимум 15-20 висококваліфікованих і технічних працівників).

Пропонується створити Національної комісію з питань розвитку ІС, що матиме статус дорадчого органу.

2/3 членів у складі Нацкомісії мають визначати громадські організації, що акредитовані при комісії.

Решту – 1/3 членів комісії – має визначати влада.

Максимальна кількість членів такої Нацкомісії – до 20-25 осіб.

Оперативно-розпорядницьку діяльність має очолювати координатор Нацкомісії. Він же має бути громадським уповноваженим відповідного органу влади і працювати, переважно, на громадських засадах.

Аналогічні органи доцільно створити при обласних та місцевих органах влади.

Четвертий базовий підхід. Президент України – політичний спонсор розвитку ІС.

Аналіз документу « Декларация принципов . Построение информационного общества – глобальная задача в новом тысячелетии » вказує, що, зрештою, розвиток ІС орієнтовано на вирішення найширшого кола гуманітарних задач з метою радикального поліпшення людського розвитку. Їх склад абсолютно не вміщується у повноваження органів виконавчої влади, тому що передбачає докорінну зміну відносин осіб між собою, відносин осіб і влади, відносин осіб і бізнесу .

Саме тому видається доцільним, аби Президент України, як вища посадова особа держави і гарант Конституції, взяв на себе повноваження політичного спонсору розвитку ІС.

Як політичний спонсор розвитку ІС Президент України:

1. Створює Указом Національної комісію з питань розвитку ІС при Президентові України;

2. Призначає Громадського уповноваженого-координатора комісії;

3. Проводить засідання Нацкомісії.

Рішення Нацкомісії мають оформлюватися дорученнями Президента України.

П’ятий базовий підхід. Розроблення Стратегії, спираючись на активний розвиток наявних базових конкурентних переваг України.

Даний підхід є останнім за порядком, але чи не головним в контексті визначення змісту Стратегії.

Не можна не виходити з того, що для України розвиток ІС дає виключно важливий історичний шанс наздогнати розвинуті країни у впроваджені найбільш ефективної моделі піднесення. Йдеться про перехід до моделі розвитку, в якій швидкий розвиток кожної особи визначатиме динамічний людський розвиток суспільства у цілому.

В умовах жорсткої недостатності фінансових ресурсів, характерної для трансформаційної економіки, досить швидкий розвиток ІС може бути забезпечений лише концентрацією ресурсів на найбільш ефективних напрямах їх використання. Потрібен маневр ресурсами задля їх концентрації на розвитку базових конкурентних переваг України.

Базові конкурентні переваги України в розвитку ІС:

1. ІКТ

2. Помаранчева революція – демократизація суспільства

3. Що додати?

ЛІТЕРАТУРА

1. Василенко С.Д. Україна: геополітичні виміри в загальноєвропейському процесі. – О.: ОДМА, 2000.-206с.

2. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія /Білорус О.Г., Мацейко Ю.Г., Гончаренко А.Н. та ін. – К.: Оріяни, 2000. – 424 с.

3. Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001. (В. Литвин, С. Віднянський, Н. Барановська, В. Верстюк та ін.) /Під ред. В. Литвина. – К.: Вид. дім "Альтернативи", 2001. – 704 с.

4. Андрущенко (Гринько) С.В. Україна в сучасному геополітичному середовищі. К., Логос. 2005.-286с.

5. Інтеграція і різноманітність: нові тенденції політики України у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг. К.: 2005, с.120

6. Кудряченко А.І., Рудич Ф.М., Храмов В.О. Геополітика. – К.: 2004. – с. 293.

7. Журавський В., Радіонов М., Жиляєв І. Україна на шляху до інформаційного суспільства. К., Політехніка. 2004.-484с.

8. Мей Кристофер. Інформаційне суспільство. Скептичний погляд. К., „К.І.С.”, 2004.-220с.

9. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації та міжнародні відносини. К.: Освіта. 1999. 316с.

10. Скаленко О. Глобальні резерви поступу. Основи, К.: 2000.- 394с.

