1.2. Європейський вектор інформаційної політики України

Для України важливим є те, що стратегічною метою міжнародних організацій та країн Європи є прискорений розвиток європейського інформаційного суспільства, інтеграція і конкурентоспроможність на світових ринках за умови збереження багатокультурності і національної самобутності, забезпечення вільного вираження поглядів і свободи засобів масової комунікації, рівного доступу до надбань цивілізації у цифровій формі.

Сучасні засоби комунікації відкрили для Європи і відкривають для України нові перспективи і можливості міжнародного співробітництва, але вони породжують і нові загрози для дотримання принципів фундаментальних прав і свобод людини в інформаційному суспільстві. Такі проблеми, як підвищення ролі інформації в суспільному середовищі, охорона персональних даних, безпека інформації про приватне життя, забезпечення конфіденційності міждержавних інформаційних відносин набувають в європейському регіоні важливого значення.

В Україні вивчаються, аналізуються і кладуться в основу національної інформаційної політики досягнення європейської інформаційної політики, що реалізується через стратегії, програми і проекти міжурядових регіональних організацій, таких, як Рада Європи, ЄС, ОБСЄ, ЦЄІ, НАТО, в рамках яких розглядаються і вирішуються проблеми становлення інформаційного суспільства, розвитку "інфоструктури", інформаційних комунікаційних магістралей, телекомунікаційних мереж, інформаційної економіки, електронної торгівлі тощо.

Стратегія європейської інформаційної політики є вельми важливою для України і в напрямках, які стали пріоритетними для діяльності регіональних міжурядових організацій. Останнім часом це особливо стосується Ради Європи, яка розвиває гуманітарне співробітництво у регіоні шляхом забезпечення прав людини і розвитку плюралістичної демократії, створення системи європейського інформаційного права, впровадження європейських стандартів і принципів у національні інформаційні програми і чинне законодавство.

Суттєве значення для України має також інформаційна політика ЦЄІ з огляду на її спрямованість на інтеграцію країн-учасниць до проектів і програм ЄС, РЄ, ОБСЄ з метою забезпечення регіонального і субрегіонального співробітництва, створення і функціонування інформаційно-документаційного центру оперативного обміну військовою інформацією, реалізації програми ЦЄІ-2010 спільно з ЄС з метою економічного зростання за рахунок інформаційного сектору і включення країн-членів ЦЄІ у міжнародну торгівлю і світове господарство.

Концептуально співробітництво України в європейському регіоні базується на політиці, яка визначає підтримку верховенства права та зміцнення демократії як основи відносин між Україною та об’єднаною Європою. Ідея європейської належності України означає, з одного боку, радикальний поворот історичної долі держави, з іншого – визначення українського шляху до європейської спільноти, враховуючи, що Україна - держава, яка динамічно змінюється, здобуває переваги на міжнародній арені, налагоджує партнерські відносини з ключовими країнами світу. Розширення Європи відкриває нові можливості і зрослі перспективи поглиблення євроінтеграційної стратегії України.

Європейський вимір інформаційної політики України концептуально зорієнтований на поступальний розвиток відносин з європейськими міжурядовими організаціями, залучення до інформаційно - комунікаційних зрушень з метою відновлення та поглиблення історично традиційних зв’язків з європейською спільнотою [1; 7; 5; 6; 9;11; 13].

Співробітництво України з європейськими міжурядовими організаціями здійснюється на основі Європейської Конвенції про права людини (1950 р.), Директив та Конвенцій про регулювання вільного обігу інформаційних продуктів та послуг в рамках ЄС, двосторонніх угод і проектів у галузі комунікації, Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (1998 р.), Плану дій з розвитку взаємовідносин Україна - ЄС, Меморандуму про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства ЄС та Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства тощо.

Пріоритетні напрямки співробітництва України з РЄ – права людини та права засобів масової комунікації, суспільне телерадіомовлення, аудіовізуальна сфера, охорона інтелектуальної власності, комп’ютерна злочинність, охорона суспільної моралі та запобігання насильству через програми, інформацію та ідеї, правове регулювання нових комунікаційних послуг.

