Розділ 1. Інформаційна політика україни в добу глобалізації

1. Трансформація інформаційної політики України в ххі столітті

У ближчій перспективі наростатиме значення інформаційно - медійного чинника для визначення місця України у міжнародних відносинах та відповідного забезпечення євроінтеграційної перспективи. Інформаційний та іміджевий поступ, що намітився упродовж останніх кількох років, потребує постійного підтримання зовнішньополітичними рішеннями та вдосконаленням національної інформаційної політики.

При цьому слід брати до уваги нові тенденції, що визначають характер міжнародного співробітництва України в добу глибинних трансформацій системи міжнародних відносин та глобалізації світового розвитку, рушієм яких виступають фундаментальні знання і високі технології на тлі зростаючої значимості інформаційного чинника впливу на масову свідомість. Причому поступальний розвиток відкритості національних суспільств, притаманної глобалізації, надає стійкості цьому явищу.

Сучасна цивілізація, частиною якої є Україна, перебуває у постійному русі і пошуках шляхів розв'язання глобальних проблем: забезпечення гуманітарної безпеки шляхом впровадження доктрини культури миру і толерантності, збереження культурної багатоманітності, сприяння розвитку науки і новітніх технологій, формування правових та моральних цінностей інформаційного суспільства, розширення доступу до інформації і знань, віднесених до глобального інтелектуального "блага" [1; 2; 3; 4; 5].

В інформаційній політиці України дедалі виразніше береться до уваги, що у добу глобалізації реалізація нині провідної стратегії - зміцнення миру і людський розвиток через освіту, науку, культуру і комунікацію - здійснюється за такими напрямами: 1) розробка і просування універсальних принципів та норм з метою вирішення світових і національних проблем у профільних галузях компетенції, збереження і примноження інтелектуальних надбань цивілізації; 2) розвиток плюралізму на основі визнання багатокультурності і верховенства прав людини; 3) сприяння становленню інформаційного суспільства шляхом забезпечення справедливого доступу та широкого використання глобальних інформаційних ресурсів.

Пошуки адекватних відповідей на виклики міжнародного розвитку становлять основу багатостороннього співробітництва України в галузі інформації та комунікації, свободи вираження та розвитку нових інформаційних технологій. Україна ініціювала здійснення багатьох міжнародних програм щодо поширення інформації освітнього і наукового характеру в країнах, що розвиваються, підтримки багатокультурності слов'янського світу, висунула пропозиції про використання засобів масової комунікації для пропаганди серед молоді ідеалів миру, про заборону ідей расової вищості, підтримала концепцію встановлення нового міжнародного інформаційного і комунікаційного порядку та міжнародну стратегію становлення глобального інформаційного суспільства [6; 7; 8].

Нові напрями та активізація міжнародного співробітництва України в галузі інформації і комунікації обумовлюються потребою завершення адаптації нової суверенної держави до міжнародного середовища та розвитку вже визнаного авторитетного внеску України в інформаційні стратегії міжнародних організацій. Адже це дає можливість забезпечення національних інтересів, використання напрацювань міжнародного інтелектуального потенціалу для політичного і соціально-економічного розвитку, підвищення позитивного іміджу у системі міжнародних відносин.

Базові чинники формування інформаційної політики України

Україна в своїй діяльності виходить з концепції актуальності міжнародної співпраці в інформаційній сфері для світового розвитку, а стратегію на майбутнє визначає в рамках глобальних соціально-політичних змін, котрі диктують спільні рішення на шляху до інформаційного і комунікаційного суспільства для всіх.

Українська держава відносить до загальних і власних пріоритетів XXI століття удосконалення концепції міжнародної інформаційної політики, підтримку національних ініціатив інформаційного суспільства з метою встановлення політичних меж у становленні глобального управління міжнародними процесами, збереження культурного різноманіття та національної самобутності цивілізацій.

Інформаційна політика України часів незалежності враховує ціннісні орієнтації і традиції суспільства та зміну масової свідомості, водночас стимулюючи інформаційне об’єднання регіонів і демонополізацію інформаційного сектору, впровадження нових мультимедійних засобів зв’язку в усі сфери державного управління. Основні принципи національної інформаційної політики, забезпечені відповідним законодавством такі: гарантованість права на інформацію, відкритість, доступність, вільний обіг інформації у суспільстві, законність її одержання, використання і зберігання.