11. Сторінка „ЄС-Україна” сервера „Європа”. – http://europa.eu.int/comm/external_relation/Ukraine/intro/sndex.htm

12. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. – www.niss.gov.ua/book/ogliad/

13. Акімова І., Біль Д., Брюкер Г., Вінценц Ф., Гаврилишин Б. Україна на шляху до Європи / Лутц Хоффманн (ред. )А. Гур'янова (пер. ), Феліцітас Мьоллерс (ред. ). — К. : Фенікс, 2001. — 343с.

14. Василенко И.А. Политическая глобалистика. – М.: Логос, 2000. – 360 с.

15. Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года. – В 2-х кн. – М.: Международные отношения, 2000. – 1056 с.

16. Глобалізація і безпека розвитку. Монографія / Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін.; керів. авт. колективу і наук. ред. О.Г. Білорус. - К., КНЕУ, 2001. – 733с.

17. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика: навчальний посібник. – К., Либідь, 2003. – с. 173

18. Аналітика. Експертиза. Прогнозування. К.: Наша культура і наука, 2003. 614с.

19. Макаренко Є.А. Європейська інформаційна політика. К.: Наша культура і наука, 2003. 368с.

20. Інформаційна політика країн світу. – http://www.dwinfoserver.com .

21. Сучасний стан та перспективи відносин між Україною та Європейським Союзм. – http://www.mfa.gov.ua

22. Реалізація Плану дій Україна – ЄС: проблеми і перспективи // Національна безпека і оборона. – 2005. - №7. – с.5-27.

23. Стан і перспективи інтеграції України до ЄС: оцінки експертів // національна безпека і оборона. – 2005. - №7. – с. 37-43.

24. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. - http://www.mfa.gov.ua .

25. Бирюков М. М. Европейская интерграция: международно-правовой подход. Монография. - М.: Научная книга, 2004.

26. Концепція створення громадського телерадіомовлення О. Ткаченка - http://telekritika.kiev.ua

27. «Звернення Європейської комісії про правила здійснення державної підтримки сектора громадського мовлення» 2001рік .- http://coe.kiev.ua

28. Тарас Шевченко: «Public Service Broadcasting" - трудности перевода» - http://www.pravda.com.ua.

29. Флюр О.М. Інтеграція України у світовий інформаційний простір. К.: ІМВ, 2004.-200 с.

30. Державна програма інформування громадськості з питань європейської інтеграції (на 2004-2007рр.). К.: 2003, с.15

31. Wieson An. The Ukrainians: Unexpected Nation. Yall Nota Bene. Yall Universiti Press. New Haven fnd London. 552p.

32. Інформаційна політика регіонів та країн світу. – http://www.unesco.org

33. Олена Голюк: «Суспільне телебачення – тест на демократію» - http://maidan.org.ua.

34. International relations theory and the politics of European integration : power, security, and community / edited by Michael C. Williams and Morten Kelstrup. - New York : Routledge, 2000.

35. «Рекомендація Кабінету міністрів держав - членів Ради Європи № R (96). - http://coe.kiev.ua.

36. Почепцов Г. Інформаційна політика. – К., УАДУ. 2005.- 680с.

37. Парфенюк В.М. Особливості політики формування інформаційного суспільства в країнах Центральної Європи. АПМВ, вип. 50 (2.1.) 2004. с. 238-246

38. Стратегії розвитку України: теорія і практика. – К.: НІСД, 2004.

39. Тетяна Лебедєва. - Суспільне ТБ має компенсувати все те, що глядач недоодержує на комерційних телеканалах. - газета «День» №38. від 27.02.2005.

40. Міжнародні відносини і зовнішня політика. /Гайдуков Л., Кремінь В., Губерський Л., Камінський Є. та ін. К.: Либідь. 2001.-482с.

41. Дорожня карта України ЄС на 2005р. К.: 2005. -с. 15

42. European integration in the 21st century : unity in diversity? / edited by Mary Farrell, Stefano Fella and Michael Newman. - London ; Thousand Oaks, Calif. : SAGE Publications, 2002. - 220 p.

43. Українське демократичне коло «Перспективи створення суспільного мовлення в Україні» К., «Геопринт», 2005.- 85 с.