Співробітництво України та Ради Європи у сфері інформаційної політики

Рада Європи – це перша організація, членство в якій стало для України "своєрідним каталізатором прискореного процесу сприйняття європейського мислення" як на рівні державної влади, так і в українському суспільстві загалом. Україна доволі ефективно співпрацює з іншими державами-членами РЄ в рамках Комітету Міністрів, ПАРЄ, Конгресу місцевих та регіональних властей Європи. Поступово долаються проблеми, які в рамках відносин України з ПАРЄ виникали внаслідок розходжень до вирішення проблем становлення громадянського суспільства.

Нині виникли нові можливості для погодження позиції і щодо моніторингових досліджень з питань відповідності реформування владної, суспільної та економічної сфери України взятим державою зобов’язанням. Державні управлінські структури постійно декларують курс на поетапне впровадження європейської практики демократичного розвитку, що визначає право на комунікацію фундаментальною основою громадянського суспільства і передбачає встановлення в країнах-членах відповідних принципів для забезпечення свободи слова, вільного вираження поглядів, плюралізму і незалежності ЗМК, використання нових інформаційних технологій та Internet для суспільного прогресу.

Вивчаються і беруться до уваги при розробці і прийнятті державних рішень результати проведених ПАРЄ спеціальних досліджень та моніторингів демократичних і політичних процесів у країнах-членах з метою контролю за виконанням зобов’язань в рамках Європейської конвенції з прав людини (1951 р.) з доповненнями (1998 р.) та факультативними протоколами до них, Європейської конвенції з транскордонного телебачення (1989 р.), Європейської культурної конвенції, Європейської конвенції про універсальну інформаційну послугу (2003 р.), Європейської конвенції про кіберзлочинність (2002 р.) рекомендацій і резолюцій щодо цінностей інформаційного суспільства. Це повною мірою стосується слухань і дискусій про стан інформаційної політики в Україні.

Протягом 1999-2005 років за участю спостерігачів від моніторингового комітету Ради Європи із забезпечення прав людини (Ханни Северинсен та Ренати Вольфген) було проведено парламентські слухання "Інформаційна політика України: стан і перспективи" (1999 р.), "Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова дотримання законності та інформаційної безпеки України" (2001 р.), “Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова та цензура в Україні” (2002 р.), “Стратегія розвитку телерадіоінформаційного простору” (2003 р.), „Про розвиток телекомунікацій в Україні” (2004 р.), „Перспективи розвитку інформаційного суспільства в Україні” (2005 р.). Ще під час слухань 1999 року увагу європейських доповідачів було привернуто до негативних тенденцій в інформаційній сфері України, приміром таких, як незбалансований ринок, експансія російськомовної інформаційної продукції, нерозвиненість сегменту Internet, недосконалість існуючої законодавчої бази, аудіовізуальне піратство тощо.

Моніторинг, проведений представниками Омбудсмена, показав: в Україні на той час обмежувалося вільне виявлення громадянами своїх поглядів і переконань, ЗМК ставали підконтрольними олігархічним структурам, або державним інстанціям, звужувалося право людей на достовірну інформацію. З цією метою посилювався тиск на ЗМК політичними, економічними та адміністративними методами. За визнанням нинішнього державного керівництва України, в державі зберігається проблема адаптування українського законодавства, яке на відміну від прецедентного права Європейського Суду з прав людини у Страсбурзі не завжди займало демократичну позицію в питаннях тиску на свободу слова, особливо у справах за позовами до ЗМК щодо захисту честі і гідності: резонансними стали справи проти газет "Правда України", "Політика", "Опозиція", "Фінансова Україна", "Дніпровська правда", "Полтавська думка" та інші. Втім, законодавча влада України докладала чимало зусиль, щоб виправити ситуацію. Утиски свободи слова в Україні стали підставою для Спеціальної Заяви Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації від 16 березня 1999 року, в якій зазначалося, що органи виконавчої влади демонстрували інформаційну політику, основою якої було неприйняття плюралізму та неготовність до відкритої громадської дискусії.

Це була і реакція на занепокоєння ПАРЄ порушеннями прав людини в Україні щодо свободи вираження і плюралізму та незалежності ЗМІ. У червні 1991 року Верховна Рада України прийняла звернення до парламентів і урядів європейських країн із закликом застосувати міжнародні інструменти для захисту основних прав і свобод та провести дискусії щодо цього на сесії ПАРЄ.