Методи і форми реалізації національної інформаційної політики час від часу викликають гострі дискусії у владних структурах, про що свідчать періодичні слухання у Верховній Раді України на тему регулювання інформаційного простору, захисту інформаційного суверенітету країни, лібералізації телекомунікацій, незалежності та плюралізму засобів масової комунікації, становлення інформаційного бізнесу за європейськими стандартами.

Нагальним питанням утвердження інформаційного суверенітету держави є визначення зовнішніх і внутрішніх інформаційних загроз, до яких відносять все ще недостатню прозорість для України міжнародного інформаційного простору, децентралізацію контролю за інформаційною діяльністю, регіональні проблеми, інформаційну експансію Росії, використання "інфраструктури" для транзиту масивів інформації через кордони держави на умовах транснаціональних інформаційних монополій.

Захист інформаційного суверенітету України підтримується механізмами нейтралізації усіх видів інформаційних загроз. Держава, всі уряди якої проголошують і підтверджують курс на реалізацію європейського вибору і членство в ЄС, має намір чітко узгоджувати стратегію суспільного розвитку з європейськими перспективами. Високий рівень розвитку науки, розробки і ноу-хау в інформаційній сфері, інформаційний потенціал і фундаментальні дослідження обумовлюють такі складники інформаційної політики України, як вплив на консолідацію суспільства і громадської думки, підприємництва і економіки, міжнародне співробітництво.

Концептуальні засади інформаційної політики перебувають під постійною увагою інститутів влади Української держави. Вони докладають зусиль для того, щоб забезпечити і оптимізувати участь України в європейському інформаційному просторі, розвинути власний інформаційний простір на рівні держав, які досягли більших успіхів на шляху до інформаційного суспільства [1; 5; 7: 8; 9; 10].

Участь України у міжнародній програмі WSIS

Національний підхід до реалій глобального інформаційного суспільства, переваг інформаційної економіки, координації інтелектуальних ресурсів, міжнародних інформаційних загроз та безпеки, регулювання нових комунікаційних послуг та впровадження стратегій WSIS засвідчили міжнародні конгреси "Інформаційне суспільство в Україні: стан, проблеми, перспективи" (Київ, 2000), "Розвиток інформаційного суспільства в Україні" (Київ, 2001), “Інформаційне суспільства – стратегія розвитку в ХХІ столітті”, “Громадський сектор ЗА!” (Київ, 2003), “Міжнародне інформаційне суспільство. Проблеми та перспективи” (Київ, 2004), “Роль мас-медіа у формуванні інформаційного суспільства” (Київ, 2005), які відбулися за сприяння Європейської комісії, фондів “Відродження” та “Євразія” та за підтримки КМ України, Державного комітету зв’язку та інформатизації, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Національної академії наук, Міністерства освіти і науки, інших міністерств та відомств.

У ході дискусій з’явилися важливі для України оцінки і рекомендації з питань інформаційної політики держави; законодавства, управління та економіки в інформаційному суспільстві; розвитку соціально-гуманітарної сфери; ролі безперервної освіти у майбутньому інформаційному суспільстві; трансформації національної інфоінфраструктури, політики інформатизації, розвитку Internet в Україні; засобів масової комунікації у XXI столітті; інформаційної безпеки; електронного врядування та впровадження інформаційних технологій в галузях освіти, охорони здоров’я, суспільних послуг, щодо проектів “Електронна Україна” та “Національна стратегія розвитку інформаційного суспільства України”, впровадження декларацій принципів та плану дій WSIS, зокрема за напрямками вдосконалення державного управління у застосуванні ІКТ, розвиток телекомунікаційної інфраструктури, забезпечення доступу до інформації, нарощування наукового та інтелектуального потенціалу, формування сприятливого кіберсередовища, збереження культурного розмаїття та самобутності, підтримка незалежності та плюралізму ЗМІ.

У підсумкових документах та пропозиціях профільних міністерств і відомств, вищих навчальних закладів, провідних фахівців з проблем міжнародної комунікації зазначається, що інформаційне суспільство надає переваги в політичному, економічному і соціальному розвитку; зволікання України з розробкою національної програми інформаційного суспільства може затримати європейську і євроатлантичну інтеграцію. Документи визначають такі переваги інформаційного суспільства, як підвищення якості життя, нові можливості для реалізації інтелектуального і творчого потенціалів спільноти, створення нових умов для працевлаштування (телеробота), демократизація влади (електронний уряд), інформаційна взаємодія з суспільством, міжнародна інтеграція, впровадження нових технологій в різноманітні форми бізнесу, формування інформаційної економіки, забезпечення широкого доступу до глобальних інформаційних мереж за освітніми і культурними програмами.