44. «Рекомендація Комітету міністрів держав - членів Ради Європи № R (99)1» .- http://coe.kiev.ua

45. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. Дрогобич: ВФ „Відродження”, 2004. – 488с.

46. European integration of Ukraine : as viewed by top Ukrainian politicians, businessmen and society Leaders / [editing Oleksandr Sushko, Natalia Parkhomenko]. - Kyiv : International Renaissance Foundation ; Warsaw : Stefan Batory Foundation, 2003. - 188 p.

47. Whit Paper “Oue European Communication Policy”, 2005. http://www.esc.eu.int

48. „Про взаємовідносини та співробітництво України з Європейським Союзом”. Парламентські слухання. 20.11.2002р. – с.50

49. Розширена Європа – сусідні країни: нова структура відносин з нашими східними та південними сусідіми. Повідомлення ЄК ЄС. Брюссель, 2003. с.15

50. Бангеманн М. Європа і глобальне інформаційне суспільство: рекомендації для Європейської Ради ЄС. Європа на шляху до інформаційного суспільства. – К.: Зв'язок, 2000. – 176 c.

51. Спеціальна рекомендація з проблем Суспільного мовлення Парламентської Асамблеї Ради Європи №1641 (2004). – http://coe.kiev.ua

52. Чекаленко Л. Зовнішня політика і безпека України. - К., НІМПБ, 2004.- 352с.

53. І.Слісаренко, В.Павлюк. Громадське телебачення США(PBS). – “TV НОВИНАР”, №2, 1999р., спецвипуск.

54. W.Siesicki. Telemetria.- TVP S. A. Osrodek Szkolenia – academia Telewizyjna. – 2000.- 62 s.

55. П.Бурдье. О телевидении и журналистике. – М.: Фонд научных исследований «Прагматика культуры», Институт экспериментальной социологии, 2000. – 159 с.

56. План дій Україна – Європейський Союз. Європейська політика сусідства. www.mfa.gov.ua

57. Проді Р. Об'єднана Європа для європейців. Ніццький договір та розширення ЄС. /М-во юстиції України. Центр порівнял. права; за наук. ред. С. Шевчука. – К.: Логос, 2001. – 196 с.

58. Ніццький договір та розширення ЄС. /М-во юстиції України. Центр порівнял. права; за наук. ред. С. Шевчука. – К.: Логос, 2001. – 196 с.

59. Зовнішня політика Європейського Союзу. http://www.europa.eu.int/comm/

60. Зовнішньополітичні зв'язки: вимоги, протиріччя, пріоритети. Політичні дебати в ЄК ЄС. – Брюссель, 2001. http://www.europa.eu.int/comm/

61. Європа без кордонів – нове осмислення інтеграційних процесів /Матеріали політичної дискусії Бертельсманн-форуму.http://www.bertelsmann-stiftung.de/

62. Шуберт К. Европейский Союз как субъект мировой политики. – Опладен: Леске и Будрих. Мюллер-Брандек-Букс Г., 2000. – 290 с.

63. Пашков М., Чалий В. Україна і розширення ЄС: проблеми, наслідки, перспективи// www.uceps.com.ua

64. Пахльовська О. Україна і Європа в 2001-му: десятиліття втрачених можливостей // Сучасність. – 2001. – № 7 – 8. – С. 78 – 85.

65. Українське суспільство на шляху перетворень: західна інтерпретація / За ред. В. Ісаїва. – К.: Вид. Дім КМ Академія; 2004. – 362с.

66. Collective memory and European identity : the effects of integration and enlargement / edited by Klaus Eder and Willfried Spohn. - Aldershot, Hants, England ; Burlington, VT : Ashgate Pub., c2005. - 228 p.

67. Europe : cultural construction and reality / edited by Peter Niedermeller & Bjarne Stoklund. - Copenhagen : Museum Tusculanum Press, University of Copenhagen, 2001.  -138 p.

68. European integration and national identity : the challenge of the Nordic states / edited by Lene Hansen and Ole Wzver. - London ; New York : Routledge, 2001. - 232 p.