Міжнародного розголосу набули парламентські слухання "Проблеми інформаційної діяльності, свобода слова, дотримання законності та інформаційної безпеки України" (16 січня 2001 року). Крізь призму експертних оцінок чітко проглядались висновки, що в Україні на той час були відсутні незалежні ЗМК, а свобода слова лише декларувалася [5].

В парламенті України обговорення інформаційних проблем завжди характеризувалося гострим політичним протистоянням влади і опозиції, але опоненти, незважаючи на альтернативні позиції, висловлювалися на підтримку свободи слова і європейського критеріального вибору України.

Інформаційна складова міжнародних відносин України та Ради Європи впливає на внутрішню політику і змушує працювати в узгодженому міжнародному правовому полі, а вільний обмін інформацією є одним з основних чинників суспільного розвитку та відповідності рівню європейських вимог. Україна зацікавлена в якісних змінах інформаційного стану держави та гідній репрезентації в європейському та світовому інформаційному просторі, що є передумовою оптимізації європейської інтеграції для України.

На січневій сесії ПАРЄ (Страсбург, 2001 р.) доповідачі по Україні на підставі одержаної інформації та парламентських слухань провели через моніторинговий комітет резолюцію про призупинення членства України в Раді Європи за невиконання взятих на себе зобов’язань в галузі прав людини та інформації. Але обговорення цієї резолюції і самі дискусії в ході сесії, конструктивна і тверда позиція парламентської делегації України вплинули на формування документу і зняли політичну кризу у відносинах РЄ – Україна. В документі зазначалося: закликати органи влади України інформувати про справу Гонгадзе; сприяти здійсненню незалежної експертизи оригіналів аудіовідеозаписів; забезпечити оприлюднення результатів і створити демократичну інституційну базу інформаційної політики; активізувати розвиток інформаційного ринку на основі європейських стандартів.

12 березня 2001 року представники України в ПАРЄ порушили питання щодо включення до порядку денного доповіді моніторингового комітету про стан і забезпечення свободи слова в інших країнах Європи, мотивуючи це тим, що Україна не може не зважати на думку європейської спільноти, але водночас вважає необхідним вивчення загальної ситуації в регіоні, оскільки проблеми взаємин влади та ЗМК виникають у всіх європейських країнах.

Проблема свободи слова постала у центрі уваги Верховної Ради України під час парламентських слухань “Суспільства, ЗМІ, влади: свобода слова і цензури в Україні” (4 грудня 2002 р.), у відповідь на загрозливу ситуацію у сфері забезпечення основних прав і свобод людини й громадянина та забезпечення права ЗМІ на вільне виконання своїх професійних обов’язків, зумовлених запровадженням політичної цензури. В результаті слухань було внесено зміни до деяких законів України і запропоновано можливість запровадження в Україні парламентського Уповноваженого зі свободи слова.

Парламентські слухання (10 грудня 2003 р.) розглянули стратегію розвитку телерадіоінформаційного простору України на перспективу у контексті WSIS та діяльності державних інститутів у сфері ЗМІ (Національної ради України телебачення та радіомовлення та Держкомтелерадіо), Держкомзв’язку та інформатизації і визначили принципово нову законодавчу модель управління телерадіоінформаційною галуззю у світлі вимог інформаційної доби та європейського вибору України.

Політичні події 2004 року засвідчили вагомість високої громадянської свідомості українського суспільства та незалежної позиції ЗМІ, що призвели до якісних демократичних зрушень у державі. Показовим стало проведення в Україні Сьомої Європейської Конференції Комітету Міністрів РЄ у галузі комунікації та інформації "Інтеграція та різноманітність: нові тенденції європейської політики у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг” (відбулася 10-11 березня 2005 р. у Києві), яка стосувалася таких проблем: 1) свобода вираження та інформації у кризових ситуаціях; 2) культурна різноманітність та плюралізм медіа в добу глобалізації; 3) права людини та регулювання медіа і нових комунікаційних послуг в інформаційному суспільстві; 4) медіа в Україні.

Уже сам факт проведення цієї Конференції в Україні істотно сприяв активізації багатостороннього міжнародного співробітництва у сфері прав і свобод людини, став свідченням формування нової інформаційної політики як складової частини утворення єдиного європейського інформаційного простору і позитивної оцінки діяльності держави та нової влади в інформаційній сфері.