На форумах було прийнято рекомендації для органів державної влади, наукової спільноти, освітньої галузі та підприємницьких структур, в яких визначаються пріоритетні завдання для українського суспільства. Зокрема, рекомендовано: визначити координаційний орган для реалізації національної концепції і програми становлення інформаційного суспільства; створити український сегмент глобальної мережі Internet для забезпечення вільного і рівноправного доступу до глобальних інформаційних ресурсів; впровадити європейські стандарти для комп’ютерних систем та інформаційних технологій; сприяти розвиткові української індустрії програмного забезпечення, національних лінгвістичних комп’ютерних систем; розвинути систему дистанційної освіти за новими напрямками підготовки спеціалістів та мережу електронних бібліотек і дистанційного доступу до інформаційних бібліотечних ресурсів; розробити програму впровадження цифрового телебачення і трансформації медійного сектору; забезпечити інституційну підтримку інформаційного суспільства, прогресивний законодавчий процес; підтримати різнорівневі ініціативи щодо проектів електронної комерції, електронних бірж, аукціонів, торгів, впровадити системи електронних безготівкових розрахунків та електронного підпису; розвивати телемедицину для підвищення якості діагностики і медичних послуг; забезпечити поширення культурних цінностей та історичної спадщини українського суспільства за допомогою мультимедійних технологій; сформувати відповідну позитивну громадську думку; уможливити реалізацію стратегії європейської інтеграції та інформаційного суспільства [1; 11; 12; 13].

Перспективи інформаційного розвитку України мають відповідати Женевській та Туніській деклараціям WSIS 2003-2005, в яких підкреслено, що процеси становлення інформаційного суспільства охоплюють різні сфери суспільного життя, безальтернативно його змінюючи. Основною проблемою України на державному рівні є необхідність спрямувати ці процеси на розвиток економіки, науки, освіти, технології громадських інститутів тощо.

Програма становлення інформаційного суспільства в Україні має відповідати міжнародним програмам, в яких зазначено, що суспільство, побудоване на знаннях, окрім технологічного, набуло багато вимірів: гуманітарного, мас-медійного, культурологічного, освітньо-наукового та інших. Для створення цілісної моделі такого суспільства і власне економіки знань та індустрії інтелектуальних інформаційних технологій Україні необхідно паралельно розбудовувати дві фази інформаційного суспільства: перша - прискорити побудову інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури країни шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій; розширення конкурентного середовища серед провайдерів Інтернету та мобільного зв'язку; охоплення органів державного управління та провідних державних інституцій; друга – одночасно мобілізувати науку, освіту, промисловість, гуманітарну, мас-медійну сфери і бізнес на пріоритетних розвитках інформаційного суспільства, побудованого на знаннях. Така стратегія, дозволила б Україні побудувати розвинене інформаційне середовище, конкурентоспроможну індустрію інтелектуальних інформаційних технологій та власну економіку знань, стати повноправним членом міжнародної світової кооперації у створенні глобального інформаційного суспільства.

До найближчих перспектив інформаційної політики України належить інтеграція у світову інформаційну систему, розвиток таких технологій майбутнього як – електронне урядування, електронний документообіг, електронні послуги та послуги, пов'язані з використанням цифрового підпису, електронна комерція, електронна пошта, електронні державні закупівлі, електронна звітність, електронні платежі, мобільні комп'ютери, ай-пі-телефонія, цифрове телебачення, телебачення на замовлення тощо; створення відповідної правової бази, сприятливих бізнес-середовищ, інвестиційного та інноваційного клімату, підтримка вітчизняної науки і освіти, підвищення комп'ютерної грамотності населення та мотивація громадян до використання інформаційних технологій, оскільки "побудова інформаційного суспільства – це не лише використання технологій, це докорінна зміна свідомості людини та суспільних відносин".

Зважаючи на глобальні тенденції, Україна здійснює кардинальне реформування інформаційно-комунікаційної сфери для забезпечення національної участі в міжнародних програмах становлення інформаційного суспільства та європейської інтеграції, для розв’язання внутрішніх державотворчих проблем, трансформації економіки та використання глобального інтелектуального надбання [7; 8; 14; 15; 16; 17].