6.2. Мережі радіомовлення і телебачення.

Після набуття Україною незалежності телерадіоінформаційний простір України дуже потужно розвивався. Створювалися телерадіоорганізації, розбудовувалися нові телекомунікаційні мережі. На даний момент в Україні проліцензовано 1260 телерадіоорганізацій, створено 11 загальнонаціональних телемовників, 3 радіоорганізації мають статус загальнонаціонального мовника та 13 радіоорганізацій мають статус мереженого мовника.

Різке, майже вибухове збільшення кількості суб’єктів телерадіо-інформаційної діяльності у 90-ті роки призвело до того, що на даний час радіочастотний ресурс, призначений в Україні для трансляції теле - та радіопрограм вже практично вичерпаний.

Крім цього, має місце диспропорція інформаційних потоків між Україною та країнами ЄС, а також Росією. З нашого боку інформаційні потоки є значно меншими, ніж з боку Європи і Росії. Зрозуміло, що багато в чому це обумовлено порівняною малобюджетністю українських мовних компаній, а звідси і почасти їх низькою конкурентноспроможністю.

Проблема вичерпання радіочастотного ресурсу проявляється і в іншому. Зокрема, в ефірі Закарпаття ведуть мовлення 52 станції сусідніх держав. Схожа картина в Чернівецькій, Волинській областях, на Сході України й у Криму. Потужні передавачі сусідів заповнюють ефір прикордонних областей України, створюють технічні перешкоди. Україна не хоче бути об'єктом спрямованої інформаційної інтервенції, а повинна стати рівноправним партнером, суб'єктом міжнародних інформаційних правовідносин на основі принципу паритетності.

У радіомовленні на сьогоднішній день діє найпотужніший загальнонаціональний мовник – Національна радіокомпанія України, що випускає три програми і поширює їх трьома радіомережами УР-1, УР-2, УР-3. Вона ж створює програми українського іномовлення. Ця компанія представлена у всіх діапазонах ДХ, СХ, КХ, УКХ.

Окрім цього, в радіопросторі України представлено ще три загальнонаціональні та 13 регіональних радіоорганізацій, які наближаються до того, щоб у найближчий перспективі здобути статусу загальнонаціональних.

Вихід із ситуації вбачається у впровадженні та розвитку в Україні системи цифрового мовлення на основі європейського стандарту телебачення DVB-T та стандарту радіомовлення DVB-A, застосування яких дозволить набагато ефективніше використовувати радіочастотний ресурс.

Мережеві компанії швидко розвилися і на даному етапі набули статусу загальнонаціональних, правда з деякими припущеннями. Згідно з нашим законодавством загальнонаціональними вважаються компанії, що охоплюють 50% областей України. Формально цей показник уже досягнуто. Але входження в область ще не означає забезпечення охоплення більшої частини населення області (ландшафт місцевості, відсутність малих передавачів, що працюють на малу зону, не завжди дозволяють забезпечити потрібне охоплення). Таким чином, покриття території і охоплення населення власними мережами ще не досягло цифри 50%. Для збільшення охоплення деякі компанії широко застосовують тактику партнерства з регіональними мовниками. Вони укладають угоди з місцевими компаніями на право використання їхніх мереж для доставки свого сигналу. Деякі малобюджетні компанії, не маючи власних достатніх коштів, йдуть на таке співробітництво.

Партнерами загальнонаціональних та мережевих компаній стають також і оператори кабельного телебачення, що досить жваво розвилися упродовж останніх років. У кабельних мережах поруч із українськими телеорганізаціями представлені всесвітньо відомі компанії „Дойче велле”, Бі-Бі-Сі, «Дискавері» та інші. Україна, як держава, яка практично приєдналася до Європейської конвенції про транскордонне телебачення (хоча формальної ратифікації поки що не відбулося) не створює штучних перепон для іноземних мовників. Сьогодні є серйозні підстави стверджувати: Україна – відкрита ринкова країна для телерадомовників.

Інші суб'єкти телевізійної і радійної діяльності мають статус регіональних. До державного сектора належить лише 30 телерадіоорганізацій. Це вже згадані Національна телекомпанія України, Національна радіокомпанія України, ДТРК «Крим», 25 обласних і регіональних державних телерадіокомпаній, ДТРК «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення» (УТР) і телеканал «Культура».