69. Галицька Т.В. Теоретико-методологічні засади інформаційної політики. // Вісник Міжнародні відносини, №22. – К.: Вид.-пол. центр «Київський університет», 2000. – 156 с.

70. Democracy in the European Union : integration through deliberation? / edited by Erik Oddvar Eriksen and John Erik Fossum. - London ; New York : Routledge, 2000. -  310 p.

71. Іщук В. Україна: проблеми престижності та ідентичності. Масова комунікація і культура як суб’єкти формування громадськості та національної свідомості. –К.: Смолоскип, 2000. – 88с.

72. European integration in social and historical perspective : 1850 to the present / edited by Jytte Klausen and Louise A. Tilly. - Lanham, Md. : Rowman & Littlefield Publishers,  1997. - 323 p.

73. Закон України Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України (відомості Верховної Ради (ВВР), 1997, n 45, ст.284 ) (із змінами, внесеними згідно із законом n 2921-iii (2921-14) від 10.01.2002, ввр, 2002, n 16, ст.114 ) http://www.rada.kiev.ua

74. Канетті Е. Маса і влада. – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2001. – 416 с.

75. Бойко О.В. Зовнішньополітичний образ України та чинники його формування в друкованих англомовних ЗМІ в умовах трансформації суспільства: Автореф. дис. к.п.н: 23.00.02/НАН України. Інститут політичних і етнонаціональних досліджень. – К.: 2001.- 22с.

76. Українська мережа Інформаційного суспільства. – http://e-ukraine.org.ua

77. Політичні і економічні перетворення в Росії і Україні. – М.: „Три квадрата”, 2003. – 328с.

78. Влада тьми і темників. Хрестоматія з політичної цензури в Україні. 2001 – 2004/Упоряд. В. Кіпіані; Художник-оформлювач. Я. Зень, 2005. – 308с.

79. Шнирков О.І. Конкурентна політика Європейського Союзу. Монографія.- К.: ВПУ „КУ” 2003 – 217с.

80. Литвиненко О. Спеціальні інформаційні операції та пропагандистські кампанії: Монографія. – К.: ВКФ "Сатсанга", 2000. – 222 с.

81. Губерський Л.В. Деякі шляхи забезпечення позитивного іміджу України // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2001.-Випуск 30, частина І. – с.12-15

82. Офіс проекту інформаційного суспільства. – http://www.ispo.cec.be/

83. Оцінка електронної готовності України. Стратегічні рекомендації Доповідь проекту Уряду України/ПРООН. – К., 2002.

84. Даниленко С.І. Прес-служба: основи організації та діяльності. К., ІМВ. 2006. 116с.

85. Україна. Формування основи для стабільного зростання. Меморандум про економічний розиток, т. 2: Світовий Банк. Дослідження економік країн світу. К., Козаки. 2004.- 448с.

86. Закон України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова” (відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, n 28, ст.214) http://www.rada.kiev.ua

87. European security integration : implications for non-alignment and alliances / Mathias Jopp and Hanna Ojanen (eds.). - Helsinki, Finland : Ulkopoliittinen instituutti ; Bonn, Germany : Institut fьr Europдische Politik ; Paris : WEU Institute for Security Studies, [1999]. - 235 p.

88. Кафарський В. Нація і держава: культура, ідеологія, духовність. – Івано-Франківськ, 1999.

89. Євтух В. Б., Трощинський В. П., Галушко К. Ю., Чернова К. О. Етнонаціональна структура українського суспільства: Довідник. – Київ, 2004. - С. 10.

90. Тихомирова Є.Б. Паблік рилейшнз у глобалізованому світі. К.: Наша культура і наука. 2004. 489с.

91. Шевченко О.В. PR - технології в міжнародних відносинах. К., ІМВ. 2003. – 187с.

92. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С.Крисаченка. - К.: НІСД, 2004. - 648 с.

93. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз. К.: МАУП, 2005. – 440 с.

94. Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства України. Проект ГРГ „Електронна Україна”. – К., 2004

95. Смiт Е.Д. Нацiональна iдентiчнiсть. – К.: Основи, 1994.

96. Обушний М. І. Етнонаціональна ідентичність – феномен самовизначення українців. – К., 1999.

97. Кресіна І. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси. Етнополітичний аналіз. – К., 1998. – С. 238.

98. Шкляр Л. Інтеграційний потенціал національної ідеї в поліетнічному просторі України // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. – Вип. 12. – К., 2000. – С. 60 – 62.

99. Имиджевая программа для Украины? – http://prinfo.webzone.ru

100. Королько В.Г. Паблік рілейшнз. Наукові основи. Методика. Практика. К.: Видавничий дім „Скарби. 2001.- 200с.

101. Офіс офіційних публікацій Європейської Комісії. – http://europ.eu.int

102. Держкомтелерадіо України www.comin.gov.ua

103. Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення www.nradatvr.kiev.ua

104. Міністерство транспорту та зв’язку України www.mintrans.gov.ua

105. Державний комітет статистики України www.ukrstat.gov.ua

106. Бурдяк В., Ротар Н. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2004. — 328с.

107. Гол Дж. Онлайнова журналістика. К., “К.І.С.”, 2005, - 344с.

108. Інтернетом регулярно користуються 18 % українців. http://www.korespondent.net

109. В Україні з’явиться перший європейський інформаційний кореспондентський центр. http://www.korespondent.net

110. Наука в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на зламі тисячоліть. К., „Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2002, - с.328

111. Макаренко Є.А. Міжнародні інформаційні відносини. К.: Наша культура і наука, 2002. 475 с.

112. Крижановский В.П. Влияние европейского образовательного пространства на трансформацию высшего образования в Украине // Влияние расширения ЕС и НАТО на восток на процессы интеграции и дезинтеграции на постсоветском пространстве: Материалы междунар. семинара. Киев, 28-29 марта 2003.- К., 2003.- С. 54-59.

113. Крижанівський В.П. Українсько-російські взаємини у контексті участі в європейських інтеграційних процесах // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - Вип.60.- Ч.1.- К., 2006.- С.8-11. (англ.)

114. Міжнародна федерація з інформації та документації. http://www.ificom.org/

115. Союз міжнародних асоціацій. http://www.uia.org/

116. Міжнародний центр боротьби з цензурою. Організація Article 19. http://gv.apc.org/article19/index.htm.

117. Європейський інститут медіа www.eim.org

118. Центральна Європейська Ініціатива http://www.ceinet.org/home.php

119. Міжнародна католицька організація UNDA. http://www.catholick.orgs

120. Асоціація мережевих телерадіомовників www.merezha.org.ua

121. Комітет “Рівність можливостей” http://prostir-monitor.org/

122. Асоціація “Спільний простір” www.prostir.org/

123. Інститут масової інформації www.imi.org.ua

124. Український незалежний центр політичних досліджень www.ucipr.kiev.ua

125. Фонд “Інформаційне суспільство України” www.isu.org.ua

126. Фонд “Європа ХХI століття” www.ewi.org.ua/

127. Міжнародна громадська організація Інтерньюз-Україна www.internews.ua

128. Незалежна асоціація мовників www.nam.org.ua

129. Академія Української Преси www.aup.com.ua

130. Центр медіареформ www.mediareform.com.ua

131. Незалежна медіа-профспілка www.profspilka.org.ua

132. НУО "За професійну допомогу" www.gurt.org.ua

133. The New demographic regime : population challenges and policy responses / edited by Miroslav Macura, Alphonse L. MacDonald and Werner Haug. - New York : Geneva : United Nations, 2005. - 301 p.

134. Редакційні настанови ВВС www.bbc.co.uk

135. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. – К., Юрінком. 2001.- 688с.

136. Телекритика www.telekritika.kiev.u

137. Європейська конвенція з прав людини. Свобода вираження поглядів. К., Центр вільної преси.2002.-518с.

138. Українська дипломатична енциклопедія. К.: Знання України, 2004. – т.1, 2.

139. Інформаційна безпека: контрманіпулятивні стратегії. К.: Наша культура і наука, 2006. 620с.