У документах конференції – політичній декларації "Інтеграція та різноманітність: нові тенденції європейської політики у сфері ЗМІ та нових комунікаційних послуг”, програмі дій та резолюціях підкреслюється, що в контексті розширення ЄС Ради Європи як єдина політична організація панєвропейського рівня, компетенція якої – демократичні виміри комунікації, продовжуватиме відігравати основоположну роль в утвердженні цих цінностей та принципів, встановлюючи загальні панєвропейські стандарти у сфері мас-медіа та нових комунікаційних послуг [5].

Зважаючи на зміни глобального політичного та соціально-економічного контексту життєдіяльності України - збільшення кількості міжнародних конфліктів та випадків тероризму, які становлять пряму загрозу миру та соціальній стабільності, а також цінностям демократичного суспільства; глобалізацію економік та комунікацій, міграцію та інтенсивність взаємодії між культурами, самобутність культурної та соціальної ідентичності; вплив високих технологій ІКТ на діяльність мас-медіа та формування за їх допомогою світової громадської думки, визначається, що ці зміни можуть мати фундаментальні тривалі наслідки для національних держав та культурних і національних ідентичностей, соціального розвитку, прав людини та демократії, для міжнародних відносин.

У Резолюції щодо медіа в Україні було відзначено зусилля України, спрямовані на захист та поширення права свободи вираження та інформації відповідно до статті 10 Європейської Конвенції з прав людини та практики Європейського Суду з прав людини та розвиток правової та регуляторної бази, сприятливої для роботи вільних, незалежних та плюралістичних медіа у країні; підкреслено, що співпраця між Україною та Радою Європи у сфері медіа повинна продовжуватись та посилюватись з метою здійснення позитивних змін та консолідації успіхів, особливо щодо правової та регуляторної бази, збільшення плюралізму медіа та їх незалежності, та створення справжньої системи громадського телебачення; запропоновано країнам-членам Ради Європи та іншим зацікавленим країнам та інституціям активно підтримати реалізацію плану дій для медіа в Україні після його прийняття, особливо через політичну підтримку та відповідні ресурси для його фінансування; стратегією співробітництва України та Ради Європи у сфері інформаційної політики визнано позитивний прогрес європейської інтеграції; захист та розширення прав людини, вільний обіг інформації ідей та поглядів; плюралізм та різноманітність мас-медіа і нових комунікаційних послуг; культурний та релігійний діалоги з метою утвердження взаєморозуміння як в європейських суспільствах, так і між Європою та іншими регіонами світу [5].

Загалом, незважаючи на певні проблеми відносин, роль Ради Європи у демократизації України є важливою і очевидною: позитивних результатів співробітництва значно більше, ніж негативних моментів. Пріоритети європейського напряму зовнішньої політики є необхідною умовою стабільності її міжнародного становлення та розвитку збалансованих міжнародних відносин.

ЄС та інформаційна політика України

Поступ України у відносинах з ЄС бачиться в Стратегії співробітництва з ЄС (1998-2001рр.) – проекти "Життя і працевлаштування в інформаційному суспільстві" (стратегії і програми); спробах і намірах гармонізації законодавства; створенні умов для ринкової економіки у сфері інформаційних послуг; сприянні електронній комерції; участі у програмі e-Europe та і-2010; формуванні національних хостів; підготовці та реалізації спільних міжнародних проектів у галузі інформації та комунікації.

Європейський вектор розвитку українського суспільства потребує нових зважених політичних рішень, зокрема, Україна усвідомлює важливість участі в європейських інтеграційних процесах, пов’язаних з прискореною інформатизацією, революцією в галузі комунікацій, електронної економіки, інших високих технологій. Як невід’ємна частина Європи Україна орієнтується на існуючу модель соціально-економічного розвитку європейських країн і розглядає євроінтеграційний курс як реалізацію цієї моделі в Україні.

Зусилля зосереджуються на суттєвому поглибленні та розширенні практичного співробітництва Україна – ЄС за всіма напрямами для забезпечення сприятливих умов у контексті розширення ЄС. Важливою у цьому сенсі є своєрідна ревізія існуючих угод і домовленостей. Не в останню чергу відносимо це підписаного у липні 1994 року Протоколу про наміри між Державним комітетом зв’язку та інформатизації і Генеральним Директором ЄС з проблем інформаційного суспільства (попередня назва Генеральний Директорат ХІІІ), в якому визначено критерії взаємин в галузі телекомунікацій та інформаційного суспільства в цілому.

Потребують систематизації результати діалогу як в рамках двосторонніх зустрічей експертів на різних рівнях, так і в рамках міжнародних заходів, серед яких Телекомунікаційний форум у Брюсселі (1999 р.), Паризька зустріч Україна - ЄС (2000 р.), Ялтинська конференція ЄС - Україна (2001-2005 рр.). Втім, слід визнати, що вони посприяли усвідомленню ідеології інформаційного суспільства в українському суспільстві, реформуванню інформаційно-комунікаційного сектору, поширенню українського сегменту мережі Internet, створенню наукового потенціалу для забезпечення всіх потреб нового цивілізаційного явища.

Перспективними є і елементи поглиблення співробітництва, окреслені в підписаних в рамках саммітів Україна - ЄС (2000-2005 рр.) документах: Меморандумі про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства ЄК ЄС і Державним комітетом зв’язку та інформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства, який базується на положеннях Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (1998, 2005, 2007 рр.), спільної стратегії ЄС щодо України, ухваленої під час Гельсінкського саміту ЄС (1999 р.), а також спільної заяви учасників самітів Україна - ЄС (Ялта-2001-2005), Брюссель (2002, 2006), Плану дій в рамках Європейської політики сусідства (2005-2007 рр.).

Меморандум, зокрема, передбачав співробітництво у розробці інформаційного законодавства, у тому числі для регулювання мережевого бізнесу та фінансових потоків. Серед найважливіших сфер співробітництва, визначених у ньому, сьогодні особливу вагу привертають: 1) співробітництво у сфері науково-дослідницької діяльності, особливо в межах програми технологій інформаційного суспільства П’ятої рамкової програми ЄС; 2) заяву України про наміри розвивати програму е-Ukraine, яка відповідає потребам українського суспільства, стимулює розвиток послуг інформаційного суспільства в Україні.

Генеральний Директорат з питань інформаційного суспільства, в рамках програми e-Europe, погодився надавати консультації і можливість Україні брати участь у відповідних заходах; 3) згоду сторін обмінятися інформацією щодо послуг мобільного зв’язку третього покоління у сфері ліцензування, стандартів та планування спектру; 4) згоду сторін заохочувати співробітництво у сфері послуг електронної комерції; 5) згоду Генерального Директорату з питань інформаційного суспільства Європейської Комісії розглянути можливість надання експертної та технічної допомоги Україні відповідно до існуючих процедур та правил. Європейський Союз визнав потребу поширення інформації та знань щодо цілей і принципів європейської інтеграції в Україні, зокрема, важливість інноваційного розвитку інформаційно-комунікаційного сектору, інфоінфраструктури, глобальної навігаційної супутникової системи, гармонізації законодавства в галузі високих технологій та інтелектуальної власності.

Співробітництво України та ЄС за Шостою Рамковою програмою (2003-2007 рр. і на перспективу до 2025 року), яка відзначається революційним змістом і має за мету об’єднання європейських інтелектуальних ресурсів і застосування наукового потенціалу Європи для реалізації програми становлення інформаційного суспільства і забезпечення лідерства у світовій конкуренції, здійснюється за основними напрямами наукових досліджень для країн-членів, країн-кандидатів та країн-сусідів, якими визначено створення єдиного європейського наукового простору; розробку і планування інтегрованих європейських програм; координацію національних та європейських досліджень щодо еволюційних змін у суспільстві і впливу нових технологій на цивілізаційний розвиток; розробку стратегій єдиної зовнішньої політики, регіональної безпеки, загального інформаційного права, монетарної політики і європейської інформаційної політики; подолання нерівності між інформаційно багатими та інформаційно бідними країнами і забезпечення конкурентоспроможності останніх в європейському регіоні; вирішення проблеми зайнятості та соціальної єдності суспільства на основі економічних реформ, еволюції інновацій і високих технологій.