Два останніх проекти створені нещодавно, і ми сподіваємося на успішний розвиток, один із яких покликаний забезпечувати інформаційну присутність України у світі через супутник, а другий - задовольняти потреби глядачів у високоякісному культурологічному телевізійному продукті. Державний сектор у телебаченні і радіомовленні складає не більш 2% від загальної кількості. Ці компанії займаються тим, що прийнято називати публічним або некомерційним мовленням. В нашій країні такий тип мовлення є просто необхідним. Це принципова позиція ДТРК. Українське суспільство, як свідчать результати опитувань, втомилося від зайвої комерціалізації мовлення, засилля примітивного та не кращого художнього ґатунку телерадіопродукту.

У регіонах України діють тільки 30 державних телерадіомовників, у той час як комерційних у 10 разів більше. Така ж пропорція зберігається у видавничих організаціях: на 1100 видавництв регіонального рівня припадає 10% державної власності, а на 1514 поліграфічних підприємств - тільки 343 державних і комунальних. До того ж вони, як правило, мають форму акціонерних товариств.

Телерадіокомпаніям надають послуги з розповсюдження телерадіопрограм оператори зв’язку – Концерн РРТ та ВАТ „Укртелеком”. Сукупно вони налічують у своєму складі понад 1250 телевізійних передавачів потужністю від 10 Вт до 50 кВт (загальною потужністю 2260,2 кВт) та понад 250 радіопередавачів потужністю до кількох МВт, а також розгалуженою мережею радіорелейних ліній, якими транслюються телерадіопрограми, загальною довжиною понад 15 тис. км.

Відмітною рисою наземних мереж поширення, котрі використовуються вищезгаданими компаніями є те, що переважна більшість технічних засобів, які належать до їх складу, фізично застаріли. Лампові 25-50-кіловатні передавачі мають дуже низький к.к.д., споживають занадто багато енергії і потребують частої заміни електровакуумних приладів. Звідси головна проблема цих компаній (НТКУ, „Інтер”, „1+1”), які поширюють програми на цих мережах: занадто великі витрати на оплату послуг оператора зв'язку Концерна радіомовлення, радіозв'язку і телебачення (Концерн РРТ) - державного підприємства, власника всіх трьох мереж. Розуміючи це, зв'язківці започаткували деякі кроки з модернізації своїх мереж. Тут вони знаходять значну підтримку і на державному рівні (Урядом прийнята постанова, якою затверджено програму розвитку цього наймогутнішого підприємства). Правда, її реалізація потребує чималих коштів і процес модернізації тільки починає набирати обертів. Кабінет Міністрів України та Держкомтелерадіо, як спеціально уповноважений орган, відповідальний за інформаційну політику країни, у тому числі й у сфері телерадіомовлення покладають великі надії на цю програму.

Крім вищезазначеного парку передавальних засобів, власником яких є оператори зв’язку, телерадіоорганізації, станом на кінець 2003 року мали власні передавачі кількістю понад 550 одиниць та радіопередавачів кількістю понад 400 одиниць. Упродовж 2004-2005 років парк передавальних засобів збільшиться ще на 354 одиниці (телепередавачів – 267; радіопередавачів – 87). [5; 101; 102]

Характеристика основних суб‘єктів та інфраструктури телерадіоінформаційного простору України

Упродовж останніх років у сфері телерадіомовлення України тривав активний процес формування систем ефірного, кабельного, супутникового та проводового мовлення.

Динаміку ліцензування у порівнянні з попередніми періодами діяльності Національної ради подано на діаграмах №№ 1 – 13.

Діаграма 1

Діаграма 2

Діаграма 3

Діаграма 4

Діаграма 5

Діаграма 6

Діаграма 7

Діаграма 8

Діаграма 9

Діаграма 10

Діаграма 11

Діаграма 12

Діаграма 13

До Державного реєстру телерадіоорганізацій України внесено 1268 телерадіоорганізацій, з них: 647 – телемовних ТРО; 524 – радіомовних ТРО ; 97 – телерадіомовних ТРО.

Значний обсяг у регуляторній діяльності Національної ради займало переоформлення ліцензій у зв’язку з внесенням до них змін та доповнень, пов’язаних з об’єктивними обставинами (зміна засновників, банківських реквізитів, тощо) або намірами телерадіоорганізацій адаптувати мовлення до умов ринку.

Всього уточнено:

- програмних концепцій - 89;

- умов розповсюдження програм - 51;

- організаційних засад – 37.

Телерадіопростір України внаслідок його розширення та трансформації на основі ліцензування характеризується такими даними: