6.5. Перспективи мультимедійних технологій.

За останні п’ять років Україна демонструє успіхи в усіх складових процесів передачі, прийому, збігання, обробки інформації. Вже нині не є винятком той факт, що деякі телерадіокомпанії ведуть мовлення як традиційним шляхом, так і мережею Інтернет в інтерактивному режимі. Національна радіокомпанія України здійснює цей режим вже понад року, а ДТРК „Всесвітня служба УТР” з листопада 2004 року. Вони мають свою постійну аудиторію. Щодня їх програми відвідують мільйони користувачів.

Особливо ефективним виявився цей вид мовлення у період виборів Президента України та помаранчевої революції.

Є всі підстави сподіватися, що у найближчі роки ми станемо свідками бурхливого розвитку мультимедійних проектів в Україні. [101; 102; 103; 104]

Розділ 7. Науково-освітній вимір інформаційної політики україни

7.1. Інститути державної влади.

Реалізацію інформаційної політики здійснюють інститути державної влади відповідно до своїх повноважень: на рівні законодавчої влади (профільний Комітет у справах свободи слова та інформації Верховної Ради України), на рівні виконавчої влади (Міністерство транспорту та зв’язку - колишній Державний комітет зв’язку та інформатизації, Державний комітет телебачення та радіомовлення України, Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, сектор моніторингу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України), на рівні судової влади (Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Третейський суд з інформаційних спорів), на рівні регіональних та місцевих влад (управління у справах преси та інформації). Державним комітетом телебачення і радіомовлення України було розроблено та обговорено на громадських слуханнях „Концепцію національної інформаційної політики” (див. Додаток 9). [101]

7.2 Науковий потенціал

Україна належить до числа країн з високим науковим потенціалом та науковими школами, які відомі унікальними досягненнями у сферах розробки нових технологій, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій, нано - технологій та інших прогресивних технологій. Пріоритетом для діяльності органів державної влади сьогодні є створення умов, що забезпечують не тільки збільшення цього потенціалу, а й максимальну реалізацію його в національних інтересах. Держава планує стати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, засновником і організатором досліджень і розробок новітніх технологій та гуманітарних інновацій. Значний потенціал Національної академії наук України дозволяє з оптимізмом дивитися на більш масштабне і спеціалізоване підключення українських науковців до участі у фаховому забезпеченні діяльності та розвитку ЗМІК України.

НАН України є головною і базовою науковою установою української держави. В ній сьогодні працює близько 12 тисяч докторів і кандидатів наук, серед яких, обдаровані молоді і перспективні дослідники. НАН України сьогодні – це 71 науковий інститут, Центральна наукова бібліотека ім. В.Вернадського, в якій зберігається понад 13 мільйонів томів наукової продукції, Український інститут науково-технічної інформації, в якому у цифровому форматі знаходяться дисертаційні дослідження та результати наукових розробок академічних установ на державні та інші замовлення.

До складу Академії входять підпорядковані науковим інститутам і центрам дослідні підприємства, конструкторські організації, обчислювальні центри, видавництво „Наукова думка”. В рамках НАН України діють регіональні наукові центри: Донбас, Західний (Львів), Південний (Одеса), Північно-Східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ) і Кримський (Сімферополь), які забезпечують розв’язання комплексних регіональних проблем.

В останні роки в Україні активно формуються нові наукові школи з проблем глобалістики, інноваційних технологій, інституційних засад діяльності в інформаційному суспільстві, міжнародних інформаційних відносин за всім спектром міжнародної взаємодії. Зокрема, модель постіндустріального суспільства для перехідних країн розглядається як своєрідний полігон для перевірки концепцій розвитку і порівняльного аналізу трансформацій, які відбулися в останній чверті ХХ на початку ХХІ століття, крізь призму західної моделі організації суспільного життя.