Розширення Європейського Союзу, яке відбулося 1 травня 2004 року, призвело до історичних змін політичних, географічних та економічних умов для України та Євросоюзу. Європейський Союз та Україна як безпосередні сусіди мають ідентифікувати свої політичні та економічні взаємопов‘язані інтереси, щоб сприяти утвердженню стабільності, безпеки і добробуту в в контексті європейської політики сусідства.

Імплементація Плану дій, який охоплює часові рамки у три роки, сприяє реалізації положень Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) як діючої основи співробітництва України та ЄС і підтримуватиме мету України щодо подальшої інтеграції до європейських економічних та соціальних структур.

Співробітництво України та ЄС за напрямком „Інформаційне суспільство” включає: прискорення досягнення прогресу у сфері політики та регулювання електронних засобів зв’язку; прийняття та впровадження національної стратегії розвитку в Україні електронних комунікацій; ухвалення нормативних актів щодо ліцензування, з’єднання, нумерації та загального доступу до основних телекомунікаційних послуг відповідно до Закону України “Про телекомунікації”; створення національної комісії з питань регулювання зв’язку відповідно до Закону України “Про телекомунікації”; забезпечення доброчесної конкуренції на ринку послуг електронних засобів зв’язку; прискорення досягнення прогресу у розвитку сфери послуг інформаційного суспільства та інтеграції України до дослідницької програми технологій інформаційного суспільства; ухвалення та реалізація Державної програми “Електронна Україна” з метою розвитку інформаційного суспільства та можливоісті підтримки її впровадження з боку ЄС; сприяння широкому використанню нових технологій суб’єктами господарювання та державними органами, особливо в секторах охорони здоров’я та освіти (електронна комерція, електронний уряд, електронна охорона здоров’я, електронне навчання), через створення сучасних інфраструктур, розвиток місцевого наповнення та впровадження пілотних проектів, наприклад, взаємного визнання електронних підписів; розробку проеку Державної цільової програми “Створення та розвиток мережі пунктів колективного доступу до мережі Інтернет як складової сучасної інформаційно-комунікаційної інфраструктури в Україні” та створення мережі бізнес-інтернет-центрів на регіональному та місцевому рівні [11; 17; 18; 19; 20; 21; 22; 23; 24; 25].

Україна усвідомлює важливість участі в європейських інтеграційних процесах, пов’язаних з прискореною інформатизацією, революцією в галузі комунікацій, електронної економіки, інших високих технологій. Як невід’ємна частина Європи Україна орієнтується на існуючу модель соціально-економічного розвитку європейських країн і розглядає євроінтеграційний курс як реалізацію цієї моделі в Україні.

Фактор ЦЄІ як перехідна структура до європейської інтеграції

Україна входить до Центральноєвропейської ініціативи з 1996 року і розглядає свою участь в цій організації як один з напрямків реалізації зовнішньополітичного курсу держави і концепції стратегічного партнерства – інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Діяльність в рамках ЦЄІ створює для України можливості підготовки до набуття повноправного членства в ЄС, практичного оволодіння методами спільного напрацювання політичних рішень, співробітництва у сфері розвитку телекомунікацій, науки і нових технологій, засобів масової комунікації. Україна є членом робочих груп ЦЄІ з науки і технологій, міжнародних інформаційних обмінів, розбудови транспортних оптично - волоконних магістралей, які реалізують план дій ЦЄІ до 2010 року та програми і проекти пріоритетного значення.

Співробітництво України в рамках ЦЄІ активізує обмін інформацією у галузі зовнішньої політики, забезпечує національні інтереси в регіональних відносинах, нові напрямки співпраці в інформаційній сфері. Таке співробітництво надає можливості для реалізації ініціатив щодо надання організації статусу спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН, що дає можливість підвищити роль ЦЄІ як ефективного механізму європейського співробітництва та об’єднати можливості міжнародних організацій ООН та ЦЄІ для розв’язання актуальних проблем центральноєвропейського регіону. Україна вбачає своє завдання в ЦЄІ у посиленні присутності в регіоні, а також трансформуванні зовнішньополітичних зв’язків, пов’язаних з майбутнім вступом окремих країн ЦЄІ до європейських інтеграційних об’єднань.