Так, фундаментальні дослідження глобальних цивілізаційних процесів, пов’язаних з інформаційно-технологічною еволюцією, викладено у різнопланових теоретичних і прикладних наукових працях вітчизняних фахівців: Ю. Пахомова, С. Кримського, Ю. Павленка (Пути и перепутья современной цивилизации. – К., 1998), В. Кременя, В. Ткаченка (Україна у контексті глобалізму. – К., 1998), Б. Гуменюка, Є. Камінського, А. Дашкевича, В. Трощинського (Геополітичне майбутнє України. – К., 1998), О. Білоруса, Ю. Мацейка, А. Гончаренка та ін. (Глобальні трансформації і стратегії розвитку. – К., 1998), О. Зернецької (Глобальний розвиток масової комунікації і міжнародні відносини. – К., 1999), В. Андрущенка, Ф. Кирилюка, Л. Губерського, М. Михальченка, В. Мадіссона, М. Хилька та ін. (Політологія: історія та методологія. – К., 2000), О. Скаленка (Глобальні резерви поступу. К., 2000), Л. Губерського, А. Москаленка, В. Іванова, В. Вергуна (Масова комунікація. – К., 2002), М. Михальченка (Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи - К., 2004), в яких розглядаються проблеми нової геополітики, процеси європейської інтеграції, соціально-політичної конфліктології, міжнародні проблеми України, концептуальні засади зовнішньої і внутрішньої політики, інформаційної безпеки, інформаційної економіки, масових комунікацій в контексті глобалізму.

Основний зміст та аналіз суперечливих тенденцій та дисбалансів глобалізації, наслідки радикальних змін світового господарства і соціуму для окремих національних утворень досліджено у колективній монографії Інституту соціології НАН України "Українське суспільство на порозі третього тисячоліття" (К., 1999). Автори наукової праці (М. Шульга, А. Арсеєнко, В. Танчер, В. Врублевський, М. Міщенко, В. Осовський, В. Хорошинський та ін.), аналізуючи перспективи формування української державності, вказують на глобальні впливи в політичній, економічній і соціальній сферах міжнародних відносин, на суперечливий характер і протиборство наукових концепцій і політичних стратегій, висвітлюють роль транснаціональних корпорацій у міжнародній конкуренції і боротьбі за лідерство на світових ринках, розглядають моделі інтеграції України у міжнародний простір (А. Арсеєнко. "Глобалізація: основний зміст та соціально-економічні й політичні наслідки напередодні ХХІ століття"; В. Врублевський, В. Хорошинський. "Нова Україна: виклики ХХІ століття"; М. Міщенко. "Міфологеми громадської думки і процеси економічних реформ в Україні").

Геополітичні пріоритети України, особливості ідеології переходу до нової фази розвитку, специфіка національної моделі становлення державності в контексті глобальних змін, чинники інформатизації політичних та суспільних інститутів розглянуто у колективній науковій праці "Україна: утвердження незалежної держави: 1991-2001" (автори В. Литвин, С. Віднянський, Н. Барановська, В. Верстюк та ін.), в якій підтверджено європейський вибір України, необхідність трансформацій провідних секторів суспільства для подолання розриву цивілізаційного розвитку і включення України як впливового актора у процеси міжнародного співробітництва. У монографічному дослідженні "Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети і сценарії розвитку" (К. 1999) подано аналіз концепцій глобалізму та регіоналізму, обґрунтовано трансформаційний характер міжнародних відносин і необхідність врахування глобальних чинників у стратегіях зовнішньої і внутрішньої політики України.

Свідченням впливу концепцій постіндустріалізму, глобалізму, "інформаційного суспільства" та регіоналізму на розвій наукової думки в Україні є вихід окремих наукових праць, в яких аналізуються проблеми міжнародного розвитку, зокрема, вплив нових інформаційних технологій на процеси міжнародної інтеграції, подаються прогнози щодо трансформацій і становлення багатополюсної системи міжнародних відносин. Такими є дослідження Є. Камінського, А. Дашкевича "Політика США щодо України. Витоки. Концептуальні основи. Прагматична еволюція" (К., 1998), О. Зернецької "Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини" (К., 1999); О. Скаленка "Глобальні резерви поступу" (К., 2000), В. Матвієнка "Прогностика" (моделювання політичних, економічних та міжнародних відносин), (К., 2000); В. Мунтіяна "Інформаціологія та безпека економіки", (К. 2000); О. Бодрука "Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти" (К., 2001), Г. Почепцова "Теорія комунікацій" (К. 2002), Є.А. Макаренко „Міжнародні інформаційні відносини” (К. 2002), О. Литвиненка "Інфромаційні впливи та операції (К., 2003), Г. Перепелиці “Конфлікти в посткомуністичній Європі” (К., 2004), В. Бебика „Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз” (К. 2005), Г. Перепелиці, В. Манжоли, О. Субтельного та ін. „Асиметрія міжнародних відносин” (К. 2005), Є. Тихомирової „PR у глобалізованому світі” (К. 2005), Л. Губерського, О. Шниркова, М. Ожевана. Є. Макаренко, А. Яковця та ін. „Європейські комунікації” (К. 2006) тощо.

Так, у дослідженні В. Мунтіяна викладено концептуальні засади нового наукового напряму "інформаціологічна економіка як основа гармонійного розвитку людства", розглянуто економічні процеси крізь призму єдиної інформаційної основи природи та суспільства, підтверджено наукові теорії відомих зарубіжних фахівців з глобального розвитку (М. Кастельса, Р. Райха, Т. Стюарта, Л. Едвінсона, Т. Сакайї) про роль науки (глобальних знань) як потужної сили ХХІ століття і визначального чинника конкурентноздатності держав на світових ринках, зроблено рекомендації щодо розвитку наукового потенціалу України в перехідний період, необхідності використання досягнень нових високих технологій як стратегії прискореної трансформації політичних, економічних, соціальних та культурологічних інститутів в Україні в умовах становлення глобальної цивілізації.

У монографії О. Зернецької акцентовано увагу на глобалізації мас-медіа наприкінці ХХ століття як нового чинника міжнародних відносин. Досліджуючи процеси глобалізації систем масової комунікації, діяльність транснаціональних медійних корпорацій, авторка обґрунтовує тезу про політичний вплив ЗМК на світові процеси, зовнішньополітичну діяльність окремих держав та забезпечення національних інтересів у міжнародному інформаційному просторі, висвітлює роль міжнародних організацій у регулюванні міжнародного співробітництва в галузі масової комунікації, аналізує стан і перспективи розвитку медіасфери в Україні та шляхи інтеграції держави в європейський та світовий медіапростір.

Загальний системний аналіз соціально-економічних процесів світового, регіонального та національного рівнів здійснив О. Скаленко у науковій праці "Глобальні резерви поступу" (інформація + інтелект + інновації) (К., 2000), де з’ясовано фундаментальні основи ефективного господарювання в умовах глобальної інформатизації. Автор обґрунтовує нову концепцію інформаціоналізму і захищає тезу про необхідність прискореного розвитку національного господарства, стверджуючи, що економічна інтеграція України можлива лише за умови творчої мобілізації суспільства у напрямі функціонування пріоритетного комплексу "інформація + інтелект + інновації" як системи резервів глобального впливу на економічні процеси.

Комплексні підходи до найбільш актуальних проблем інформаційного суспільства (стратегія, політика, економіка, безпека, право, освіта, охорона здоров’я, масова комунікація, Internet-технології) викладеноу у наукових збірниках "Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми, перспективи" (К., 2000), "Розвиток інформаційного суспільства в Україні" (К., 2001), “Інофрмаційне суспільство-стратегія розвитку ХХІ століття” (К., 2003), “Міжнародне інформаційне суспільство: проблеми і перспективи” (К., 2004) та у матеріалах парламентських слухань „WSIS та інформаційне суспільство в Україні” (К., 2005), де представлено нові наукові напрями вітчизняної інформаціології, розглянуто тенденції, теорії та прикладні аспекти проблеми становлення і розвитку інформаційного суспільства в Україні в контексті глобальної інтеграції, визначено потребу прийняття і реалізації Програми становлення інформаційного суспільства в Україні і поширення ідеології глобальної цивілізації серед українського суспільства з метою реалізації зовнішньополітичної доктрини держави в ХХІ столітті.