Розвиток дво - та багатосторонніх відносин країн-членів ЦЄІ обумовлює різноманітні форми співпраці в галузі інформації і комунікації. Україна зацікавлена в інтегруванні до європейського інформаційного простору, участі в інформаційному бізнесі (проект "Новий інформаційний канал"), у розвиткові інформаційної економіки як основи політичного та економічного зростання і стабільності (2002, 2004) [19; 26].

Усвідомлення належності до європейської цивілізації обумовлює трансформацію внутрішньої політики України і менталітету нації, сприяє реалізації принципів, які становлять правовий та ідеологічний фундамент вільного громадянського суспільства: демократії, прав людини, верховенства закону, еволюційного руху до інформаційного суспільства. ЦЄІ відіграє особливу роль для входження України у європейські структури та програми міждержавного співробітництва за всім спектром інформаційної політики.

ОБСЄ і НАТО в контексті формування інформаційної політики України

Інформаційні аспекти політики Україна - ОБСЄ (право на вільне вираження поглядів і право на комунікацію, інформаційні права національних меншин, незалежність ЗМК, інформаційно-аналітичне забезпечення виборчих процесів, вплив ЗМК на суспільство і формування громадської думки) реалізуються за напрямами у рамках Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ, Верховного Комісара ОБСЄ у справах національних меншин, Координаційного центру ОБСЄ в Україні.

Місію співробітництва ОБСЄ в Україні (окрім постійних органів) здійснює Координаційний центр проектів ОБСЄ в Україні, мандат якого передбачає впровадження проектів з трансформації законодавства, експертну та матеріально-технічну допомогу. Проекти Координаційного центру (2000-2004 рр.) спрямовані на міжнародне співробітництво щодо вдосконалення законодавства України з прав людини (право на комунікацію, медіа-право); допомоги Омбудсмену з прав людини (практика інформаційних спорів в Європейському Суді); захисту прав ЗМК і журналістів; створення електронної бази даних Верховного суду України; моніторингу адміністративного управління і можливостей заснування адміністративних судів; обміну досвідом із західними країнами.

Стратегічною метою відносин Україна-НАТО є повномасштабна участь країни у створенні нової архітектури європейської безпеки, розширення співпраці України з НАТО на всіх рівнях і в усіх вимірах, що слугує гарантією уникнення нового поділу Європи та створення "сірої зони" безпеки в ЦСЄ. Співпраця з Альянсом охоплює також обмін інформацією та зв’язки з громадськістю.

Інформаційна діяльність НАТО в Україні здійснюється на основі Меморандуму про взаєморозуміння між Організацією та урядом України щодо заснування Центру інформації та документації НАТО, де зазначено, що інформаційна діяльність Альянсу, включаючи мас-медіа, неурядові організації, освітні та наукові кола (цивільні і військові), ставить за мету подолати застарілі психологічні стереотипи та ідеологічні упередження, сприяти створенню позитивного іміджу Організації в Україні.

Фактори включення України в процеси європейської інтеграції окреслюють стратегію економічного і соціального розвитку держави, обумовлюють пріоритети динамічного зростання в умовах трансформації демократичних інститутів, ринкової економіки та культурної сфери. Глибока взаємодія в інформаційній сфері, входження України в світовий інформаційний простір впливають на інформаційну політику, розвиток інфраструктури, інформаційний потенціал та виробництво національних інформаційних продуктів.

Загальноєвропейські тенденції та національний досвід свідчать, що політичні і соціально-економічні зміни залежать від політичної орієнтації влади, зміни масової свідомості, демонополізації економічного сектору, впровадження нових технологій в державне і муніципальне управління. Реалізація програми європейської інтеграції України за напрямком "Інформаційне суспільство" передбачає запровадження досвіду європейських країн у використанні інформаційних і комунікаційних технологій в суспільно-політичній, соціально-економічній та культурній сферах і в приватному секторі [19].

Європейська та євроатлантична інтеграція, співробітництво з європейськими міжнародними організаціями сприяють розробці стратегії і програми інформаційного су­спільства для України, створенню сучасних інформаційних магістралей, розвитку ринку електронної комерції та інформаційних послуг, демократизації політичних інститутів, незалежності мас-медіа і усвідомленій участі суспільства в політичних процесах XXI століття.