Перспективою для подальшого розвитку академічних (фундаментальних) досліджень є активне співробітництво в рамках міжнародних проектів Європейського Союзу, зокрема Шостої Рамкової програми ЄС та європейського наукового простору (2002-2007).

Активне включення підрозділів НАН України у європейський науковий простір є практичним кроком на шляху до створення справді єдиного європейського дослідницького простору, радикально нової концепції розвитку європейського інформаційного суспільства, у якій наукові інноваційні розробки мають будуватися на конструктивному співробітництві, взаємодоповнюваності і координації дій на європейському і локальному рівнях. Принциповий концепт співробітництва - в глобалізованому світі наука, залишаючись основою інноваційного розвитку держав-націй, поступово втрачає традиційні національні ознаки, стає інтегрованою базою діяльності світової спільноти.

Важливим складником інтегрованої науки, що підтверджується активізацією міжнародного співробітництва НАН України, є надзвичайно швидке впровадження та популяризація результатів як фундаментальних, так і прикладних досліджень, що значною мірою відбувається за рахунок майже обов’язкової для всіх національних наукових інститутів і центрів публікацій результатів своїх досліджень англійською мовою. І, нарешті, Шоста Рамкова програма об’єктивно враховує фінансовий аспект забезпечення наукових досліджень, а саме: фактично державам з меншими бюджетними можливостями і розвинутим науковим сектором (до них, безумовно, належить Україна) пропонується певна форма нарощування наукового потенціалу в умовах перехідного суспільства.

Три ключові складники програми - концентрація й інтеграція наукових досліджень країн ЄС (пріоритетні тематичні напрямки і спеціальні напрямки, що охоплюють широкий спектр наукових і технологічних досліджень), створення структури Європейського наукового простору та зміцнення європейського інтелектуального потенціалу - можуть бути реалізовані за рахунок надзвичайно масштабних бюджетних фінансувань. Головне ж полягає у тому, що відповідно до офіційного тексту Шостої Рамкової програми науковці третіх країн мають можливість участі у проектах, отримання належного фінансування від Європейської Комісії, входження до складу створюваних міжнародних дослідницьких консорціумів у рамках певних тематичних програм. Суттєво, що конкретно на реалізацію такої можливості Європейською Комісією зарезервовано 600 мільйонів євро, з яких 285 млн. євро передбачено витратити на "Пріоритетні напрямки досліджень" і 315 млн. євро - на "Спеціальні заходи, котрі охоплюють ширший спектр наукових і технологічних досліджень" (фінансування і підтримка співробітництва з іншими країнами, у тому числі з пострадянськими державами). Відзначимо, що Національний інформаційний центр зі співробітництва з ЄС в сфері науки і технологій поки що перебуває на презентаційному етапі діяльності і важливо для НАН України мобілізувати свій потенціал на максимальне прискорення виходу на практичне співробітництво, однією з форм якого може стати поглиблена розробка наукових засад розвитку ЗМІ в Україні.

Новий комплексний науковий напрямок "міжнародні інформаційні відносини" розвивається на базі вищих спеціальних освітніх закладів України, зокрема, в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де протягом 1994-2006 рр. сформовано наукову школу з досліджень у сфері інформації і глобальної комунікації.

В рамках підготовки наукових кадрів розробляється така проблематика: застосування інформаційних технологій в політичних, економічних, соціальних та глобальних процесах, дослідження проблем міжнародної інформаційної безпеки (інформаційного супроводження конфліктів, переговорів, миротворчих операцій), застосування пропагандистського та контрпропагандистського забезпечення зовнішньополітичних інтересів, зовнішньополітичних технологій PR, перспективи європейської інформаційної політики, інформаційної економіки, а також міжнародного інформаційного права, міжнародної журналістики.

Наукові та прикладні дослідження, здійснені протягом 1994-2006 років, обумовлюють становлення нової перспективної галузі – міжнародних інформаційних відносин у вітчизняній науково-освітній галузі. Зокрема, у наукових дослідженнях Інституту міжнародних відносин розглянуто проблеми світоглядної концепції інформаційного суспільства (Л. Губерський), транснаціоналізації світового господарстві в контексті інформаційної економіки (А. Філіпенко, О. Шнирков, О. Рогач), адаптації законодавства України до законодавства ЄС (В. Муравйов), ролі України в регіональних інтеграційних процесах (В. Манжола), розвитку міжнародного та національно-інформаційного бізнесу (В. Вергун), проблеми міжнародної інформаційної безпеки, інформаційного права, засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю, ІКТ (В. Гондюл, Є. Макаренко, М. Ожеван, О. Литвиненко, В. Бебик, Г. Почепцов). В наукових збірниках “Університети-іноформаційне суспільство-ЮНЕСКО” (2004), “Молодь за інформаційне суспільство” (2003), “Міжнародний інформаційний бізнес” (2003), “Європейські студії в Україні” (2004), “Роль мас-медіа у формуванні інформаційного суспільства” (2005). Проаналізовано стан та перспективи розвитку ЗМІК та ПР в умовах глобалізації та регіональної інтеграції в процесах демократизації та формуванні громадянського суспільства в перехідних країнах. У фундаментальній науковій праці “Українська дипломатична енциклопедія” (2004), „Європейський вектор зовнішньої політики України в контексті розвитку міжнародних відносин” (2006) висвітлено глобальні та міждержавні процеси, кризові явища та шляхи їх подолання у сучасному світі, перспективи європейської інтеграції України, виклики інформаційно-комунікаційних технологій для зовнішньої та внутрішньої політики держави.

Наукові дослідження з проблем ЗМІК в Інституті журналістики виконуються в рамках комплексної програми “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (2001-2006), результатом якої є розробка моделі оптимальної інформаційної політики загальнонаціональних та регіональних засобів масової інформації, що включає: забезпечення збалансованого об’єктивного та неупередженого інформування українського суспільства; невтручання власників ЗМІ у редакційну політику; укладання угод між власниками, менеджерами та журналістами про діяльність на основі професійних етичних стандартів.

До наукових здобутків Інституту журналістики КНУ належать монографії з проблем теорії масової комунікації (В. Різун), мас-медіа в глобальному інформаційному суспільстві (О. Гриценко), теорії і практики Internet-журналістики (О. Мелещенко), гендерної рівності у ЗМІ (Н. Сидоренко. Н. Остапенко), міжнаціональних відносин та інформаційних прав нацменшин (Т. Приступенко), соціології ЗМІК (В. Іванов), видавничої справи (М. Тимошик). У наукових збірниках “Права журналістів: національний та європейський контексти”, “Український монітор за свідомий вибір”, розглянуто проблеми захисту прав журналістів в Україні, конституційного забезпечення інформаційних прав у демократичному суспільстві, професійної етики ЗМІ, впливу ЗМІ на політичні виборчі процеси, проаналізовано роль ЗМІ України у президентській кампанії-2004 та парламентській 2006, запропоновано шляхи реформування ЗМІ в контексті саморегулювання та незалежності редакційної політики.

Постійним завданням, яке прагне виконувати інститут як науковий заклад, — це моніторинг діяльності сучасних ЗМІ в усіх їхніх аспектах, адже діяльність ЗМІ є тим емпіричним матеріалом, на якому має виростати сучасне й історичне журналістикознавство.

Таким чином, зважаючи на викладені аргументи, можна зазначити, що в Україні формується наукова традиція вивчення міжнародних відносин в контексті глобалізації комунікації, яка потребує комплексних досліджень цього феномена, деталізації та конкретизації окремих його аспектів і наслідків впливу на еволюцію цивілізації, прогнозування глобальних перспектив на першу половину ХХІ століття і окреслення стратегій розвитку людства. Це дає підстави сподіватися, що теоретичні розробки вітчизняних науковців можуть бути використані у розробці державної стратегії і тактики формування інформаційного суспільства і входження України до кола інформаційно розвинутих держав світу [109; 111; 112].